Дощ

Похмуре небо дощ плекало

І місто замертво лягло

Проте душі моєї спокій

Сльозою хмари залило

Паркова темінь світлом грала

Коли з тобою я сидів

Ми цілий вечір говорили,

Точніше, я лиш говорив

Твій погляд заливавсь сльозами,

Проте безслізним був завжди

Я бачив це не в окулярах

А в пагонах твоєй душі

Дощ ніс печалі безнадії

Та усміх твій знов рятував

Коли порожні очі сині

Заграли барвами яскрав

Ми знову й знову дощ чекали

Щоб сісти поруч залюбки

Імен ми навіть і не знали

Проте звертатися могли

Ти розкривалася все дужче

Ми знали, це взаємний знак

Проте ця злива над тобою

Злила росою квітів сад