спустошеність...

"спустошеність - най огидніше відчуття... - подумалося так під дощем осінньої днини... - як би ж то можна було отак сховатися під парасолькою від того, як від цього дощу, який із блискавкою та громом..."...спираючись на тростину, я обходив семиповерховий будинок, де знаходилося моє

трикімнатне помешкання...аби позбутися важкого відчуття обійшов будівлю вдруге чи втретє - не рахував, не знаю...але дощ все не завершувався...і, здавалося, він триватиме до рання...заходити у помешкання зовсім не хотілося, хоча я вже відчував плечима холод мокрого плащу...як раптом блиснуло мені прямо в очі, віддалено проторохтів гром і дощ потихеньку почав вщухати...і після чергового кола навколо будівлі впала остання крапля осінньої грози..."нарешті..." - пробуркотів я, обурений довгим дощем...склав парасольку, полегшено зітхнув та попрямував до крамниці купити кави, якогось печення, ну, і - звісно ж! - сигарет...а щоб якось здолати оту свою "спустошеність" по дорозі все прислухався до шумів міста... - тихо щебетнула якась пташка, ліниво шелеснуло рідке вже листя тополі, прогриміло розбризкуючи калюжі старе вантажне авто...чувся монотонний важко вгадуваний вуличний шум, характерний індустріальному місту...а ще в повітрі пахтіло згорілим заміським великим смітником, якого загасив дощ...пахтіло неприємно, хворобно, дурно, з металевим запахом в додаток...

в крамниці стрів знайомого...хильнули з ним скляночку, пожалкувалися один одному на окупацію разом із прокляттям усім москалям...випили ще по склянці, заїли цукеркою, яку запропонував продавець (певне, із солідарності) та й розійшлися...я на мить зупинився аби запалити сигарету та з неохотою попрямував до хати...

і так розпочався день...один із безлічі днів окупації, яку хочуть подовжити до безмежжя закордонні (та й і наші також!) доброзичливці...сумно, а з того і оця настирна спустошеність в душі та у думках...