Я пам'ятаю ці очі

Я пам’ятаю, як уперше побачила ці очі. Дивно, бо зазвичай не звертаю увагу на такі дрібниці, як колір райдужки. Але в нього були очі теплі, мов морські хвилі зі спогадів дитинства. В них відбивалась усмішка, осяйна, як сонце.

Я воліла б не пам’ятати, не бачити ці очі в своїх снах після днів, сповнених віри, що за минулим замкнулися двері. Я замикала їх сотню разів, іще тисячу раз поверталась, щоб перевірити. Та ось приходить ніч, і крізь незриму шпарину спогади прориваються в мої сни.

Якби моя підсвідомість була людиною, якимось заклопотаним клерком, я б спитала: «Чим тебе так привабили ті очі? Нащо ти відроджуєш цей міраж знову й знову?» Цікаво, якою була б відповідь.

Та менше з тим, повернуся до початку. Я пам’ятаю, як вперше побачила ці шалено гарні очі — першу стрілу у своє серце.