Таємничий будинок на вулиці сливовій

Місто давно обросло великими багатоповерховими будинками. По потихеньку вирізали садки, скверики та чималі парки. Старі будівлі зносилися, а тут на окраїні , на традиційній вулиці сливовій, (як у селі пам'ятаєте, де що росте: Вишнева, Сливова, Грушева...)залишився посеред чагарнику маленький будинок. Кажуть тут хтось визначний жив. А, вже посеред дітей ходила мова, що там живуть привиди.

Дім був геть старий, інколи, відпадали шматки стелі, чи фасаду, самі по собі від часу. Повсюди навколо росла кропива, будяки та інші бур'яни.

Штахетини у тину прогнили та стояли в різні боки, наче тут колись пробігло стадо диких кабанів. Зате, між цих дошок, зараз, розмістилося стадо малих, переляканих, з великими очима, дитячих голів.

- Ти забив, ти й лізь,- мовила одна.

- А , може, ну його? Підем гуляти, в щось інше? - мовила друга.

- Ні! Лізь по м'яч! - підганяла третя, а всі інші, тільки перелякано кліпали очима.

Сашко тихо проліз між штахетами і попрямував до хатинки, тому що м'яч залетів у вікно. Він старався не виглядати боягузом в очах друзів, але страшенно боявся і тому, як зазвичай, почав наспівувати пісеньку. Та глибоко в душі всерівно все хололо. Він швидко заліз у вікно, та в середині було так темно, що хоч око виколи.

- Ну, не міг же він залетіти десь у бік?- подумав Сашко про себе,-повинен бути десь тут... Вже, коли обстежив, всі завали у кімнаті, він почув, як позаду за скрипіли двері. Сашко, геть і сів з переляку, без змоги говорити. З сусідньої кімнати до нього вийшла, вся в чорному, дівчинка з чорним волоссям, а в руках тримала їх м'яч.

- Ти, не це шукаєш? - запитала вона.

- Ц-ц-це, - застогнав Сашко.

- А, я тобі, не віддам, поки не пограєшся зі мною, - майже закричала дівчинка. Йди, но за мною і сховалася в кімнаті, з якої виходило яскраве, біле світло. Сашко, мусив піти за нею...

Кімната, з якої виходило яскраве світло, в середині виявилася геть темною. Тільки, десь зі стелі, по серед кімнати, на підлогу падав яскравий промінь - та й, все.

Дівчина, на велосипеді, що менший, за неї у тричі, ганяла по колу, на темній ковдрі. Її, страшні, покручені ноги, крутили педалі з величезною швидкістю. А, від страшного реготу, закладало в вухах.

- Ну, чого, там стоїш, раз грати прийшов? - за волала вона, страшним демонічним голосом. - Наздоганяй!

Сашко, весь тремтів і хоча ноги, не слухалися його думок, був змушений наздоганяти її.

- А-а-а-а! - закричав хлопець і побіг за велосипедом.

- У-у-у-у! - почулося позаду і коли він подивився назад, побачив, що з не відкіля, з'явився здоровенний чорний кіт, з великою, відкритою пащею. Він , наздоганяв Сашка, щоб вкусити, за ноги. І, таки, кусав...

Тоді, хлопчик різко зупинився і з всього розмаху, дав коту, ногою по голові. Кіт, в одну мить, розлетівся на десятки ворон з жовтими очима, що накинулися його клювати. Сашко, кинувся до дверей, та вони не відчинилися.

- А, ти мені подобаєшся, хлопчик Сашко! - почувся демонічний голос дівчини.

- За, що ти, так зміною! - закричав він.

- Це, мій будиночок, - зненацька почувся, вже голос, звичайної дівчинки і всі примари раптово зникли.

- Я , не хотіла, так... - Це, все вони!

Колись, я гралася вдома одна. Нікого більше не було. І наїхала, клятому коту , що спав неподалік, на спину. За що, він в гриз мене за артерію, на нозі . Я втратила багато крові

та померла. А клятий крук, залетів у відчинене вікно і став пити мою кров.

- Я, чесно, так не хотіла! - заплакала дівчина: ось, твій м'яч! І в одну мить, Сашко, опинився на дворі...

... Пройшло два тижні, як біля будинку, до якого завітала будівельна служба, знайшли хлопчика, якого довго шукали. Він залишився живий, але розмовляти вже не міг.