Сповідь одного закоханого серця

Підбори моїх чобіт дзвінко цокотіли мармуровою підлогою, коли я крокував просторою, залитою м’яким сонячним світлом залою. Мені доводилося бувати тут далеко не вперше, однак кожен раз я із захопленням роздивлявся кожну деталь інтер’єру, підкорений тією надзвичайною розкішшю, на грані із надмірною помпезністю й несмаком. Пристрасть Його Величності до позолоти й блиску ні для кого небула секретом: прекрасне завжди було найбільшою слабкістю Крістіана, і він вмів знаходити його абсолютно скрізь. У природі, мистецтві, людських тілах. Жіночих чи чоловічих, не мало різниці. Крістіан звик брати від життя усе, що тільки зможе, і ніколи не відмовляв собі у задоволенні. Його світ був сповнений розваг, веселощів і розпусти; очікувати від такої людини клятв у вічному коханні означало брехати самому собі. Віддати своє серце тому, хто готовий розбити його на тисячі друзок при першій-ліпшій нагоді – те ж саме, що встромити меч у свої груди. Плекати у собі почуття до нього небезпечно. Любити когось, хто ніколи не полюбить тебе натомість, жорстоко. Це нищить тебе із середини, не дає спокою ні вдень ні вночі, і понад усе ти прагнеш позбутися цього тягаря, скинути його зі своїх плеч, аби він більше ніколи не ятрив твою душу. Проте іноді буває надто пізно.

Я підійшов до дерев’яного помосту, на якому велично височів трон, і низько вклонився, аби тільки не дивитися в ті кришталево-блакитні очі перед собою. Однак я все одно відчував погляд Крістіана на собі: важкий, сповнений чистої жаги, він пронизував кожну клітину мого тіла і обпікав мене, наче найяскравіше полум’я. Моє обличчя зрадницьки палало, а шкіра вкрилася сиротами. Я ненавидів його за те, яким жалюгідним він змушує мене почуватися, яке враження на мене справляє однією лише своєю присутністю. Однак найдужче я був злий сам на себе, за те, що попри усі можливі перестороги і свій гіркий досвід, попри те, що чудово розумів, з ким саме маю справу, я все одно його жадав. І це мене вбивало.

Минула хвилина. Дві. Я повільно випрямився, досі втупившись у власні чоботи, в очікуванні на подальші вказівки від Його Величності. «Ну скажи вже хоч щось, - напружено думав я. Тиша, що панувала в повітрі, затягнулася достатньо надовго, щоб видаватися нестерпною для мене. – Просто розтули свого сраного рота, скажи, що збирався, і дай мені піти. Тільки не мовчи». Однак Крістіан так і не зронив ні слова, і врешті-решт я не витримав:

- Ви хотіли мене бачити, Ваша Величносте?

Я нарешті відірвав погляд від своїх чобіт і вперше за весь час подивився на короля. Мимоволі мені перехопило подих, як і кожного разу, коли він був поруч. Прекрасний не те слово, яке могло б підійти, коли стосувалося Крістіана. Неймовірний. Неперевершений. Божественний. Він мрія всіх митців, натхнення для їхній найвизначніших шедеврів. Про його вроду співали балади й складали оди, однак жодна з них не могла передати усю глибину тієї краси, яка ховалась у білосніжній, наче порцеляна, шкірі, суворому, проте витонченому профілю лиця, рожевих, мов трояндові пелюстки, вустах. Мені хотілося знову і знову насолоджуватися ним, назавжди закарбувати у пам’яті його образ, наче на згадку про те, що я ніколи не зможу мати.

- Ваша Величносте, - Крістіан закотив очі, немов ображений моїми словами. – Це так…офіційно.

Я стримався, аби не пирхнути у відповідь. Ну звісно, якщо брати до уваги, як часто я грів його ліжко, скрашуючи холодні самотні ночі, як мій язик досліджував кожен вигин його тіла, а губи шепотіли йому на вухо найбезсоромніші речі, то так. Мабуть, офіціоз був таки дещо зайвий.

- Ти не прийшов вчора, - провадив далі Крістіан, із звинувачувальним тоном п’ятирічної дитини, в якої забрали цукерку. Іноді він змушує мене забути, що переді мною сам король, а не вередливий хлопчик у пік перехідного віку. Беззаперечний талант Його Величності ідеально вживатися у різні ролі заслуговує на повагу.

- В мене з’явилася купа нагальних державних справ, - я стенув плечима. – Які вимагали моєї безпосередньої присутності.

- Я твоя нагальна справа, - Крістіан невдоволено схрестив руки на грудях. – Невідкладна, єдина і дуже, дуже важлива.

- Ти завжди був про себе зависокої думки, - тепер уже моя черга закочувати очі. – До того ж сумніваюся, що твої…гм, вірні піддані допустили, аби їх король сумував. Принаймні без компанії ти точно не залишився б.

Риси обличчя Крістіана пом’якшали, а його щоки забарвились легким рум’янцем. Він різко зіскочив із трону, і наступної миті я відчув тепле дихання в себе на щоці, як чужі руки обхоплюють мої стегна, а пасма світлого, кольору золотого піску, волосся лоскочать мою шию.

- Але ж чекав я саме на тебе, - лагідно промуркотів Крістіан, уткнувшись носом у мої груди, наче немовля, що горнеться до матері. Мене огорнув солодкий аромат парфумів, жасмину і ще чогось, терпкого і більш яскравого. Вина. І, судячи із того смороду, яким відгонило від нього, я міг припустити, що одним келихом Його Величність навряд чи обмежився.

- Та невже? – я спробував було відсторонитися від чоловіка, однак той вочевидь не збирався так просто здаватись. Крістіан учепився у комір моєї сорочки і, ставши навшпиньки – він був доволі маленьким на зріст – потягнувся до моїх вуст у поцілунку.

- Крісе, не треба, - я зробив глибокий вдих, вперто намагаючись чинити супротив небажаній спокусі, у спробах зберегти останні залишки своєї гідності. – Ти забагато випив. Дозволь мені…

Проте король не дав мені договорити, накривши мої губи своїми. В моєму животі ніби оселилися тисячі метеликів, тріпочучи своїми крильцями і викликаючи у найпотаємніших глибинах моєї душі такі теплі, проте небезпечні почуття. Я не маю піддаватися на його маніпуляції. Треба покласти цьому край, припинити танцювати під його дудку, перетворювати себе у його забавку, у ще одну його іграшку, зручну і веселу, якої у потрібний момент завжди можна позбутися. Мій мозок шалено волав, що я мушу якнайскоріше зупинити це божевілля, у яке вплутався з власної волі, якщо не хочу назавжди погубити себе. Нас обох. Бо так не повинно бути. Це все неправильно. Неправильно. Неправильно. А проте… До біса.

Я притягнув Крістіана до себе, однією рукою підтримуючи його за стан, а іншу запустивши у пасма золотого, немов поціловане сонцем, волосся. Корона, яка увінчувала його чоло, з’їхала йому на самі очі, і я, не довго думаючи, зірвав її з голови чоловіка. Метал із брязкотом впав на підлогу, відкотившись кудись убік. Можливо, це було глибокою неповагою з мого боку до королівських клейнод і монархії в цілому, однак мені було начхати. Єдине, що в цей момент мало для мене значення, стояло просто переді мною: моя найбільша слабкість і найсильніша пристрасть. Причина моїх пекельних страждань і найщиріших усмішок. Мі й любий янгол і демон-спокусник. Моє щастя. Мій біль. Крістіан був для мене цілим Всесвітом, а я натомість був лише веселою розвагою у його житті. Я мав звикнути до цього, давно змиритися із жорстокою правдою дійсності і не тішити себе марними надіями. Для нього я назавжди залишуся черговим слухняним песиком, який дозволить робити із собою що завгодно, аби лише задовольнити будь-яку примху Його Величності. Проте цього мені було недостатньо.

Я заштовхнув Крістіана назад на поміст, не розриваючи цілунок. Один різкий поштовх – і чоловік полетів спиною на трон, розвалившись на ньому у не дуже пристойній позі. Він запитально здійняв брови, явно здивований, однак я не міг не помітити ту хитру усмішку, яка бриніла на його обличчі.

Я підійшов ближче, вчепившись у підлокітники трону і нависаючи над Крістіаном своєю масою. У порівнянні зі мною він здавався напрочуд тендітним і мініатюрним, немов ніжна квітка нарцису, яку хочеться сховати від решти світу, захистити від усіх загроз і милуватися її красою. Мені не хотілося ділитися ним ні ким: він належав мені, рівно настільки ж, наскільки я – йому.

- Здається, час внести певні уточнення у наші стосунки, - мої пальці потягнулися до гудзиків на його сорочці. Їх було так багато, що врешті-решт мій терпець увірвався, і я буквально розірвав дорогу тканину, звільняючи Крістіана від одягу. Він ледь затремтів, коли я торкнувся губами його шиї, провів ними по чітко окреслених ключицях, спускаючись вниз до грудей. Кожний дюйм його тіла був справжнім витвором мистецтва, вершиною довершеності і втіленням досконалості. Я був готовий до запаморочення пестити його шкіру, вкривати свого короля поцілунками з ніг до голови, аби тільки впевнитись, що він отримав належну увагу.

- Я не збираюся ставати ще однією повією для тебе, Ваша Величносте. Я буду рівним тобі, твоїм найближчим другом і коханцем, тим, хто знатиме смак твоїх вуст і яка на дотик твоя плоть, хто берегтиме твої найпотаємніші секрети і розділятиме твій біль, як свій. Ти мій, Крісе, і я без жодних зволікань вб’ю кожного і кожну, хто посміє поставити це під сумнів.

- Ти висуваєш мені вимоги?

- Так, мій королю, - із викликом сказав я, ніжно вкусивши чоловіка за сосок. Крістіан вигнувся у спині, схопивши мене за волосся, а з його горла вирвався голосний, сповнений найвищого задоволення стогін. Мій прекрасний розпусний засранець.

- Моє серце б’ється лише для тебе, - я узяв його долоню у свою, й підніс до своїх грудей.– Я кохаю тебе, Крістіане. Більше за все у цьому житті.

На моїх віях зрадницьки забриніли сльози, однак, придивившись, я зрозумів, що на щоках короля теж блищала волога. Я усміхнувся і м’яко стиснув його руку, поцілувавши кісточки пальців.

- Бо моя любов до тебе – це єдине, що змушує мене жити.