Планета під назвою Мавка

1000 років потому

Вітрян вдивлявся в обриси планети, яка стрімко наближалася. Вона була занадто, до непристойності яскрава. Химерні візерунки численних рожевих рік та озер на зеленому фоні, ще й в оточенні веселкових відблисків атмосфери, нагадували поцуплену у богеми прикрасу. І це нервувало, бо прикраси у богеми зазвичай з сюрпризами.

— Гаразд, а тепер ми акуратно приземлимося на це творіння креативного митця… — мовив Вітрян, перемикаючи управління свого невеликого літального апарату на ручне. Панель керування, яка до цього моменту блимала індикаторами, як новорічне дерево, згасла. Активними полишилися лише кілька екранів з основними показниками.

— Сумнівна назва настільки екстреної посадки, — прокоментував то голос Штучного інтелекту, який також контролював політ. Поряд з Вітряном з’явилася голограма вгодованого чорного кота, який з відвертим сумнівом подивився на пілота.

— Не час демонструвати твої навички генерації сарказму, — скривився молодий чоловік, покосившись на зображення тварини, що невдоволено потріпувала хвостом. — Та й витрачати ресурси на візуалізацію себе прекрасного, зараз зовсім не обов’язково.

— Ти усунув мене від керування й вимкнув необхідність аварійно-світлового супроводу, а наступна у мене за протоколом моральна підтримка останніх хвилин життя пілота, — примружив жовті очі кіт, уважно спостерігаючи, як літальний апарат наближається до атмосфери.

— Нічогенька така моральна підтримка — «останні хвилини життя». Нагадай, хто тобі її прописував? — хмикнув чоловік регулюючи зовнішнє екранування.

— Базову програму відкориговано на основі нашого спілкування, — діловито видав кіт й почав невимушено умиватися. — Але краще б я задіяв аварійні протоколи безпеки, аніж оце твоє самовпевнене «я краще зроблю».

— Ти з тими своїми протоколами від корабля полишиш одну рятувальну капсулу, — заперечливо мотнув головою Вітрян.

— Зате пілот в ній буде точно живий, — мовив невдоволено кіт.

— І що я живий без корабля тут робитиму? Чекатиму старості, чи щоб мене схарчив якийсь місцевий хижак, бо я матиму лише похідний набір?

— Похідний набір та цілий організм, то значно краще, аніж шматок корабля і травми.

— То твоя думка. Я її почув.

— Але взяти до уваги не здатен. Правильно каже статистика, таких молодих небезпечно випускати в космос. Адаптивність молодого організму переоцінена, а самовпевненість недооцінена.

— Ой, та ти ще мені тут виховну програму моїх батьків згадай, — фиркнув Вітрян, здуваючи темне пасмо чуба з очей. — Дослідження неодноразово доводили, що ризик є обов’язковою складовою розвитку.

— Тобі нагадати скільки за історію людства було жертв того ризику?

— Обійдуся. Амплуа жертви, то не про мене, — криво посміхнувся чоловік вимикаючи один за одним стабілізатори та перенаправляти всю доступну енергію на щит.

Кіт зблиснув і став майже прозорим, корабель увійшов в атмосферу і його почало трусити. Приземлення все більше нагадувало падіння, але Вітрян вперто намагався мінімізувати втрати та виявити, в межах можливості коригування траєкторії, хоч щось віддалено подібне до рівного майданчика. ШІ меланхолійно повідомив, що таких в зоні досяжності немає. Назустріч дійсно летіла суцільна стіна лісу окреслена шпичаками гір, а маневреність корабля полишала бажати кращого. Але Вітрян пам’ятав, що в статистиці завжди є прогалини, тому, коли праворуч зблиснуло рожеве плесо, без сумнівів вивернув штурвал. Дивом не зачепивши верхівки гігантських дерев, він спрямував корабель в прогалину між гілля за яким несподівано відкрилося озеро. Пом’якшений водою удар, спалах кількох аварійних датчиків під не дуже обнадійливі звуки, швидке перемикання режимів й ось вже корабель похитується на воді в оточенні молочно-білих клубів пари.

— Є контакт, — полегшено відкинувся у кріслі Вітрян, проглядаючи показники пошкоджень корабля. — Та майже ідеальна посадка. Вода пом’якшила удар, але її тут недостатньо, щоб ми потонули. Майже не пошкодили зовнішню обшивку. Кілька датчиків збило, але вони й так у нас були пошкоджені, ну і трохи порушило геометрію корпусу (куди ж без цього). Нормально! Можна жити. Мурзік, ти б так навіть користуючись усіма своїми розрахунками не зміг! — переможно повернувся чоловік до голограми кота, що знову стала яскравою. — Що тепер скажеш, розумнику?

— Скажу, що ти вписався в неймовірно маленьку статистичну можливість успіху. Знову, — промовив кіт стрибаючи на панель приладів, — Герметизую пошкоджені відсіки корабля. Розпочата ізоляція сопел від рідини та стабілізація положення з урахуванням нерівностей поверхні. Тобі дійсно пощастило, буквально за пару метрів дно йде стрімко вниз, тож ми мали всі шанси перевірити здатність пробитого корабля до плавання, — діловито говорив кіт під скрегіт, вібрацію та кілька поштовхів літального апарата, який старанно виконував протокольні накази ШІ.

— От не треба мені тут озвучувати статистичну можливість голіруч витягнути корабель з місцевої Маріанської впадини. У нас є наступне завдання, значно цікавіше — якось з цієї планети вибратися, — кивнув Вітрян, дезактивуючи аварійне кріплення на кріслі пілота. Перед оглядовим екраном корабля поступово розсіювалася густа пара, відкриваючи погляду яскраво-рожеву поверхню води та зарослий високою травою берег над яким височіла темна стіна лісу. Озеро виявилося досить великим, просто більша його частина була прихована гіллям дерев. — Показуй, куди нас занесло.

— Нарешті ти знайшов час дізнатися куди ми так оптимістично приземлялися, — тріпнула хвостом голограма кота, але розгорнула перед пілотом дані по планеті.

Вітрян відвів погляд від пейзажу ззовні й пробігся очима по інформації. ШІ, звичайно, намагався ознайомити його з нею раніше, але тоді було не до деталей. Виявив поряд придатну до життя планету, й на тому дяка, бо приземлення на якийсь позбавлений життя камінець мало б для них значно гірші наслідки.

— Так, і що ми тут маємо… Планета Мавка, галактика Андромеди. Склад атмосфери придатний для дихання, майже не має небезпечних для людей форм життя, за останніми й досить старими даними має кілька поселень людей і, можливо, розумний вид під назвою арборес. Можливо? «Можливо» розумний, чи «можливо» має? Цікавий опис. До галактичної війни Мавка використовувалася, як курорт. Хм, галактична війна скінчилася давно, то чого ж туризм не відродили, якщо тут практично безпечний рай? — задумливо потер підборіддя Вітрян.

— Головний центр Корпорації «Мейв», яка володіла ексклюзивними правами на організацію туризму на цій планеті, розташовувався на одному з супутників Юпітера і першим постраждав через бойові дії. Загибель кількох співвласників призвела до повної переорієнтації напрямку діяльності корпорації на військові потреби. Після завершення війни корпорація вже не повернулася до туристичного бізнесу, але ексклюзивні права на використання цієї планети досі у них. Як і точна карта безпечного проходу двох гравітаційних аномалій та метеоритного поясу поблизу Мавки, — відповів ШІ.

— І більше ніхто не спокусився таким ласим шматком? Не викупили? Туризм же нині знову популярний, — недовірливо похитав головою Вітрян.

— Ні. Можливо, вважали це сумнівним вкладенням, адже перед війною, на цій планеті фіксували зникнення людей, проте з’ясувати причини не встигли. А потім і корпорація, і суспільство були зайняті важливішими питаннями. Після ж завершення війни людство в першу чергу зайнялося відбудовою економічно вигідних колоній. Ця ж була невелика і з сумнівною репутацією.

— Зрозуміло. Схоже, не просто невелика, а дуже маленька, якщо навіть не має робочого стандартного аварійного майданчика та маяка. Мурзік, а є дані де саме розташовувалися тут поселення людей до війни?

— Так, — кивнув кіт і перед Вітряном з’явилося зображення планети з позначенням їх місця приземлення та взятих з архівів координат розташування туристичного центру. Для виходу до нього треба було перетнути гірський масив, що починався за кілька кілометрів від корабля.

— Ну хоч не на іншому боці планети, — прокоментував то Вітрян, бо очікував гіршого. — А що з майданчиком для приземлень? Навряд чи зона відпочинку була поряд з транспортною лінією.

— Даних немає.

— Дивно. Гаразд, спробуємо завітати до цього осередку забутого туризму, подивитися, чого місцева колонія така мовчазна й непримітна, що її без архівного котика й не виявиш. Попросимо допомогти з ремонтом, — підсумував чоловік, прямуючи за похідним набором.

— Малоймовірно, що місцеві технології будуть придатні для відновлення нашого корабля, — критично поглянув на нього голографічний кіт. — За кілька сотень років без зв’язку з цивілізацією маленька спільнота найімовірніше деградувала до примітивного рівня виживання. Якщо взагалі вижила.

— От і перевіримо. Може отримаю цікавий досвід прикинутися богом та попрошу пожертвувати нам трохи брухту, — посміхнувся Вітрян, перевіряючи вміст рюкзака.

— Ніколи не розумів, чому здоровий людський розум вважає доцільним генерувати таку кількість нісенітниць, — промовив ШІ, активуючи протокол аварійного виходу на чужу планету.