Луна і василіск

Переламний бій з навалою відбувся у системі Альдебарану. Орден зібрав усі свої сили: центром формації керував особисто Лорд, Арджуна і Дельфі були з правого та лівого флангу, рвалися крізь лазерну заметіль скати-винищувачі – їхніми ескадрильями керували сестри-технокнягині, і Люціус очолив абордажну групу, що телепортувалася на ворожий крейсер «Сколль» - із ним ішов його син Альбус Растабан, Марат, Маратові дружини, Маратів син Ільяс Корвус, Німфадора, і загін термітів-хрестоносців, і безліч інших, а на абордаж крейсера «Хаті» пішов Северус, Антонін, Василь і Nevermore, і ще група тенґу з Лібертії, вони вдало перелетіли в образі круків через порожнечу і змогли вимкнути антителепортаційні щити, і Nani?, що, як завжди, з’явилася посеред поля бою у хмарі пахощів і з передзвоном бубонців, і Громозека, чий бластер, звісно, був у доброму стані.

Втім, результат бою вирішила поява мегаладона. Цей крейдяний термінатор, це втілення гніву тисяч робітників проломив тканину простору, виринувши прямо над ворожим флагманом, і – перекусив його навпіл могутніми щелепами.

+++

Наступ на Alba Urbs провалився. Гвардія щурячого короля жорстоко подавила повстання капібар у місті, тутешні пернаті виявилися неорганізованими і неготовими до збройного чину, а війська Ордену зустріли неочікувано сильний спротив і змушені були відступити. Найгіршим було те, що Беллу, Марата і Северуса відрізало від основних сил.

+++

Беллу поранило страшним вибухом і Северус тягнув її на собі – через ліс, по коліно в снігу, між уламків і калюж прометіуму, що димили густим чорним димом. Марат зі своїми дружинами йшов слідом, відчайдушно поминаючи шайтана та всіх його іфритів з їхніми бабцями включно собі під ніс. Белла марила і у маренні шепотіла щось про неуникну готику, про сім корон, сім веж, сім знамен, ти мені – ворон, Северусе, ти мені – вітер, коли прийде важка, довга, перша зима цієї компанії – зустрінь її, Северусе, дай їй співів, дай їй їжі, дай їй все, чого вона шукає, Северусе, дай мені льоди Горішнього Світу, сталеві гори, рогаті шоломи і бойові віяла, дай кров дракона і чорне повітря, і ці зорі, розміром з кулак…

+++

Мені б спати і спати на твоєму воронячому крилі, мій суворий північний круче, коли твої чорні гладкі пір’я лоскочуть плече, але пелюстки темряви вже стигнуть у золі і до півночі стане гаряче від повного місяця, витягни мене, мені потрібна твоя рука у цій пітьмі, ми ще не програли, витягни мене, повір, я вірю, і ти – повір, повір, повір…

+++

Северус нервував, але руки працювали самі – вмілі руки майстра зіль та настоянок, вони розтоплювали у похідному казанку льоди Горішнього Світу, додавали кров дракона і зріджене повітря Нострамо, і зоряне світло, зібране у срібний кубок, помішували, регулювали вогонь, а сам Северус міг думати тільки про одне – тільки б вона вижила, тільки б вижила, Господи, нехай вона виживе!, тільки б встигнути, зробити ліки до того, як душа остаточно залишить тіло, до того, як життя все з кров’ю піде у землю, щоб прорости виноградною лозою…

+++

Вона летіла крізь простір туди, куди вело її серце, і етерні вітри співали свій синій блюз під сталевими крилами її дредноута, і душевний боєзапас майже відновився, і вона летіла – прокладаючи шлях за секстантом і картами видінь, і в голові билася лише одна думка: "Встигнути попросити прощення – доки ще не закінчився день".

+++

Белла прийшла до тями – ліки Северуса виявилися дієвими.

Сидячи на камені на вершині пагорбу і дивлячись звідти на місто, що за нього вони билися вже котрий місяць, вона спитала сумно:

– Що ми робитимемо, мій генерале і друже? Наш ворог має сім голів, сім голів, вінчаних вогняним вінцями, сім голів – як вавилонські вежі, як пальці, що погрожують небу.

І Северус, опустившись на одне коліно і взявши її руку відповідав:

– Не бійтеся, моя пані. Я допоможу перемогти Вам страх.

+++

Сидячи на камені на вершині пагорбу і дивлячись на Біле Місто, Белла питала сумно:

– Що ми робитимемо? Повстання капібар придушене, місцеві не готові до збройного спротиву, а щуряча армія страшна, як чума.

І Емі, опустившись на одне коліно і взявши її руку в свою, відповідала:

– Моя пані, не бійтеся. Наше військо ми виліпимо ще страшнішим – з шаблями чорної сталі і зимним білим диханням, виліпимо з олова, морозу і світла Зорі.

+++

Емі встигла дуже вчасно – ворог вже наздоганяв Северуса з пораненою Беллою на плечах та Марата з дружинами, яким саме час дати б імена – ну, не знаю, наприклад, Хадіджа та Аїша? Нехай буде так.

Вона відганяла щурячі загони залпами бортових гармат, доки ці п'ятеро підіймалися на дредноут.

+++

Коли Белла прийшла до тями, Емі мовчки підійшла до неї, та обійняла. Вони не промовили ані слова – слова були для них зайвими.

Так її серце заспокоїлося у прощенні, а Белла отримала ще одного найближчого друга.

+++

Після прибуття Емі закипіла робота. По слову Марата гори віддали свої олов’яні руди, з яких він витопив достатньо металу, Северус збирав у флакони зоряне світло, Хадіджа та Аїша вишивали знамено.

Белла та Емі разом створювали своїх олов’яних солдатів. Техногнягиня не могла нарадуватись на тямущість своє учениці, яка розуміла її буквально з півслова.

Коли армія була готова, вони змогли пробитися до основних сил, хоча Емі й довелося знову розтратити весь душевний боєзапас, і після того війська Ордену дали ворогу вирішальний бій, під час якого Тед особисто вступив у поєдинок з щурячим королем, і переміг його, відрубавши всі сім голів одна по одній.

Тед же й наполіг на тому, щоб поховати переможеного супротивника з воїнськими почестями, не дозволивши місцевим сплюндрувати його тіло, як вони того хотіли. «Це не гідно лицаря з роду Блек» – сказав він.

Ховали щурячого короля на Місяці, не залишивши його у гробниці на рідній планеті, через побоювання, що та гробниця буде осквернена як тільки війська Ордену відлетять з Alba Urbe.