Казка про Дощ Мокроніс та його друга Дора

Вересневий ранок розпочався з посмішки і сонячних зайчиків на подушці Яринки. Отже, день буде сповнений радості та позитиву.

Умившись та привівши себе до ладу, і не забувши заплести косу, дівчинка, мов вітер, помчала до школи.

Вона віталася з квітами на клумбах, з деревами,які стрічалися дорогою і навіть з пташками.

А он вже й школу видно і друзі її чекають. Забігши в приміщення і всівшись за парти, вчитель вже було розпочав урок, як по підвіконню застукали краплі.

—Дощ, дощ!— загаласували діти

Вчитель постукав вказівкою, повертаючи учнів до уроку. Але дітлахи не чули, вони слухали мелодію дощу.

Тоді вчитель запитав:

—А хочете я вам розповім історію про дощ—мокроніс та недописаний лист?

Дітлахи в один голос вигукнули:—Та—а—а—ак!— і повернулись на свої місця.

І вчитель почав:

— У мами -хмари і батька – неба був синочок дощик, але такий вередливий, що важко й уявити. Він весь час тільки сидів і плакав, на відміну від своїх братиків— дощиків, які були наповнені позитивом. А цей дощ усі називали мокроніс.

Мокроніс же тим часом нінащо не звертав уваги, і сидячи в кутку, писав листа своєму другові.

—Якому другові?— запитала Яринка.

І вчитель продовжив:

— У Мокроніса, десь на далекій — далекій планеті був друг– інопланетянин, якому він писав листи. Писав, але не надсилав.

— Чому?—поцікавився хлопчик.

— Мокроніс боявся, що його листи не надійдуть. Тому він писав їх тишком-нишком, а коли хтось знаходив його у куточку, то одразу ж ховав недописане. А з часом забував і знову писав та недописував...

— І що, інопланетянин так і не отримає листа? Не віримо!— мовили дітлахи. — Розкажіть, що було далі!

Вчитель хитро посміхнувся і додав:

— Продовження історії буде на наступному уроці. А поки що, ось завдання: — Намалюйте ваш варіант Мокроніса і його листів.

Дощ за вікном уже скінчився і можна було бігти на вулицю, пускати паперові човники.

#мокроніс #листи #школа #діти #історія