Продавець ідей

Одного разу жив на світі чоловік, який мав особливий дар – він завжди мав багато ідей і завжди ділився ними з іншими. За це його так і назвали „продавець ідей”, хоча з них він майже не мав зиску. Бо кожну ідею, за яку він брався, кидав на півдорозі, не довівши до кінця. Тому був він бідний, і не мав навіть родини, бо був захоплений тільки своїми ідеями все життя. І було в нього тільки добре серце і нічого більше. Жив він тим, що добрі люди подадуть, вислухавши його ідеї й пожалівши старця. А ідеї у нього були всі дуже цікаві. Плідні, тільки бери та працюй... Деякі так і робили, послухавши старця, і заробили на цьому великі статки та гарне життя. А він так і блукав рік за роком від міста до міста, від села до села, роздаючи свої ідеї кожному, хто їх потребував.

Аж раптом, старець відчув, що занедужав. А було це в одному невеличкому місті. Лежав він, хворий, ледве не посеред дороги, і нікому не було до нього діла, бо вже не міг він давати людям свої ідеї, то й став не потрібен нікому...

Коли це повз нього пройшла дівчинка, повернулася, підійшла і запитала:

- А чому це ви, дідусю, лежите отут посеред дороги, коли так холодно на дворі?

- Ох, дитинко, не здужаю я піднятися і піти далі... Вже ноги не хочуть нести мене по цій землі...

- Та не говоріть так! Зараз я покличу маму...

І побігла... А старець лежав і думав про те, як закінчується його життя – у бруді, на холодній землі, він голодний і хворий мусить тут померти. Аж раптом він почув голоси і відкрив очі. То дівчинка повернулася з мамою і ще декількома чоловіками. Вони підняли старця і понесли у будинок, де жили дівчинка з матір’ю. Подякував старець добрим людям і відчув, що має для кожного з них ідею, як покращити їхнє життя. Але люди тільки посміхалися від його слів і ніхто не сприймав їх серйозно.

Всі розійшлися, а старий залишився з дівчинкою та її матір’ю. Оглянув їх помешкання і побачив, що живуть вони так само бідно, як він, і не мають нічого.

Кілька днів лежав він, майже непритомний, аж доки став потроху одужувати. Дівчинка завжди давала йому попити свіжої води, а мати ділила свою їжу навпіл з ним... І чоловік одужав.

Шкода йому стало цю дівчинку, бо вона також, як і він, не має нічого, окрім доброго серця. І вирішив він за її доброту подарувати їй свій дар. Покликав дівчинку та й каже:

- Хочу тобі, дитинко, подякувати за те, що врятувала мене, і мамі твоїй також... Але не маю я нічого, чим міг би з вами поділитися, бо сам такий же бідний, як і ви. Але дещо я все ж таки можу тобі дати. Слухай тепер мене уважно. Є у мене дар – тисячі ідей в голові для тебе, твоєї мами та інших людей, кому вони потрібні. Свого часу я не скористався ним і тепер ось живу, йдучи від одного міста до іншого, а харчуюся тим, що добрі люди дадуть. Слабкий я вже став і не можу більше роздавати людям свої ідеї. І дарую я їх тобі. Тільки хочу, щоб ти не всі роздала людям, а й собі декілька залишила. Але їх потрібно не тільки залишити, але й втілити у життя, бо той дар буде тобі тільки тягарем, як і мені.

Сказав це старий, вклонився низько, подякував за все і пішов собі за ворота. Тільки мати щось ще хотіла спитати його, вибігла за ворота, але старий як крізь землю провалився. І кого не питала вона, ніхто його більше не бачив.

І стали мати з дочкою жити далі, як і раніше жили. Дівчинка скоро забула про того старця, але ж мати пам’ятала добре його і його слова. І стала вона помічати, що дійсно є той дар у її дочки, правду таки тоді сказав старий.

Дочка підростала, і стала на кожному кроці видавати ідеї всім і всюди. І тоді мати розповіла їй історію про того старця, якого звали „продавцем ідей”.

Дівчинка була розумною, доброю і великою мрійницею. Тож ідеї її відрізнялися своєю незвичайністю. З часом стали приїздити до неї люди, почувши про її незвичайний дар: письменники, художники, прості люди й багаті, та усі були однакові для неї. І для усіх вона знаходила щось цікаве лише глянувши на нього. Вони виходили щасливі та задоволені, залишали пожертву, хто скільки міг віддати. А дівчина також була дуже рада допомагати людям і робила це ще до того, як зустріла того старця. І не було їй це важко, бо мала добре та чуйне серце, любила людей і вірила у добро.

А що ж сталося із самим „продавцем ідей” спитаєте ви. Так він, позбувшись свого дару, повністю одужав, продовжив ходити містами, аж поки не роздав свої запаси ідей. Тоді вирішив він повернутися додому, і шлях його лежав через те місто, де жила ота добра дівчинка, що колись його врятувала. Тож він побачив, що дар його дістався саме тому, кому треба, і заповів, що він буде передаватися у цьому роду від матері до дочки й завжди приноситиме людям тільки щастя, якщо вони його самі не змарнують.