Феям усе до снаги

Вірочка сиділа поруч з бабусею у величезному залі «Мистецького арсеналу». Серед дорослих письменників та письменниць маленька авторка трошки ніяковіла. До початку урочистої частини фіналу міжнародного конкурсу «Коронація слова» було ще декілька хвилин, й бабуся, щоб розважити онучку запропонувала їй пригадати, той ранок, коли все почалося.

Вірочка прокинулася у чудовому настрої. «Дивно, але чомусь, у бабусі на дачі ніколи не спиться довго», — подумала вона та, щоб не будити батьків, які ще спали, вирішила тихенько полежати у своєму ліжку.

Дівчинка задивилася на чудернацькі мерехтливі візерунки на стіні, які тінню малювало ранкове сонечко, пробиваючись крізь різьблене листя старого калинового куща, що ріс під вікном.

Раптом, у тому дрижанні дрібних чорних плямок та сірих рисок, щось привернуло увагу дівчинки. Вона придивилася та побачила, як між чудернацьких відбитків калинового листя, на стіні метушилася тінь дивного обрису.

«Схоже на те, як метелик тріпоче крильцятами». — подумала Вірочка, уважно дивлячись на стіну.

Зацікавлена побаченим, потихеньку, щоб не порушувати ранкову тишу, вона встала з ліжка та навшпиньках підійшла до вікна.

Те, що побачила дівчинка, примусило її прикрити долонькою рота, щоб не зойкнути.

Над калиновою гілкою, догори ніжками, пурхала манюсінька істота. Дивне створіннячко махало прозорими крильцятами так швидко, що здавалося, ніби над тоненькою фігуркою пливе жовтенька хмаринка.

Вірочка розгледіла, що довге ніжно-рожеве волоссячко дивної тендітної істоти заплуталося у щільному суцвітті. І чим наполегливіше те створіння намагалося вивільнитися, тим міцніше затягувалися численні вузлики навколо білих калинових квіточок.

Втомившись, бідолашне присіло на гілочку і Вірочка добренько роздивилася напівпрозору фігурку крихітної дівчинки, вдягнену у пурпурову пелюстку. Дивовижне створіннячко міцно трималося тоненькими рученятами за гілочку, на якій сиділо, та звісивши тонюсінькі босі ніжки, бешкетливо махало ними. Сонячний промінчик ковзнув розкритими жовтенькими крильцями, і вони заблискотіли переливами веселки.

Сподіваючись знайти хоч щось, що зарадило б неприємності, в якій вона опинилася, чарівна істота озиралася навколо себе. І стурбований позір блакитних оченят несподівано зустрівся зі здивованим поглядом широко розкритих очей Вірочки.

Тієї ж миті створіннячко смикнулося вбік, та сховавшись за дрібненькими калиновими квіточками, злякано поглядало на людину.

Вірочка все зрозуміла. Вона посміхнулася крихітній дівчинці та крізь віконне скло жестами показала, що хоче наблизитися, щоб допомогти.

Створіннячко, склавши прозоро жовті крильцята, несміливо пересунулося зі свого сховку на гілочку та з-під лоба невдоволено подивилося на неї.

Обережно відчинивши вікно, Вірочка потихеньку вилізла на двір.

Щоб звільнити заплутане волоссячко крихітної дівчинки, Вірочці довелося зосереджено та неквапливо, по одній зривати калинові квіточки, які щільною парасолькою пишніли на гілочці.

Розбираючи сплутані рожеві прядки, Вірочка намагалася не нашкодити кришеняті, яке скоса напружено спостерігало за її рухами.

Нарешті звільнене зраділе створіннячко легко пурхнуло вгору та, щось пригадавши, зупинилося. Озирнулося й ледь чутним тоненьким голоском, промовило до Вірочки.

— Дякую Вам, дівчинко. Ви мені допомогли і я, за законом фей, маю Вам віддячити.

Вірочка ще з першого погляду на дивну маленьку істоту з прозорими крильцями зрозуміла, що перед нею — фея. Вона бачила їх у казкових фільмах, мультиках та на картинках у книжках, але не очікувала зустріти чарівне створіння просто біля свого вікна. Тому вирішила уточнити й пошепки запитала:

— Ви — справжня фея?

— Ну звісно! — хвалькувато відповіла казкова істота.

— Я — фея. І я можу виконати будь-яке бажання. Тож бажайте! — урочисто додала маленька чародійка.

Вірочка розгубилася. В неї було багато мрій, але витрачати таку чудову можливість на всілякі дрібниці дівчинка не хотіла.

Помітивши нерішучість своєї визволительки, фея уважно подивилася на неї та задумливо промовила:

— Бачу, що Ваше життя буде сповнене дивовижних пригод. Не можна такі цікавинки тримати тільки при собі. Гадаю, що варто ділитися ними... Чи не бажаєте Ви стати письменницею?

Вірочка не очікувала такої пропозиції, тому не знаючи що відповісти, вона просто мовчала.

А фея захоплено продовжувала:

— Наприклад, напишіть правдиву казку про цю, нашу з Вами зустріч.

— Діти мають читати казки, а не писати їх. — невпевнено прошепотіла Вірочка, намагаючись нагадати своїй крихітній співрозмовниці, що вона, хоч і набагато більша за фею, та все ж таки дитина.

— А Ви спробуйте зробити не так, як має бути, а навпаки. Інколи це буває цікаво. — маленька пустунка бешкетливо підморгнула Вірочці.

— А щоб Ваш перший крок у дивовижний світ творчості став дійсно вагомим, Ви наважитеся відправити свою казку на міжнародний конкурс «Коронація слова». — урочисто, наче заклинання, промовила фея.

— Не дякуйте. І до зустрічі, — крихітна напівпрозора дівчинка змахнула золотаво-жовтими крильцями, блисконула у сонячному сяйві та зникла.

Вірочка повернулася до своєї кімнати саме так, як і виходила, через вікно.

Чи то подіяли чари феї, чи то до Вірочки завітало справжнє натхнення, та бабуся дуже здивувалася, коли її непосидюча онучка попросила дати їй зошит та ручку.

І вже не здивовані, а занепокоєні дорослі крадькома спостерігали, як зосереджена дівчинка

цілий день щось писала. Не набирала текст на клавіатурі телефона, а писала ручкою на папері, сидячи за столом.

Нашвидкуруч пообідавши, Вірочка повернулася до своєї роботи. А батьки не могли збагнути, що коїться, бо їхня дочка-третьокласниця ще ніколи не проводила вихідний день сидячи за письмовим столом з ручкою у руці.

У вечорі, коли мама та бабуся накривали на стіл, Вірочка втомлена, але задоволена вийшла зі своєї кімнати. В руці вона тримала зошит.

— Я написала «Правдиву казку». — повідомила дівчинка дорослим. — І якщо це можливо, я хочу, щоб вона потрапила на конкурс «Коронація Слова». Ви мені допоможете?

— Звісно, що це можливо, — підбадьорила дівчинку бабуся.

А тато серйозно додав:

— Звісно, допоможемо.

За родинною вечерею з'ясовувалося, обговорювалося та уточнювалося, все що потрібно для участі у конкурсі.

Вкладаючись спати, Вірочка попросила бабусю прочитати на ніч її «Правдиву казку».

Бабуся читала, виправляла помилки та доповнювала деякі дрібні деталі. Вірочці, навіть, здалося, ніби бабуся знає, що на її подвір'ї з'являються феї.

Наступним ранком тато відправив електронний лист з доччиною казкою на конкурс "Коронація слова».

Вірочка зупинилася на цьому спогаді, бо побачила, як на сцену вийшла молода красуня в ошатній сукні. Дівчина ввічливо привітала всіх присутніх та почала промову, яку Вірочка не слухала, бо помітила дещо дивне. Навколо зеленоокої красуні, що промовляла зі сцени, різноколірними блискітками літали малесенькі напівпрозорі феї.

— Бабусю, ти також їх бачиш? — пошепки запитала Вірочка, не відводячи очей від блискотіння крилець навколо хазяйки урочистості.

— Впевнена, що їх бачать всі присутні. — також пошепки відповіла онучці бабуся.

Раптом ошатна красуня подивилася просто в очі Вірочки й серед потоку слів дівчинка почула:

— Пам'ятайте, що все можливо.

І всі письменники та письменниці, що були в залі побачили, як золотистою блискіткою, крихітна дівчинка з рожевим волоссям підлетіла до зніяковілої Вірочки, зупинилася перед нею у повітрі, тріпочучи жовтими крильцями, підперла тонесенькими ручками тендітні бочки та ствердно промовила:

— Феям все до снаги.

06.10.2024