Планета під назвою Мавка

Вітрян.

Отямився Вітрян від неприємного потріскування, яке асоціювалося з проблемами. Відкривши очі, першим побачив над собою червоний захисний енергетичний бар’єр, який упирався в гострі кути скелі над головою. Колір та звуки бар’єра натякали, що проблеми є і суттєві. Чоловік роззирнувся. Поряд статуєю замер Мурзік. Його шерсть стояла дибки, час від часу нею проскакували червоні спалахи, що сповіщало про значне навантаження. Згенерований ШІ бар’єр окреслював простір розміром з маленьку каюту та мав форму погнутої сфери. Під ногами валялося бите каміння, якісь уламки, гілки, а ліворуч, під самим краєм бар’єра лежало щось яскраве, схоже на збитого в польоті великого метелика.

— Що трапилося? — потрусив головою Вітрян. У вухах дзвеніло, в роті був присмак крові, перед очима трохи пливло.

— Вибух невстановленого типу. Я згенерував захист вже в ударній хвилі, тому тебе трохи зачепило. Було зруйновано конструкцію на якій ми стояли та частину скелі, під якою виявилися якісь порожнини. Оскільки моє захисне поле не розраховане на протистояння силі тяжіння, ми поскакали м’ячиком в якісь підземні пустоти. А за нами радісно посипалася солідна частина пошкодженої гори.

— Яка тепер намагається перетворити наш рятівник м’ячик на млинець? — повільно спитав Вітрян роздивляючись загрозливі шматки скелі на відстані витягнутої руки.

— Так. Оригінальні тут атракціони на святах, — невдоволено прокоментував ситуацію ШІ.

— І не кажи…

— Припиняй медитувати на каміння. Час скидати залишки незначної контузії та генерувати твої креативні ідеї порятунку.

— Угу… А що то таке? — кивнув Вітрян на «метелика» під краєм сфери. — Прихоплений елемент святкового декору?

Думки в голові чоловіка повзали непристойно повільно.

— Виходячи з параметрів — то людина, — скрився Мурзік. — Випадковий елемент, що ускладнює твій порятунок.

— Тоді треба допомогти, — невпевнено піднявся Вітрян, прямуючи до строкатої купки попід самою межею сфери.

— Синдром рятівника тебе погубить, — пролунало чоловікові в спину.

— Не тобі скаржитися. Та й взагалі, він ще жодного разу в такому не помічений, — кволо відмахнувся від слів ШІ Вітрян. Присів поряд з «метеликом», акуратно розгорнув хвилю строкатої тканини з якимись жорсткими елементами й виявив під нею дівоче обличчя в обрамлені темного волосся. Заплющені очі химерно підсвічувалися люмінесцентними візерунками на шкірі та такими ж пасмами у волоссі.

— Це ж Кімінела! — скрикнув здивовано чоловік, роздивившись свою знахідку. Намацав слабкий пульс й поспіхом почав оглядати дівчину, щоб оцінити стан. — Вона без свідомості і, здається, поранена. Мурзіку, вона не повністю потрапила під твій захист… Її ноги поза сферою!

— Мої можливості не безмежні, а її в плані захисту взагалі не було… — пробурмотів ШІ, втім повільно-обережно перемістився за чоловіком. Захисною сферою промчали червоні спалахи змінюючи конфігурацію бар’єра. Кілька каменів поряд з дівчиною ворухнулися й трохи піднялися. Вітрян поспіхом втягнув ноги Кімінели під дію захисту. Стіна каміння загуркотіла, немов невдоволена втечею здобичі. Мурзік обережно відкоригував контури сфери. Над головою Вітряна знову загрозливо зашурхотіло, від чого спиною пробігся неприємний холодок.

— Мурзіку, які маємо шанси? — спитав чоловік, намагаючись не дивитися на величезні брили, що нависали над головою, а сконцентруватися на огляді дівчини. Права нога Кімінели була точно зламана, на лівій швидко набрякала гематома. Вітрян поспіхом розгорнув похідну аптечку.

— Дивлячись на що. Якщо навічно полишитися на цій планеті, то значні. Мої запаси енергії на підтримку захисного бар’єра закінчиться приблизно тоді, коли скінчиться твій біологічний резерв, — «порадував» його Мурзік.

— Зрозуміло, оптимізм ти так і не активував. А можеш мене зорієнтувати, Кімінелі допоможе наше універсальне знеболювальне? — Вітрян швидко промив відкриті рани дівчини, розпилив кровоспинну пов’язку, наніс на нього ізолюючий шар. Роззирнувся в пошуках якогось фіксатора й помітив поряд шматок гілки з залишками листя. Досить тонкої, проте альтернативи не було. Рюкзак з більшістю своїх речей він полишив в будинку. Здавалося недоречним йти з ним на свято. Полишалося радіти, що похідна аптечка є обов’язковим невід’ємним елементом комбінезону. Таки розробники цих речей недаремно отримували нагороди за свої досягнення.

— Навіщо?

— Не хочу, щоб дівчина отримала больовий шок, — відповів чоловік оглянувши знайдену гілку та визначаючи, яка її частина може підійти. Відмітив потрібні відрізки й простягнув під кігті Мурзіка, щоб той їх акуратно нарізав. На подив чоловіка ШІ витратив аж кілька секунд на цю тоненьку гілочку. Це сповіщало про міцність деревини, а отже, обіцяло гарну фіксацію перелому.

— Коли на нас обвалиться все, що над нами, тобі самому знадобиться те знеболююче, — мовив ШІ, організувавши Вітряну чотири відносно рівні шини для дівчини.

— Але доки не обвалилося, я хочу допомогти їй.

— Навіщо? Щоб веселіше було помирати?

— Мурзік! Я поставив питання! Наше знеболювальне їй допоможе? — рикнув Вітрян, прикладаючи гілки до ноги дівчини та починаючи їх закріплювати. Помітивши, що його пальці трусяться, він змусив себе на мить зупинитися, глибоко вдихнути й видихнути та знову взятися до справи.

— Я не маю повних даних по її організму, а попередніх недостатньо для однозначної відповіді, — відповів ШІ. — Ця гілка людства формувався у зовсім інших умовах. Навіть в межах однієї планети можлива варіативність реакції людей на різні речовини, а тут повністю інша екосистема й тривалий адаптивний розвиток. Наш засіб може стати причиною значних ускладнень та навіть смерті від нетипових реакцій. Можлива анафілаксія, токсична реакція (судоми, зупинка серця або дихання), також ця дівчина може мати дефіцит або відсутність ферментів, що метаболізують цей препарат. Є ймовірність, що він може виявитися для неї значно небезпечнішим за наявні пошкодження.

— А-а-а, спали тебе Адара! — сердито потер обличчя Вітрян приймаючись за другу ногу дівчини. — Гаразд, не ризикуватимемо. Обійдемося простішими рішеннями. А ти, замість того, щоб розгодовувати песимізм, проскануй скелю на інші можливі пустоти, печери й спробуй прокласти нам шлях до найближчої. Або хоч задай напрямок в якому треба рухатися.

— Чому ти вирішив, що такі пустоти поряд є? — кліпнув на нього ШІ.

— Бо нам треба врятувати Кімінелу!

— І як твоє бажання корелюється з ймовірністю виявлення потрібних пустот? Якщо я зараз перенаправлю енергію на сканування, то змушений буду зменшити розмір сфери, а з ним і життєвого простору, а отже й термін твого існування в даних умовах. Та й затиснуте тонами породи синтетичне тіло то сумнівний інструмент порятунку.

— Скануй!

— Це нелогічно.

— Нелогічно сісти й чекати смерті! А спробувати дременути від неї цілком логічно. Немає безвихідних ситуацій, просто часом ті виходи сильно замасковані!

— Наприклад, кілометровим шаром монолітної скелі… — пробурмотів ШІ, проте почав обережно зменшувати розмір захисного бар’єра. Над їх головами спочатку зашурхотіло, потім загриміло. Одна з брил зсунулася й вгатила по бар’єру так, що яскравий спалах змусив Вітряна на мить заплющити очі. Дихати стало важче.

— Склад повітря погіршується, — стурбовано промовив ШІ.

— Що з пустотами?

— Сканую. Поки що не виявлено. Ймовірність необхідної пустоти в зоні нашої досяжності…

— Просто шукай, — не дав йому договорити Вітрян. Акуратно завершив фіксування переламаних кінцівок дівчини, акуратно підняв голову Кімінели та спер собі на плече. Потім підтягнув свої ноги, щоб дозволити ШІ ще зменшити захисний периметр. Каміння над головою продовжувала загрозливо потріскувати. Захисна сфера стала темно-бордовою, майже непомітною, і якби не люмінесцентні малюнки на людях та Мурзіку, навкруги б панувала суцільна темрява.

— Проскановано 4%. Щільність мінералу надзвичайно висока. Навіть якщо десь є потрібна нам пустота, її пошук може зайняти тривалий час. Можливо більше, ніж ти витримаєш в наявних умовах, — з сумом сповістив Мурзік.

— Так я нікуди й не поспішаю. Чарівна дівчина під боком, можливість нарешті виспатися, — криво посміхнувся Вітрян. Думати, що те, що тут закінчиться його життя, категорично не хотілося. — Шукай. Я може й не виправдав сподівань своїх батьків, але точно не планував засмучувати їх своєю смертю.

— Можу записати для них твоє останнє повідомлення… — почав було ШІ.

— Обійдешся. І взагалі, я б на твоєму місці не ризикував підписуватися на доставку такого повідомлення. Сумно було б вижити в такій халепі, щоб організувати собі феєричне самознищення. А таку звістку ще й тобі моя мати точно не пробачить. Тому просто скануй. Вихід має бути!

— Сканую. Але ж ти знаєш, що невиліковний оптимізм реальності не змінює? — тріпнув вусами Мурзік.

— Зате позначається на можливості роздивитися всі її аспекти, в тому числі й рятівні.