Міста, містечка, села

Під час затяжних дощів, такі що більш ніж година, на думку відразу спадає сюжет про всесвітній потоп. Коли думаєш, що то було і у нас в Карпатах, то перше, що уявляєш, то корабель у формі колиби, яку потім скопіюють українські горяни і будуватимуть десь в горах, згадуючи ту подію і перетворюючи на традицію.

Але насправді так і було. Назар, з села Суха Скеля, що жив дуже давно в нашім гірськім краю, ходив собі лісом та якось зустрів Ноя, а той якраз ходив горами Карпатськими, бо приглядав деревину на свій ковчег. Забрався Ной в наші краї, бо шукав дешевого лісу, але достатньо міцного і багато, щоб на той корабель вистачило. А Назар був вправний і лісничий, і тесля непоганий, і знався на деревині найкраще. То познайомилися, і Ной розпитував його гарненько, та і Назар не стидався питати: навіщо, для чого тощо.

Все ця сталося біля річки Лотариці. Ной гарно тоді скупився, повантажив сорок вагонів кругляка місцевого та поїхав. А Назара та історія збагатила та зачепила одночасно, і почав він і собі будувати ковчега.

Але масштаби були менші: таке ото, щоб пару волів, пару ведмедів повантажити, рисєй, птахам окрему комору зробити щоб стало місця, окрему під силос загородку запланував, овець багатенько взяти щоб, десь під сорок тварин (щоб ведмедів було чим годувати та інших хижаків), пару тон зерна занести, і продукти для своєї родини, родини кума, та ще декількох сімей з села Суха Скеля, яких Назар вмовив перечекати майбутній потоп на його ковчезі.

А так, як робити ковчеги Назар ніколи не брався, та і Ноя розпитав не дуже, і зрозумівши, що то лише така велика плавуча хижа має бути, то і збудував того ковчега як велику колибу: розділив її на три поверхи, довжиною вона була як два городи (городи в горах не досить довгі були, місцями кривенькі, але Назар таки довгу ту колибу збудував, що всі дивувалися), провів центральне опалення (бо навіть Ной не знав, скільки той потоп триватиме), ринви замовив широкі з нержавійки, рова водовідвідного викопав довкола, а саму колибу підняв над землею на півтори метри та добре гідроізолював сосновою смолою.

Ну, і стали чекати потопу. Люди сміялися, звісно, жарти погані в його бік летіли, типу він перестраховщик, і дурень, що стільки сил витратив на ту колибу, і взагалі перестали поважати. І так років зо сім чи вісім сміялися з нього.

Аж тут небо закрилося хмарами не по сезону, дощик крапає, по-малу спочатку крапав, і довгенько так не припинявся, то Назар зрозумів, що час настав. Збігав до лісу, ото ведмедів пригнав до колиби, рисей, пташок позбирав по околицях, худобу загнав, старшого сина до кума відправив, щоб кликав до колиби, та до сусідів, які ще здоровкалися з ним, теж запрошення відправив, аби рятувалися разом з ним.

Ну, хто прийшов, хто ні, а дощик упиріщів вже так, як ото злива гарна, і який день вже ллє, дороги порозкисали, якісь приблуди з долин почали на полонини підійматися і розповідати, що їх там підтопило добряче і спасу немає від дощу.

Назар вже всіх кого міг зібрав тоді і зачинив колибу зсередини. А дощ ллє і ллє. І так тривало десь більш як місяць. Вода дійшла тоді до самої колиби, і навіть трохи об перший поверх плюскотіла. Але дощ припинивсі нарешті, то колибу водою не знесло. А сусідів Назарових тоді добряче підтопило: городи всі у воді, хати повні води стояли, трохи людей потопилося, а ті що вище в гори пішли - похворіли та перемерли частково. Худобу туди ото гнали, а там що — каміння саме, худоба теж не вся вижила: яка похворіла, яка в урвища впала водою наповнені, яка від голоду заслабла.

А в Назара добре все: худоба — нагодована, люди — в теплі, вікна вгорі відкриваються, щоб свіже повітря заходило, а через спеціальні двері на кожному поверсі гній викидають, щоб не збирався в замкненому просторі.

А потім сонечко вийшло, вода пішла, а як трохи підсохла земля, то і Назар вийшов собі і всіх помалу вивів на твердь, як трава трохи наросла та дичина розвелася.

І рід Назаровий і досі процтвіта. А всі хто не вірили йому — і досі наймитами працюють, бо не мали розуму слухати Назара, як оце ви нині мене слухаєте і не вірите. А так воно було колись, просто неписьменні були і лише з вуст у вуста ту історію передавали.

А Ной письменний був, то записав усе, того його історію і пам’ятають, і знають більше людей. А ми підзабули. Добре, що я оце вам нагадав. Як будете біля Сухої Скелі, то спитайте місцевих — вони вам колоди покажуть, що стирчать з гори, на якій та колиба колись стояла. ;)