Частина 2.

II

- Настя, ну не плач, – якомога впевненіше, аби не видати голосом свій відчай, звернувся Марк до сестри. – В тебе й так температура не спадає, а коли будеш плакати, то вона ще більше підніметься. Що тоді будемо робити?

Дівчинка підняла на брата заплакане обличчя. У кухонному присмерку її великі, вологі оченята виблискували двома яскравими кришталевими кульками.

Від того, що густе, багряне повітря за вікном майже повністю перекрило доступ сонячного світла, у квартирі вже третій день панувала напівтемрява. Ранки й дні були схожі на вечірні сутінки, а вже ближче до вечора, коли сонце починало потроху відступати, квартира повністю занурювалася у темряву.

- Ну і нехай підіймається! – ображено вигукнула Настя у відповідь. – Так мені й треба!

- Нічого собі, заявочка, – Марк присів навпочіпки перед сестрою і поклав руки на худенькі коліна дівчинки. – Знову картаєш себе через Борьку?

Мала схлипнула й занурилася обличчям у шию брата. До Марка наче розпечену праску притулили. Температура впевнено лізла у гору.

- Давай я віднесу тебе у ліжко, ти вип'єш ліки, а опісля ми придумаємо план з порятунку нашого Борьки. Тільки пообіцяй мені, що більше не будеш плакати. Домовились?

- Я більше не буду плакати, – Настя витерла долоньками мокрі щічки й встала з-за столу.

Марк підхопив дитину на руки й поніс у кімнату.

Планування порятунку ведмедика довелося відкласти на потім. Дівчинка майже миттєво заснула на руках хлопця, тож, обережно поклавши сплячу сестру у ліжко й дбайливо накривши ковдрою, він повернувся на кухню. «Ліки не випила, засранка мала, й оту заразу на спині не замазали, – наливаючи в чашку води з бутля, подумав Марк. – Та нічого. Може то й найкраще, що заснула. Поспить, і температура сама впаде. Тож і Нурофен буде не потрібен, тим більш, що його вже не так багато й залишилося. Води, до речі, теж». Хлопець подивився у кут, де вишикувалися п'ять шестилітрових бутлів з водою. Два порожніх він вже відніс на балкон а ще один, майже пустий, стояв на кухонному столі. «Добре, що тоді розуму вистачило хоч води набрати», – подумав він, ставлячи порожню чашку на стіл водночас, в котрий раз за ранок, роздивляючись танок червоного туману за вікном.

***

Ліфт чекати було безглуздо, тож Марк, стрибаючи через сходинку, менш ніж за хвилину долетів до свого четвертого поверху. Ключ ніяк не хотів потрапляти у замок. Перевантажені швидким підйомом легені волали від нестачі повітря. Серце, як скажене, кидалося по грудній клітці. Нарешті ключ зробив свою справу й двері відчинилися.

- Братан! Ти чув, як бабахнуло!? – у цей час зі своєї квартири висунувся Генка. – Я в навушниках був, та пофіг, прикинь! Навіть крізь них вуха позакладало! А ти чого такий скуйовджений?

- Зникни! Хутко! Позачиняй вікна! Потім поясню! – ледь видихнув Марк, заштовхнув Настю до квартири й швидко зачинив двері перед ошелешеним товаришем.

Їм пощастило. Балкон й лоджія були зачинені. Повертаючи ручку вікна на кухні, хлопець завмер, вражений побаченим – багряна хмара поглинула їх будинок вже майже до третього поверху.

- Що будемо робити? – запитала Настя, віддаючи Маркові градусника.

- Спершу подивимося, чи є в тебе температура, – якомога спокійніше відповів хлопець не відводячи погляду від вікна.

Менш ніж за десять хвилин багряний туман постукав у вікна їх четвертого поверху, занурив кімнату у напівтемряву й, не зупиняючись, поліз далі.

- Мені страшно, – тихо мовила дівчинка, – і я до мами хочу.

- Не бійся. Я думаю, що до завтра його вже не буде, мама повернеться, а ми збігаємо на двір й заберемо Борьку, – Марк погладив сестру по голові й подивився на градусник. – Не видно нічого.

Вимикач клацнув, але настінний світильник на це ніяк не відреагував.

- Х'юстон, у нас проблеми! Вийшли з ладу системи електропостачання, – награно весело повідомив Марк. – Переходжу на аварійне живлення!

Хлопець включив ліхтарик у телефоні й навів світло на шкалу термометра. Сіра рідина зупинилася на позначці «38,5». «Чорт!», – подумки вилаявся Марк й натиснув кнопку виклику. Телефон відгукнувся похмурим шипінням. Чорт! Чорт! Чорт! Відчай згустив повітря навколо до стану желейної маси. Він скував рухи, міцно вхопив за горло й натиснув на очі, які вмить відреагували на це, пустивши по щоках пару солоних струмочків.

- Ну що там з температурою? – поцікавилась зі свого ліжка мала.

- Не дуже гарно, я б сказав, – крадькома витерши сльози, Марк повернувся до сестри.

- Мама казала, якщо температура 38,5 чи більше, то треба Нурофен випити, – по діловому підійшла до розв’язання питання Настя.

«Ото я туплю!» – Марк кинувся у батьківську спальню шукати аптечку.

- Може поспиш? – запитав Марк прибираючи пляшку з ліками. – Ти ж у садочку тиху годину пропустила.

- Ні, не хочу.

- А що ти хочеш?

- Я б мультики подивилася, – сумно мовила Настя.

- Ну, мультики й інші такі розваги нам зараз не доступні через відсутність електрики, тож пропоную пограти.

- У що? – мала зацікавлено подивилася на брата.

Марк таємниче посміхнувся.

- Давай, начебто ми з тобою потрапили на безлюдний острів після корабельної аварії. Я, звісно ж, буду капітаном Джеком, а ти П’ятницею.

- Давай. Тільки я не хочу бути П’ятницею. Я буду Дракулаурою з «Монстер Хай»!

- Клас! – весело підтримав хлопець бажання сестри. – Тоді ти давай збирай припаси, що викинуло на берег з потонулого корабля, а я піду у пошуках води. Тільки будь обережна! Острів нам невідомий, тож тут нас можуть підстерігати різні небезпеки.

Настя, захоплена ідеєю, підхопилася з ліжка й побігла на кухню.

- У холодильнику є яйця й трішки ковбаси! – через хвилину почув Марк її радісний голос.

- На острові немає холодильника, Насть! Давай, ніби, ти знайшла гніздо невідомого птаха й поцупила там ті яйця!

- Круто! А ковбаса!?

- А то не ковбаса! – відгукнувся хлопець з балкона, де збирав бутлі, у яких вони возили питну воду на дачу. – То кролик, якого ти вполювала!

- Мені шкода кроликів. Я не хочу на них полювати!

- Тоді то просто консерви з корабля.

-Добре. Тут ще трішки пельменів є! Це в нас що буде?

- Зараз придумаємо, – радісно закричав Марк з ванної. – Ура! Я знайшов джерело з чистою водою!

За цією метушнею день якось непомітно добіг кінця. Настя, нагодована пельменями, які Марк назвав м’ясними абрикосами, ну а що, на їхньому острові ростуть і такі дерева, тихенько посапувала у своєму ліжку. Хлопець же вмостився на кухні й під мерехтливий танок полум’я свічки, кілька штук яких було знайдено у коморі, застиг над шкільним зошитом, з наміром скласти список питань, які потребували вирішення чи хоча б якогось осмислення. А питання були одне гірше іншого. Температура Насті. Хоча дівчинка й прийняла ліки, добре повечеряла та без опору випила чашку чаю з малиною, все ж питання її здоров’я було на першому місці. Тут він був змушений погодитися з Мариною Йосипівною: що він буде робити, якщо виникнуть ускладнення? Далі питання електрики. Як надовго її відключили? Бо якщо це затягнеться, то завтра ввечері дещо з їжі доведеться виносити на смітник. А це вже нове питання. Чи можна виходити з квартири? Що то таке за вікном? Чому мама так наполягала позакривати усі вікна? Коли відновиться мобільний зв’язок? Так і не зробивши жодного запису, Марк непомітно заснув, поклавши втомлену подіями голову на схрещенні на столі руки.

Ранок наступного дня був не радісним. Те ж багряне повітря за вікном. Та ж сама напівтемрява квартири. Ті ж самі похмурі думки. Новою неприємністю стала відсутність води. «Ще одне питання», – похмуро констатував цей факт Марк, закручуючи мертві крани.

Настя вже прокинулася й сидячи на ліжку робила зачіску одній зі своїх ляльок.

- Доброго ранку, Дракулаура. Як себе сьогодні почуваєш?

- Я добре. А от як там Борька? – сумно відповіла дівчинка. – Один посеред того червоного мороку. Він мені не пробачить за те, що я його кинула.

- Та прям, не пробачить, – швиденько перебив сестру Марк, знаючи, чим зараз закінчиться її монолог, – Борька в тебе ще той боєць. Він впорається. Тим більш, що це не сьогодні, так завтра скінчиться.

-Думаєш?

- Я впевнений. А зараз давай по плану: міряємо температуру, вдягаємось й снідаємо.

- А що на сніданок? – вкладаючи під пахву термометр, запитала Настя.

- Яєшня з яєць невідомого птаха й корабельні консерви! Я все пережарив, щоб не пропало, бо зберігати нам усе це немає де.

А про приймач згадала Настя. То сталося під час сніданку. Мала, несподівано, набитим смаженою ковбасою ротом, запитала:

- А що люди роблять на безлюдному острові?

- Виживають й шукають можливості з нього забратися, – відповів Марк, знімаючи з плити кухлик з окропом. – Підсунь свою чашку.

- А ми будемо шукати можливість?

- Звісно, що будемо!

- А як?

- Ну, усі, хто потрапив у таку халепу, шукають змогу якось про себе повідомити: палять багаття, викладають на березі «SOS» з каменів, чи там з гілок якихось…

- Або по радіо, – мовила мала, розколочуючи цукор.

- Або по радіо, – сумно мовив Марк. – Тільки немає в нас того радіо.

Настя хитро подивилася на брата й зникла в напівтемряві квартири. Хвилин через п’ять дівчинка повернулася й урочисто поставила перед здивованим братом невеличку, пошарпану, картонну коробку.

- А за допомогою цього ми можемо передати той «SOS»?

«Татків радіоприймач!!! Як же я за нього забув!», – Марк не відводив захопленого погляду від старої коробки. Татко не був фанатом риболовлі й не пропадав усі вихідні на ставках. Він казав, що йому більш подобаються самі відчуття, які отримуєш сидячи з вудкою на ранковому березі. Марк був постійним татковим компаньйоном у цій справі. Інколи до їхніх ранкових посиденьок на природі приєднувалися й мама з Настею. Коли було придбано цей радіоприймач, Марк не пам’ятав. Просто одного разу тато дістав його зі свого рибальського рюкзака й дивитися на поплавок стало трохи веселіше.

- Ну що? Ми врятовані? – Настя з надією дивилася на брата.

- Майже, – Марк швидко витяг приймач з коробки. – На допомогу покликати у нього можливостей немає, а от розповісти, що сталося, він, думаю, зможе. Хоч би батарейки не сіли.

Хлопець відсунув недоїдений сніданок у бік, поставив на його місце прилад, витягнув антену й натиснув кнопку включення. Приймач мовчав. Тоді Марк обережно почав крутити коліщатко налаштувань. Коли через якусь мить прилад виплюнув у важку тишу кухні кілька слів, Марк з Настею перелякано відсахнулися від нього, наче від зміюки, що зненацька впала перед ними зі стелі.

- Є контакт! – збуджено видихнув хлопець. – Зараз під налаштуємо.

Через пів хвилини чудо техніки нарешті міцно вчепилося у хвилю якоїсь радіостанції.

«… цей час ситуація залишається практично неконтрольованою. Штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій повідомляє, що швидкість розповсюдження багряної хмари, утвореної вибухом комбінату, сповільнилася. Станом на цю годину, хмарою повністю покрито три райони міста. Це Заводський, Шевченківський та Олександрівський. Частково під покриття потрапили Комунарський та Вознесенівський райони. Продовжуються дії по евакуації населення. Інформації щодо громадян, які опинилися в епіцентрі вибуху досі немає. Відразу ж після вибуху мобільний зв’язок з цими районами зник, та з невідомих причин сталося їх знеструмлення. Наше джерело з однієї з пересувних хімічних лабораторій, що постійно курсують навколо хмари, єдине, що зміг нам зараз повідомити, так це те, що середньодобовий рівень частинок РМ2.5 у цій повітряній субстанції більш ніж у триста разів перевищив допустиму норму. Нагадуємо, що за нормами Всесвітньої організації охорони здоров'я середньорічний рівень РМ2.5 повинен становити не більше 10 мкг/м3, а середньодобовий рівень не більше 25 мкг/м3. Тож, можливо, ця хмара, що так щільно насичена частинками РМ2.5, спрацьовує як дзеркало для будь-яких електромагнітних хвиль. Наразі й досі немає чіткої інформації, що стало причиною цієї техногенної катастрофи…». Голос ведучого раптово зник у неприємному шипінні. Спроба Марка настроїти приймач на іншу хвилю успіху не мала, тож хлопець аби не розряджати батарейки, клацнув вимикачем. Важка тиша повисла у повітрі кухні.

- Ми помремо? – крізь туман думок, що клубочилися у голові, Марк почув тихий голос Насті.

- Якщо здамося, – відповів хлопець і якомога впевненіше подивився в очі сестри.

Йому було страшно. Мала озвучила те саме питання, яке вже кілька секунд миготіло у його голові як червона лампа, що попереджає про небезпеку. Тільки вимовити це в голос він не мав права.

- Що там в тебе? – надалі спокійно запитав хлопець, аби відвернути сестру від наміру продовжити розвивати страшну тему.

Мала весь час, поки йшла трансляція по радіо й після її несподіваного закінчення, кривлячися, шкрябала себе рукою поміж лопаток.

- Не знаю. Чухається щось.

- Ну так звісно: ти ж не купалася учора ввечері через температуру, а вночі пітніла, тож і чухаєшся, – посміхаючись, пояснив Марк. – Давай, хоч води в нас і обмаль, я зараз змочу рушника й ми обітремо тебе трохи. Згода?

Те, що побачив Марк, коли Настя зняла піжамну курточку й повернулася спиною, змусило його завмерти на деяку мить з відкритим ротом.

Чітко поміж лопаток дівчинки, розміром з п'ятикопійчану монету, розмістилася пляма яскраво-вишневого кольору. Її краї були обмежені коричневим обідком припухлої шкіри, що вже почала лущитися. В середині пляма була волога й всіяна дрібними, напівпрозорими прищиками.

- Ти останніми днями у садку на прогулянці ні з якими тваринками не гралася? – Марк нарешті зважився поставити запитання сестрі. – Просто я схожу фігню на собаці бачив, яка на нашому шкільному спортмайданчику бігає.

- Яка фігня? – злякано запитала дівчинка, роблячи спробу зазирнути собі за спину.

- Така фігня. На лишай схожа.

- Бе-е-е! – Настя гидливо пересмикнула плечима. – Я що тепер, прокажена?

Це був перший раз за останні дні, коли Марк засміявся.

- Горе ти моє! Де ти таких слів набралася? – віддихавшись нарешті спромігся запитати хлопець.

- У кіно бачила, – піддавшися веселощам брата хихикнула Настя.

- Ну й насмішила! – витираючи сльози мовив Марк. – Зараз чимось намастимо й до весілля пройде. Не переживай.Ти ж Дракулаура, а на ній усе швидко загоюється.

Через деякий час невідома рана була щедро змащена знайденою в аптечці зеленкою.

- Що ти робиш? – запитала Настя заходячи на кухню.

Час добігав обіду, тож Марк якраз чаклував над макаронами. Виходило не дуже. Хлопець переборщив із пропорціями, тож страва, як скажена, розкидувала навкруги гарячі бризки й робила, майже успішні, спроби втекти з каструлі. Марк лаявся на чому світ стоїть. Ось ці істеричні звуки й привернули увагу дівчинки.

- У «МайстерШеф» граюся! – роздратовано відповів хлопець. – І якщо не загину тут смертю хоробрих, то може на обід у нас буде чудова італійська страва під назвою «довбані макарони»!

- Може вогонь менше зробити? – порадила мала всідаючися на своє місце за стіл.

Марк зиркнув на неї нищівним поглядом, але газ все ж таки трішки прибрав. Ображена страва зменшила агресію, але наміри вилізти з каструлі не залишила. Тримаючи у полі зору кипляче їдло, хлопець поглянув на сестру. Травень був спекотним, тож за добу, без провітрювання, квартиру поглинула страшна задуха. Відсутність свіжого повітря ніяк не сприяло полегшенню Настиного стану. Хвороба міцно тримала у своїх обіймах тендітне тіло дівчинки. Під очима, що сяяли нездоровим блиском, з’явилися темні круги. Чи то від освітлення, чи то й справді, але йому здалося, що щоки сестри добряче запали, а лоба рясно було всіяно маленькими краплинками поту. «То, мабуть, через ту болячку на спині», – стурбовано подумав Марк, а у голос спокійно мовив:

- Як себе почуваєш?

- Нормально. Тільки сумно мені, – мала примостила голову на покладені на стіл руки. – Може ще радіо послухаємо?

- Я вже пробував. Шипить і все.

- Шкода. А що таке оті частинки, що мамин завод у повітря викинув?

- А біс його знає. Був би комп могли б загуглити, а так…, – хлопець вимкнув газ й закрутився у пошуках кухонних рукавичок.

- А в маминих зошитах ми про це почитати можемо?

Від питання сестри Марк застиг посеред кухні.

У кінці минулого року, мама тиждень відвідувала конференцію по реалізації екологічних проєктів, які проводила «Консультативна місія Європейського Союзу» на базі Запорізького національного технічного університету. Це був масштабний захід у якому брали участь крім фахівців металургійної галузі з усієї України, ще й представники багатьох іноземних держав. Марк тоді ще цікавився у мами, чому такий захід міжнародного рівня не проводиться у Києві. Посміхнувшись, вона пояснила, що «Запоріжсталь» дуже старий й дуже авторитетний металургійний гігант в Україні, тож з нього й було вирішено розпочати впровадження новітніх екологічних технологій. Та й учасникам конференції дуже зручно крім теоретичного матеріалу ще й наочно знайомитись з проблемою на місці. Ну й головне, це на кого б вона їх залишила, якби довелося їхати до Києва?

- Це геніально, Ватсон! – радісно вигукнув Марк. – Знаєш, де її теки лежать?

Мала впевненно кивнула.

- Тягни їх сюди, а я поки з макаронами закінчу.

Після обіду (багатостраждальні макарони із залишками яєшні з ковбасою) кухонний стіл нагадував ставку головнокомандувача якоїсь армії. Різнокольорові й чорно-білі графіки, незрозумілі розрахунки, креслення, фотокартки якихось споруд, аркуші з текстом українською та англійською мовами зайняли усю його поверхню й трохи захопили підвіконня.

- Аглоцеха – це шість великих машин-печей, у яких грудочки шихти спікаються в агломерат, який стане сировиною для виплавки майбутнього чавуну. Реалізація най новітнього екологічного проекту в аглоцеха йде повним ходом. На цей час майже повністю змонтовано основне технологічне обладнання. Монтується стенова огорожа будівлі рукавних фільтрів. Тривають роботи з монтажу швидкознімних з'єднань на газоходах брудного газу. Закінчення робіт й перші, пробні іспити заплановано на травень наступного року, – вголос прочитав Марк текст одного з аркушів.

- А травень наступного року, це коли? – подала голос Настя.

- Травень наступного року, це зараз, – Марк відклав прочитане. – Так, зрозуміло: це схоже на звіт про проведену роботу.

- А що таке шихта? – не вгамовувалася мала.

- Ну, з того, що мені влетіло у голову на уроках фізики, я пам’ятаю лише те, що шихта, то така суміш матеріалів: руда, вугілля, шлак, та ще якась фігня, яку у піч кидають й з неї потім сталь виходить. А тут у нас що?

Хлопець потягнувся за наступним листком.

- О! А ось тут є твої ієрогліфи!

Дівчинка підсунулася ближче й з цікавістю поглянула на новий аркуш у руках брата. Їх, скріплених степлером, виявилося три. Перший дійсно був рясно вкритий загадковими письменами якоїсь далекої, східної країни. Другий був англомовним, а третій давав змогу спокійно зрозуміти зміст написаного тим, хто не читає ієрогліфи чи лінується перекладати з англійської, бо був надрукований українською мовою.

- Hunan Metal & Steel Team. Ще рік тому нікому невідома китайська металургійна компанія, зараз стрімко вривається на ринок метало-індустрії…, – Марк замовк й лише його очі, що жваво бігали по тексту, вказували на те, що читання продовжується.

Деякий час на кухні панувала тиша.

- Ну що там!? – врешті решт не витримала мала.

- Та поки нічого цікавого. Цю фірму китайську тут по всякому нахвалюють, – не припиняючи читання, відповів Марк. – Ось, щось знайшов. Слухай. Компанія наразі не має такого обладнання для обробки й відповідного забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища, але молоде керівництво сміливо дивиться у майбутнє й планує вже зараз підписати довгостроковий контракт з Запорізьким металургійним гігантом. Hunan Metal & Steel Team готова надати у травні, під час пробних іспитів аглоцеха, сорок вагонів, а це близько двісті вісімдесяти п’яти тонн, шихти нового зразку, склад якої китайські партнери тримають у секреті.

До самого вечора, поки у квартирі зовсім не стало темно, вони копирсалися у маминих документах. Після вечері їх порадував приймач, який несподівано знову спромігся не надовго вловити ефірну хвилю.

«…вже повідомляли у попередньому репортажі, поширення червоної хмари припинилося. Станом на 20.00 усі під'їзди до зони ураження повністю перекрито блок-постами й контролюються підрозділами Національної гвардії та СБУ. Поліцією міста організовані об'їзні шляхи для транзитного транспорту. Як нам стало відомо, в уражену зону направлено п'ять спеціальних груп, у склад яких увійшли військові медики та військові хіміки з найсучаснішим обладнанням. Мета груп – дістатися епіцентру вибуху, провести відповідні заміри, взяти зразки повітря, ґрунту, води й, за можливістю, з'ясувати стан біологічної активності на ураженій території. З міжнародних новин. Світова спільнота вже висловила своє занепокоєння ситуацією, що склалася. Міжнародна медична гуманітарна організація Medecins Sans Frontieres сьогодні, на терміновій, спеціальній нараді в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй, яка була організована канцелярією Генерального секретаря ООН та Всесвітньою організацією охорони здоров’я запропонувала негайно направити на Україну усі необхідні засоби й відповідну кількість персоналу. Як наслідок цього рішення, годину тому, в аеропорту міста Дніпро здійснив посадку військовий літак з Німеччини, на борту якого прибула група науковців та перша гуманітарна допомога. До кінця доби очікується…».

Коли приймач замовк, діти ще хвилин з п’ять мовчки сиділи у задушливій темряві кухні. Нарешті Марк рішуче піднявся й спокійно мовив до сестри:

- Пішли температуру міряти, вавку мазати й спати вкладатися. Ми живі, й це зараз найголовніше. Вони там щось роблять, тож нам залишилося тільки трохи почекати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.