Незвичайна дружба

Як павучки килим для вовка ткали

Одного разу, напередодні Дня матері, вирішив вовчик Руді зробити для мами особливий подарунок. Довго він думав, що ж саме подарувати, та нічого путнього не надумав. А свято вже мало от-от настати. Засмутився вовчик та й пішов прогулятись, подихати свіжим повітрям, раптом щось придумається. І от іде він край річки і чує як хтось кличе на допомогу.

— Рятуйте, допоможіть, ми не вміємо плавати.

Став Руді озиратись, звідкіля лунають крики. Аж бачить, пливе по річці гілка, а на ній два павука сидять. Вони й просять про допомогу. Течія в річці стрімка, а вовчик і сам не надто добре плавав. Та він не розгубився. Нагнув молоденьку вербу, що росла край берега, гілки її якраз до павуків посеред річки дістали.

— Дякуємо тобі щиро, — промовив чорненький павук, зістрибуючи з верби на м’яку траву. — Навіть не знаю що б із нами було якби не ти.

— Я вже думав, що настав мій кінець, — важко відсапувався коричневий павучик. Він зістрибуючи з гілки на вербу мало не впав у воду.

— Мене звати Плеть, а це мій брат Круть, — представився чорний павучок. — Як ми можемо тобі віддячити за порятунок?

— Дуже приємно, я Руді, — потис вовчик простягнуті лапки павуків. — і нічого мені не треба, я ж не за винагороду вам допомагав.

— Е ні, так діло не піде, — вигукнув Круть, — ти нам життя врятував, тож дозволь хоч якось віддячити.

— Але ж мені справді нічого не треба, — розгубився вовчик, а тоді пригадав за мамин подарунок. — Хіба що ви можете підказати мені ідею для подарунка до Дня матері.

— Ми не тільки підкажемо, а й допоможемо його зробити, — посміхнувся Плеть, — бо найкращий подарунок це той, який зроблений своїми руками.

— А перед тобою, між іншим, найкращі майстри килимарі в усьому лісі. — Без особливих вихвалянь додав Круть.

— Килим кажете, — обдумав пропозицію Руді, — а це непогана ідея. Мама давно казала, що хоче замінити старий килим в своїй кімнаті.

— От і вирішили, — потер лапки Плеть, — за наш порятунок ми створимо найкращий килим для твоєї мами.

— От тільки у нас немає з чого ткати, зовсім. — Зауважив Круть.

— Це проблема. — задумався Плеть.

— А що саме вам потрібно, можливо я зможу допомогти? — запропонував Руді.

— Щоб килим вийшов теплим нам потрібна овеча вовна, а стебла льону для міцності… — Почав перераховувати Плеть.

— А ще пташиний пух для м’якості, та польові квіти, щоб від нього пахло як посеред квіткового поля. — Додав Круть.

— Я зможу дістати вовну і пух, — зрадів вовчик, — в мене якраз є друзі які допоможуть.

— Тоді ми з братом займемося рештою. — Кивнув Плеть і разом з Крутем пішов в сторону поля.

Часу до Дня матері залишилось зовсім мало, тож Руді поспішав з усіх ніг. Він так швидко біг, що влетів у стадо овець, на фермі, перелякавши усіх. Та вівці швидко оговтались, малого Руді вони всі добре знали. Він давно вже товаришував із баранцем Біпом.

— Отже тобі треба наша вовна? — уточнив Біп, уважно вислухавши друга. — То так би й одразу сказав, у нас саме період стрижки, тож бери скільки тобі треба.

Подякувавши за вовну Руді поспішив назад у ліс, до старого клена. Там, на самій верхівці жила Сорока Окка. Вона знала усе про всіх, і завжди була готова допомогти. От і зараз, вислухавши прохання Руді Окка не гаючи часу облетіла усіх лісових птахів, прохаючи поділитись пухом.

Поки Руді дійшов до берега річки, де на нього мали чекати павуки, там вже була Окка, з цілим оберемком пуху. Кожна лісова птаха не пошкодувала поділитись однією пір’їнкою.

— Оце ти довго ходиш, я вже зачекалась, — усміхнулась сорока, показуючи пух.

— Як добре, ти все дістав, — вигукнув Плеть підходячи до них.

— А ми знайшли решту, тож можемо приступати до роботи, — додав Круть.

Брати павуки не гаючи часу взялися за роботу. Процес виготовлення килима клопіткий, та павуки були майстрами своєї справи. Вони швидко натягли павутиння між двома деревами, підготувавши свій особливий ткацький станок. Всі зібрані матеріали перетворили на ники, змішуючи із своїм павутинням. І коли все було готово павуки почали ткати. Працювали вони швидко і злагоджено, тож зовсім скоро найкращий у світі килим був готовий.

— Ну от, тримай, — віддав вовчику килим Плеть.

— Ще раз дякуємо за порятунок, — вклонився Круть.

— Та що ви, це я вам дякую. Тепер в мене є подарунок для мами. — Радів Руді.

Попрощавшись із новими друзями вовчик поспішив додому, де на нього вже чекала мама. Він навіть не здогадувався, що найкращим подарунком для мами був він сам.