Секрет успіху

– Ой, слухай, так дістала та робота…

– То кидай ту роботу.

– Але ж їсти треба…

– Та замов собі, за якісь п’ять тисяч зроблять тобі сніданок, обід і вечерю.

– А де я стільки грошей візьму?

– Так хай чоловік заробляє!

Фух! Мар’яна закінчила запис. Ця коротка сценка зайняла більше часу, ніж зазвичай. Дівчина стягнула з голови широкий капелюх, який щойно перевітлював її в відірвану від реальності багатійку. І лишилась вона точно, як інша героїня відео. “Опублікувати”, – натиснула Мар’яна на екранчику, що розтягнувся між вказівними пальцями.

Короткі веселі відео подобались людям. Під сьогоднішнім витвором Мар’яни миттю зростало число біля символа листочка. “Шелести з нами!” – це гасло поділяли всі в мережі “Шелест”.

Мар’яна підвелася з ліжка, вимкнула гірлянду на стіні, що завше слугувала фоном. Тоді підійшла до вікна, відчинила його та підставила обличчя під прохолодний вечірній вітерець. У будинку навпроти світилися вікна, точно, як квадратні прев’ю відео, де в кожному чиясь історія. Лабіринт житлових блоків не давав розгледіти обрій, заглушував світло зірок. Проте внизу сяяли ліхтарі, фари автомобілів, штучні дерева, схожі на корали.

Звук сповіщення повернув Мар’яну в реальність її квартири. В полі зору зависли повідомлення. Кожен десяток “шелестів” конвертувався в знижки. Так, попереду літо, канікули після другого курсу університету, тож футболка не буде зайва. Але це випадок, талан, що надійшли знижки саме на одяг, а не як минулі рази.

Вона перейшла на кухню, заварила собі чаю, переглянула кілька перших коментарів. Усі в захваті, всі хвалять, як завжди.

“Ви в ударі!” – привітало текстове повідомлення, – “сьогодні ви №35 серед творців медіаконтенту вашого житлового блоку. Підніміться в топ-20, щоб виграти знижку на комунальні платежі”. Мар’яна насупила брови. Тридцять п’ята – це зовсім не досягнення. А втім, це краще, ніж у сотень інших, у невдах, які заледве генерують хоч допис у тиждень.

“Завершіть свій день гарно! Ще 1528 “шелестів”!” – підштовхувало нагадування. Ні, досить на сьогодні, – вирішила Мар’яна. Останнє відео відібрало всі сили. Вона гадки не мала, що знімати завтра. Але закрити “борг” було мусово. Мар’яна стала “шелестіти” кожен коментар і відписувати на них готовими шаблонами: кому словами, кому смайликами.

Ранок настав непомітно. Холодне повітря вливалося крізь привідчинене вікно і як Мар’яна не куталася, довелося таки встати й зачинити його. За ніч вона опустилася в таблиці на десяток пунктів. І це хтось сидить всю ніч, щось фотографує, робить відео! Хитрі! Знають, що конкуренти сплять і наживаються на тому. Як професійні гравці на біржах.

Сьогодні хоч-не-хоч, а треба було відбитись, виграти ще знижок. Мар’яна вийшла на балкон і спрямувала маленьку камеру, вмонтовану до персня на вказівному пальці, на освітлений ранковим сонцем двір між будинками. Далі вибрала найуживаніший смайлик, наче радіє новому дню.

“Новий старт! Ваше перше відео цього дня. Отримайте +100 бонусних балів!”

Це звеселило Мар’яну, вона посміхнулася та вийшла з квартири. Довгими сходами спустилася до крамниць, які наповнювали перший поверх блоку.

Треба купити чогось поїсти, – прокручувала в думках Маряна, – а потім використати знижку, бо та “згорить”.

– Вибачте, вам не можна, – спинив її охоронець на вході.

– Що? Ч-чому? – Мар’яна не так здивувалася забороні, як тому, що охоронець звернувся звичайною мовою, голосом. І тієї ж миті зрозуміла – на її балансі бракувало балів.

– Вибачте, ви не в топі генераторів, – пояснив без емоцій охоронець, – ви не можете купувати…

Далі вона не слухала, розвернулась і пішла надвір, ловлячи на собі погляди перехожих. Хтось засміявся за спиною. Паскудство! Доведеться йти в сусідній блок. Зате статистика пройдених кроків покращиться – зробила висновок Мар’яна і рушила по звивистих доріжках, повз штучні ставочки, кущі і дитячі майданчики.

Додому вона повернулася без усякого позитиву. Знов коментарі, знов “шелести”. Знов вона ставила під кожним відповіді, аж поки не почула свист чайника на кухні.

А одногрупники жили по-своєму. Ніби теж викладали відео, фотографували щось. Ось Назар зі своїми макро, Ліна хвалиться заняттями в спортзалі, Байрактар демонструє тату. І все це чомусь збирає нормальні “шелести”. А тут стараєшся, думаєш над темою, переодягаєшся, як ті блогери, а результату нуль! Ну, не нуль, – поправила себе подумки Мар’яна, – та для неї це “нуль”. Жодного руху, ніякого прогресу.

Вона лягла просто на ворсистий килим на підлозі та притиснула долоні до очей, аж забігали кольорові плями. Ну що можна придумати? Останнє відео зібрало ганебні 16 “шелестів”. Краще видалити його, щоб не соромитись.

“Здається, ви в пошуках нових ідей”, – наче підслухало кільце на пальці. – “Спробуйте місяць ШІ Hves’ka безкоштовно. Мільйони ідей, які ви можете втілити просто зараз…”. Ну так, ШІ. Той-то наробить! Однак… А що, як спробувати? Просто, щоб порівняти, як з ним і без нього, а далі буде видно.

Мар’яна виконала кілька дій з реєстрації. На екранчику з’явилося багато шаблонів і налаштувань, але логіка роботи була ясна. Ось писати автоматичні коментарі, ось проставляти “шелести” обраній авдиторії. В пробній версії вона обмежена, та й це допомога. А головне – створення відео. Як пояснювала інструкція, ШІ обере найбільш трендові теми та скомпонує відео за описом користувачки. Останній крок – надати своє обличчя. Мар’яна поводила пальцем навколо голови і на екранчику в повітрі виникла детальна модель її обличчя. Додати віртуального макіяжу, трохи автопокращення форми і вуаля!

– Спочатку всі тебе знають, люблять. А потім бум! І ти зник, пропав з радарів на самій вершині слави, як роблять усі герої, – з іронічною посмішкою розповідала Мар’яна. Підпис на відео уточнював: “Якби “Живчик” був людиною”.

Напій дитинства зник десять років тому і люди ставили плакучі смайлики, згадували як сумують і як в саме серденько влучила їм Мар’яна. От не думала, що колись буде в ролі напою!

Знижки, знижки, знижки. Знижка на комуналку! Мар’яна почувалась, наче виграла в лотерею. Ні, радше, в казино після численних спроб. Ліміт пробної версії ШІ – п’ять відео на день, але цього було вдосталь.

– Мар’яна, відео офігенне, – написала їй вперше за багато тижнів Ліна.

– Можете вставити нашу рекламу в відео? – хотів хтось примазатись. – А я вас прорекламую.

Кілька загальних слів типу “Ностальгічне відео про дитинство в Україні 2020-х” і ШІ робив усе решту. Мар’яна відчула, наче важка кудлата хмара навколо її голови розсіялась і зір прояснився. Вона могла зайнятись чимось іще, крім видавати “суспільно значущу інформацію”, щоб за знижками купувати більше, ніж без знижок. Вперше за багато днів вона вийшла за межі лабіринту блоків і піднялася на майже безлюдний оглядовий майданчик на краю міста. За ним простягався степ, горбиста місцевість, в якій височіли вежі фермерських споруд. Мар’яна спустилася до моря трав, доторкнулася до шорстких стебел. Навколо не було майже нікого, місто наче стягувало все штучне, геометрично правильне, в єдине місце. Тягнуло, як скатертину, звільняючи інакший світ.

З дня у день відео більшало. Вигляд усе це мало переконливий. Ось Мар’яна знов жартує на злободенні теми (почерпнуті з якогось старого форуму тридцятирічної давнини). Тут – радіє прогулянці пляжем у Запоріжжі. А вже за пів години розпаковує новий блонус. І виявляється, хтось це не в курсі, що то! Насправді ж усе це вона робила вдома. А між тим з’явився час на нові заняття. Мар’яна дістала з шафи кілька паперових книг, які їй подарував колись батько. Зробила кілька фото будинків і під’їзду всередині. Саме не знала навіщо, але це були її фото, ніде більш не опубліковані. Мар’яна замовила одне роздрукувати й повісила його в рамці над ліжком. Тепер шматочок степу завжди був у неї вдома.

Одного разу, вийшовши в двір, вона зрозуміла, що рекомендовані п’ять кілометрів, які належить проходити для щоденних бонусів, замало. У зовсім не спортивному взутті, вона пришвидшила кроки, а потім побігла. Вперше за багато часу побігла і не тому, що спізнювалась на рідкісні “живі” пари чи автобус. Просто… для себе.

– Ой, дівчино, дівчино! – якась жінка років п’ятдесяти сиділа на лавці з котом і кликнула Мар’яну.

– Так, – здивувалась вона.

– А це не ви відео знімаєте? Таке, про мультики старі, про…

– Так, а як ви… – Мар’яна й справді випустила була відео про “Пса Патрона”.

– Ой, молодчинка, то треба знати, розказувати. Бо ж то зараз сидять, для кожного штучний інтєлєкт робить. А він повторює тільки, місцями переставляє те, шо є. А шо, нє?

Жінка підвелася, обійняла Мар’яну. Дівчина зніяковіла, але подякувала. Її впізнають на вулиці! Що це, як не успіх?

Знижки надходили щодня і вже було з чого обирати. Невдахи, що не оплатили преміум-підписки на “Шелест”, мусили дивитися рекламу, з якої Мар’яні надходили гривні, десятки гривень, потім сотні. Тисячі вже ні, та й це могло статись.

Якось у парку їй трапився Назар.

– Емм, привіт, – привітався він, не чекаючи зустріти тут Мар’яну.

– Привіт. А що ти тут?

– Та, фоткаю, – показав він на розглогий лишайник на дереві. – Продам може на фотосток.

Мар’яна чекала, коли він згадує про її відео, але за всю розмову цього так і не сталося. Невже він не дивиться її відео? Не похвалить?

– А я відео роблю, – взяла вона ініціативу, – ностальгічні.

– Ти робиш? – Назар ніби сумнівався.

– Трохи обробляю, звичайно, – ухилилася від відповіді Мар’яна. – Але ж на них все-таки я, – вона з гордістю показала на себе двома великими пальцями. – А що твої квіточки? Дивляться?

– Та дивляться, – знизав плечима Назар, – кажуть, ШІ на реальних фото тренують. За це тепер трохи платять.

– І потім цей ШІ згенерує ідеальну квітку?

– Мабуть. Ні, точно, – погодився Назар.

– То він і на людях тренується… – замислилася Мар’яна. – Ай, забудь. Як там твоє…

Минув майже місяць і Мар’яна твердо намірилася купити платну підписку на Hves’k-у. Її галерея поповнилася гарними матеріалами і раніші Мар’яна видалила. В них замало переглядів і за стилем надто відрізнялись. Квартира поповнилася деякими новими дрібничками і книгою, яку втім ще не було натхнення почитати.

Одного ранку, що як завжди починався з перегляду відео в ліжку, Мар’яна гортала підбірки інших користувачів. Серед пропонованих відео раптом сплило одне, де була… ні, то була не Мар’яна. Але хтось дуже схожа, лише з іншою зачіскою. На прев’ю ця двійниця скривила неприродну гримасу. З її широко роззявленого рота вилітав перекладений автоматично напис “Я з’їла ЦЕ і ледь не вмерла!” На відео дівчина, справді дуже схожа на Мар’яну, та все ж не вона, розповідала як скуштувала овечі легені, зварені в молоці. Ну й гидота, – подумала справжня Мар’яна і прогорнула далі. Але цей збіг не давав їй спокою. Які шанси, що десь є людина з таким же обличчям? Навіть гарнішим, з ідеальною шкірою та блискучим макіяжем. Мар’яна повернулася до того відео, авторка була підписана грецькими літерами. Всі відео в неї виявилися викладені впродовж минулого тижня. Дивно, дуже дивно.

Наступного дня в рекомендаціях виникли інші. На одному “не Мар’яна” жваво балакала щось китайською. Переклад субтитрів недвозначно повідомляв: “Слов’янський засіб для збільшення грудей! Ви будете в шоці!”. А також “Топ ґаджетів для очищення унітаза”, “Ватикан ховав це тисячу років!”, “Почалось! Хвилину тому в Молдові…”. Про тренажер для котів Мар’яна вже й не хотіла дивитись. Кожен наступний ролик виглядав абсурднішим за попередній. Схоже, цих двійниць ще ніхто з її підписників не помітили, але це могло статись вже скоро.

Вже без колишнього ентузіазму Мар’яна взялася друкувати опис нового відео на клавіатурі, що зависла між її вказівними пальцями. “Нова функція! Тепер ви можете обрати одну з готових моделей акторів”. Серед віртуальних акторів були десятки осіб і вона, “не Мар’яна”, підписана як “Слов’янська-3”. Без нормального імені, не людина, а маска, яку тепер може приміряти будь хто.

І таки приміряли. Неконтрольована двійниця їла й облизувала величезні мармелади, схожі на ребристих черв’яків. Виконувала якісь дурнуваті змагання, де треба стати в позу страуса. Розповідала, що всі планети плоскі, як млинці, а Тихий океан викопали гіганти. Та найгірше було попереду.

Це був кліп, де Мар’яна танцювала на ліжку, прикрита лиш простирадлом і радісно співала заклики.

Якщо ти не лох-слабак,

Президенту скажеш “так”!

Вибір зробиш правильнииий.

Кібер-Кучму обирай,

Ні на кого не зважай…

“Продалась!”, “Фу, відписуюсь. Нормальні відео робила, а тепер задом виляє”, “Молодчинка, тільки Кібер-Кучма! Він тій Верховній Зраді покаже!!!”, – коментарі посипались шквалом. А потім скарги на поширення “мови ненависті” та неправдивої інформації.

– Подивіться, це не я, в мене інша… інша зачіска, – намагалась довести Мар’яна в відео. Але його майже не дивились. Ще й дорікали, мовляв, бреше, перезувається на ходу.

“Мабуть грошей не дали, то й плаче”, – глузував хтось у коментарях. “Ага, велике діло зачіску зробити”, “Та кого ти дуриш?”. Рятувало лиш те, що Мар’яна ніколи не підписувала свій обліковий запис справжнім іменем. Вона зітхнула з полегшенням, коли отримала бан. Відео більш не буде, – зрозуміла Мар’яна. Хіба що почати все заново. Але ж стільки праці пропало? Може все ж розблокують, мусить минути тиждень чи місяць. Але хто зна, що з’явиться з її моделлю за той час?

Мар’яна спинилася на оглядовому майданчику, звідки відкривався краєвид вечірнього степу. Але ж туди не побіжиш, там не сховаєшся. Місто давно проникло під шкіру своїм корінням дротів і невидимих комунікацій, тримало міцно й тягнуло в себе. І завтра треба витратити знижки. А ще навчання, а ще недочитана книга.

– А це не та, з відео того? – пролунало поруч.

– А реально вона! З Кібер-Кучмою, блін. Ей, ти!

Якісь постаті загородили собою вихід з майданчика. Троє чи більше, вони стояли на фоні променя ліхтаря, що розсіювався в тумані.

– Хто ви? – злякалась Мар’яна. – То не я, то була не я…

Постаті рушили вперед. Вочевидь нетверезі, вони могли скоїти що завгодно. Мар’яна позадкувала, перелізла перила й зістрибнула з майданчика. Було невисоко, та переслідувачі не спинялись. Вогники їхніх ґаджетів летіли безформним роєм, миготіли, як очі хижої зграї. Мар’яна збігла в степ, у темні зарості. Озираючись, вона бігла, знову бігла.

Висока трава гальмувала, плуталася під ногами. Але спинитися означало програти, завершити цю історію дочасно. В якийсь момент гонитва припинилась, вогники та обурені крики лишились на узбіччі дороги, потім стали віддалятися і зникли зовсім. Мар’яна вже не знала де вона, якісь високі шорсткі стебла росли навколо, яких вона ніколи не бачила з майданчика. Розсовуючи їх руками, дівчина торувала шлях кудись уперед, поки не зачепилась за щось і впала на широке листя. Тоді підвелася і відчула під подертою долонею розбитий цемент. Старе покинуте будівництво поглинули зарості й надійно сховали його тут, за межами цивілізації.

Мар’яна сіла на сходи без перил, міцно заплющила очі. Коли розплющила, все бачилося розмитим від сліз, коріння міста наче вирвалося з-під шкіри, лишивши там порожні рани.

Треба викликати таксі, – зібралася з думками Мар’яна. Або ні, пішки, пішки цілком реально дійти додому. В темряві її точно більш ніхто не побачить. Це її нова мрія, щоб ніхто не впізнав.

Під ранок Мар’яна прокинулась у придорожній крамниці. Сонце вже зійшло і встигло нагріти повітря.

– Вставайте, вставайте, не спіть, – будив продавець.

Мар’яна підняла голову з пластикового столика. Чомусь було гаряче.

– Бляха! – відсахнувся продавець. Але за мить нагнувся до Мар’яни. – Викликати швидку?

Її обличчя, руки, ноги та живіт на наступний тиждень приховали тілесного кольору квадратні накладки. Сонце, – Мар’яна зненавиділа його. А ще більше високі шорсткі стебла з великим листям і парасольками дрібних квітів. Борщівник пожалив усе тіло, незахищене одягом.

– Не турбуйтесь, – заспокоїв лікар. – У вас є знижки на косметичні процедури, вони “згорають” тільки за місяць.

Мар’яна кивнула. Опіки борщівника сходили довго, а сліди ще могли триматися бозна-скільки. Але головне, – ніхто не впізнавав її. Мабуть, справа не в лікарському гуманізмі – лікувати всіх без упереджень. Її справді ніде не впізнали. Справжнє обличчя Мар’яни... застаріло, вже не нагадувало “Слов’янську-3”. Нова версія двійниці стала іншою, гарнішою, більш ідеальною.

Літо закінчувалось. Мар’яна ввійшла до своєї квартири в іншому вигляді. Її обличчя за сучасною модою прикрашали товсті смуги блакитних татуювань. Вона поглянула рекомендовані відео. Її колишнє обличчя стало трендом. Тисячі людей купували його, приміряли, вели власні канали у «Шелесті». Кібер-Кучма програв вибори, а попереду було повернення до навчання.

“Ви знову можете публікувати відео”, – надійшло сповіщення. Хвиля ненависті минула, а Мар’ян лишилося двоє. Справжня дівчина ввела тему відео, обрала акторку “Слов’янська-3”. Ніхто тепер не повірить, що ця маска колись була її справжнім обличчям. І місто знову вчепилося зв'язками радіохвиль, вплелося під одяг і шкіру. Ще один шанс? Місто вміло тримати своїх жителів.

Мар’яна вийшла на балкон. Останні дні літа тримали в повітрі млосне тепло. Чудова погода, щоб приділити час собі, затулившись ширмою екрана.