Попелюшка по-житомирськи

— Але я теж хочу на вечірку, — Оксана схилила голову під пильним поглядом мачухи та зведених сестер.

— Ну от відсортуєш весь одяг, щоб завтра на базар виїхати, тоді і отримаєш дозвіл веселитися.

Мачуха демонстративно висипала двадцять два мішки секонд-хенду на підлогу.

— Брендові речі — направо, то для бутіку, ми вже анонсували на завтра нову колекцію, — реготала старша сестра, — Демократичні бренди — наліво, то для мого бюджетного магазину. Непотріб скинь он туди, в куток — тобі на ганчірки.

«Які ж вони крінжові, — гидливо поморщилася Оксана і всілася перебирати товар на завтра. — Наче в казці про Попелюшку. Тільки де мої помічники? Оті пташенята, що налетіли і посортували все?»

Батько в Оксани був відомим житомирським торгашем, мав три точки на базарі. То Ельвіра і вирішила заграбастати все до своїх рук, як тільки видний вдівець поглянув у її бік. Та то й не важко було, батько добряче прикладався до чарки, залюбки делегував свої повноваження житомирській світській тигриці Ельвірочці, ще й доньок її пригрів на грудях, зміюк таких. Пригрів їх, а сам не просихав від алкогольних парів, давно вже в його жилах текла не кров, а як мінімум, калинова наливка. Зовсім перестав піклуватися про єдину рідну кровиночку. А мачуха тільки рада, пригребла все до своїх рук, бізнес-вумен. Донькам своїм по власній точці на Житньому ринку відкрила, і на вечірку геловінську до сина житомирського губернатора запрошення організувала.

— Еее-х, мені б хоч одним оком на те дійство глянути, — зітхнула Оксана і жбурнула подерте плаття до печі, бо навіть на ганчірки не згодиться.

—- Та йожкин кіт, — залаявся хтось жіночим голосом з диму, що наклубилося з печі від поліестерового плаття, — Навіщо ти цю гидоту палиш, смердить так, що і вмерти можна.

— Ти хто? — кліпала очами Оксана, мружачись від диму.

— Я твоя хрещена-відьма, — жінка підійшла до вікна і розчахнула віконниці, кімната одразу почала звільнятися від диму.

Гарна пані, в чорній сукні з фіолетовим корсетом і яскравим макіяжем усміхнено дивилася на Оксану.

— Так у казці ж наче була хрещена-фея, — заперечила Оксана, сповнившись надій на те, що все буде як у казці.

— Слухай, не вередуй. Ми ж не в казці. Ми в Житомирі, — помахала руками, виганяючи залишки диму у вікно і зачинила його. — Давай показуй, що там у тебе. Покрутись. Угу, угумг. Ну все, збирайся, поїдеш на вечірку.

—- Та я ж не маю що вдягти, — розставила руки по сторонах, натякаючи, що було б непогано начаклувати якусь гарну сукню.

— Як це не маєш? — заперечила хрещена, — Он диви яка купа одягу — вибери собі щось. Можеш навіть з бутику. Диви яка сукня шикарна від Валентіно. Чорна, з глибоким декольте. Мереживо і оксамит, фіолетовий корсет під грудьми, шовкова шнурівка. Краса. Іди приміряй, — підштовхнула Оксану в спину до комори, — Іди, іди. Заодно і мишу яку злови, а краще парочку. І гарбуза прихопи. Сьогодні ж Геловін, це тобі не хухри-мухри.

— Але ж… у мене ще й день народження сьогодні. А ніхто і не вітає навіть. Все Геловін і Геловін. Може хоч карету начаклуєш з гарбуза, га? — з надією в голосі шепотіла Оксана.

Хрещена-відьма тільки закотила очі, і сплеснула в долоні.

— Яку карету? Ти що тойво? — покрутила пальцем біля скроні, — На ключі, там ауді моя біля воріт. На ній поїдеш.

— Але ж я не вмію кермувати… — заперечувала Оксана, вимагаючи карету.

— Так, ти спершу перевдягнися і принеси мені матеріал, а тоді вже вередуватимеш. Давай, іди-іди.

Провела хрещена відьма Оксану до комори для перевдягання, а сама лишилася покопирсатися в купі одягу, раптом щось гідне уваги трапиться. Таки надибала леопардову шубейку і чоботи зі зміїної шкіри. Те, що треба!

— Йойки, яка красуня, — вигукнула хрещена-відьма, коли Оксана повернулася з комори, — Якраз те, що треба на вечірку! Давай мишей, — простягнула руку, поворушила пальцями, підганяючи.

— Мишей не було. Ось тільки кажана одного зловила, — сповістила Оксана засмученим голосом, — Тепер карети і кучерів не буде?

— Та що ти з тією каретою пристала! Давай сюди свого кажана, згодиться, — забрала кажана, заховала в долоню, дмухнула двічі, плюнула тричі, засичала змією і випустила. Вилетів кажан дезорієнтований, два рази махнув крильцями, вдарився об одвірок і впав додолу. Щось пшикнуло, зашкварчало і постав перед Оксаною файний красень.

— Будеш Жаном, — нарекла його хрещена-відьма, — А що, прикольно Жан Кажан. Водити вмієш?

— Не знаю, — Жан оторопіло крутився, намагаючись розгледіти себе з усіх боків, прикриваючи долонями свій сором, бо постав перед жінками він без одягу, — Але здається, що вмію.

— Прекрасно! — сплеснула в долоні відьма, — А тепер одягайся, — махнула рукою на купу секонду, — Вам час на вечірку. Геловін-патііі!!!

— Хрещена, але ж ми босі… Може хоч туфлики кришталеві начаклуєш?

— Ти що, які туфлики, там же холодрига, — аж пересіпнуло відьму, як холод уявила, — Нате ось вам, житомирські шкарпетки. І тепло в них буде, і зручно.

— Е-е-е, — аж заціпило Оксану і слова не змогла вимовити.

А Жан Кажан тим часом спритно натягнув ті шкарпетки на свої босі ноги, поправив білу сорочку під оксамитовим фіолетовим жилетом, прокашлявся і підставив ліктя для Оксани.

— Ось, тримайте ще пару махрових шкарпеток. Це для сина губернатора Житомирської області. Передайте йому цей подарунок, не заявитеся ж ви на свято без подарунка.

— Ну може хоч макіяж святковий начаклуєш, хрещена? — канючила Оксана.

— Ну який макіяж? — сплеснула в долоні відьма, — На он тобі трохи чорних тіней, — зачерпнула пальцем попелу з печі і намазала повіки Оксані, — Дивись, смокі-айз, шик.

— А губи? — ніяк не вгамовувалась небога.

— А губи повинні червоніти від поцілунків, — підняла палець догори, — Жане, допоможеш?

Жана двічі просити не довелося, присмоктався до Оксани, що й за вуха не відтягнеш.

— Так, досить. Бо на вечірку запізнитесь. Йдіть вже. — підганяла хрещена-відьма

Махнула їм рукою, дістала з кишені леопардової шуби носову хустинку і помахала їм вслід.

— Гарно вам повеселитися! — гукнула наздогін, — Ой, забула сказати. Опівночі то все зникне, що я начаклувала, так що знайте. Довго не гуляйте.

Оксана почухала брову і все-таки вирішила, що краще було б чоботи якісь надягнути, щоб шкарпетки не замастити. Порилася у скрині і дістала улюблені ботфорти на шпильці. Жанові видала батькові парадні туфлі.

— Погнали, Жане. Всеодно нічого путнього тут на нас не чекає.