Жаба, Риба і Меч

Була собі жаба,

Мала й не дуга.

Жила собі і їла тих мух

Колись побачила вона малу рибку 

Завжди вона хотіла з'їсти щось замість цих мух, стати найкращою, стати коханою.

І пірнула за нею,

Як міг її дуг.

Плила, і плила, і плила, і плила

Плила так як ніколи не плила

Ганялась за тою рибкою, 

Що і більше нічого і не хотіла.

Жила тим щоб здогнани,

Жила лише щоб здогнани,

Але не зуміла вона помітити

Як впав і прорізав її той неминучий меч

Кинутий неподалік від бою,

Ніколи їй не було так сумно й гидко

Вмерти не встигла,

А її їдять всі кому не дуго,

І Що мрії її вже не бути.

Тепер це вона є ти що хтось хотів з'їсти .

Тепер вона є те що  їдять,

Тепер вона є тим, що поїли,

Тепер вона є те, що вже нема 

І меч лежить тут тепер доскона.

А риба пливе собі нікому не дошкуляє.

Ця історія не зовсім вигадка 

Жаба це ми з вами,

Рибка це наші амбіції 

А меч це що ми забули, чи не хотіли бачити.