Вуаль

Карл знаходився якраз на пів дорозі на роботу, коли задзвонив телефон.

– Карл Стівенс слухає.

– Карле, це Девід Браун. Тут результати по тому чоловіку з готелю готові.

– Ну що там? Таки серце?

– Думаю, що ні. Може, ти заїдеш?

– Добре, скоро буду, – Карл важко видихнув, бо справа, вочевидь, потребує його уваги. Інакше його б не викликали.

Хвилин за двадцять він вже заходив до лабораторії. Девід вийшов назустріч, тримаючи в руках декілька аркушів з результатами.

– Ось, тримай. Це результати розтину. Аналізи вмісту шлунку та крові, – Карл перебирав документи, намагаючись відразу охопити суть. Тим часом експерт продовжив: – Отруїли його. Це й викликало серцевий напад, а він і став причиною смерті. Отрута доволі рідкісна, аконіт називається. Рослина, з якої його добувають, росте десь у Середній Азії. Мабуть, підмішали в їжу.

Карл підняв очі на експерта.

– Дякую, Девіде, чудова робота!

Вони попрощалися, а мозок детектива відразу перейшов у напружений режим. Він відчував, що з цією справою щось не так. А інформація, яку він щойно отримав, підтверджувала це, та не давала відгадки, що ж його так непокоїть.

Повідомивши у відділ про нові обставини, він вирішив повернутися до готелю. Тепер він мав дізнатися, хто, як, коли й навіщо отруїв цього чоловіка.

Але, якщо його отруїли за вечерею, то треба дізнатися, де саме він вечеряв.

Карл вирішив ще раз оглянути номер, згадавши, що постіль у тризіркових готелях змінюють раз на три дні, а прибирання не було, тож, може йому пощастить і він знайде щось важливе. А також він збирався перевірити ресторан при готелі, а, якщо з цим не пощастить, то доведеться робити запит по операціях з карткою.

Номер до закінчення слідства був не доступний для заселення, тому детектив легко зміг потрапити туди. Проходячи від стіни до стіни, він думав над тим, що міг тут робити такий чоловік, як Джон Майерс. У нього не було ні дружини, ні дітей. Та й ніяких родичів, кому б детектив міг зателефонувати й повідомити про смерть. За документами вийшов лише на його начальника, який розповів, що Джон робив у місті, з ким зустрічався по роботі. А також спростував підозру детектива щодо ворогів, яких у загиблого теж не було.

– Думай, думай! – бурмотів він собі. Нарешті, ще раз пильно оглянувши усі закутки та не знайшовши нічого вартого уваги, він спустився до ресторану.

Йому пощастило дізнатися, що Джон у той вечір був саме тут, та ще й натрапити на ту саму зміну, яка обслуговувала Джона. Бармен, молодий чоловік з русявим волоссям, зібраним у хвіст, назвався Крісом.

– Так, я пам’ятаю його. Він сидів у барі два вечори поспіль. Пив пиво. У перший вечір сів за столик, а в другий – довго сидів за баром. А потім разом з жінкою вони пересіли за столик.

– А що за жінка, Крісе? Вона раніше тут була?

– Так, вперше з’явилася тут тоді, що й чоловік, про якого Ви розпитували.

– Як вона виглядає? Де сиділа? Що замовляла?

– Дуже гарна. Вишукана. Таку кожен чоловік запам’ятає. А її червоні губи під чорною вуаллю – дуже цікавий хід. Перший день випила коктейль і пішла. Другого дня вже вечеряла з тим чоловіком.

Шкода, що на цьому корисна інформація скінчилася. Тепер Карлу потрібен був офіціант, який обслуговував їх столик.

Ним виявився Тім Х’юз, високий рудий здоровань. Карл мимоволі подумав, що такому нічого не коштувало вбити людину одним ударом. Але отрута – то жіноча зброя. «Cherchez la femme», як кажуть французи. Але і бармен, і офіціант були чоловіками, та й не схожі були на винних. Вже дуже складно виходило в них відповідати на запитання. От тільки офіціант іноді спалахував рум’янцем, наче сором’язливий хлопчисько. А через те, що роботи зазвичай багато, особливо з п’ятницю по неділю, то й не дивно, що він не був впевнений у тому, що замовляли ці двоє. Залишалося перевірити кухаря, який безпосередньо контактував з їжею.

Та, на жаль, розмова з ним також не принесла особливого успіху. У нього було безліч роботи й безліч свідків, які могли з впевненістю сказати, що у них була повна посадка, і на кухні було гаряче того вечора. Та й обшук кухні, як і підсобних приміщень та роздягалень працівників ні до чого не призвів. Карл поїхав до відділу, вкрай спантеличений та сердитий. Він розумів, що у нього лежали усі елементи цієї головоломки, але скласти докупи він не міг.

– «Cherchez la femme»*, – повторив він, сідаючи до машини, і твердо вирішив дізнатися, ким була таємнича незнайомка, з якою провів вечір Джон.

* «Шукайте жінку» - крилатий вислів.