Як курочка ряба на риболовлю ходила
День був звичайний. Ніякого натяку нате, що відбудеться, щось приголомшливе та страшне, чи навпаки. Вночі дощ вже пройшов, тому з-за греблі виднілися перші сонячні промені. Радіо, як завжди щось балакало і дід, що прийшов на сніданок сидів роззявивши рота прислухаючись куди полетіла , якась державно комісія. Він недочував , тому без кінця запитував: куди- куди? Хто-хто? Де-де? Перекладачем була моя молодша сестра Віра. Вона ходила до першого класу і не зовсім розуміла то все, але охоче заробляла на цукерки. Всі новини, що почує дід від неї, з гордістю потім підуть по селі, так він пишався своєю онукою. Моя ж справа була значно щемною. Я , Вовка Сидоренко, був справжнім рибалкою, як казав дід, бо ніколи не повертався без риби. Та головне було встигнути, поки батьки, ще дома, а дід на сніданку, непомітно перебігти через дорогу, до його хати( дід жив окремо), сховати портфеля, взяти вудки і здриснути на риболовлю.
Та цього разу, я не помітив, що Вірус стежить за мною у вікно і бачила, як кущами я з вудками карався до рівчака, що проходив у кінці городу.
- Йому, було дев'ять років! - скажете ви, дорогі читачі, як некролог до мого вчинку. Але Вірка, того разу вирішила не розказувати нікому.Вона дочекалася, поки всі розійдуться, прослухала сто п'ятдесят дев'ятий раз казочку про курочку рябу, дочекалася поки дід захропить на останніх словах казки і майнула за Вовкою.
- А, що ти тут робиш? - почув я за спиною. Хай тобі грець! Пропала риболовля, тепер, ще за цією малявкою дивитися.
- Віро, ти нікому не розкажеш, що бачила тут мене? - з молився я. Та, вона, так єхидно: а, що ти мені даси? І тут почалося...
- Що захочеш,- кажу!?
- Хочу помочити ноги, хочу потримати рибку, хочу потримати вудку, дай мені цукерку, хочу те, хочу се - пропав...
- Ну добре можна помочити, зараз я тебе потримаю, - кажу. А , те ж дурне відразу з берега, та поки клав вудки, повертаюся ,а її нема, тільки в річці дивлюся ноги стирчать. Слава Богу, що дістав відразу, ледь витягнув, встиг, щоб не потонула. Вірка реве, плюється річковою водою, що наковталася. Потягнув її додому, кажу: ти ж, тихенько, щоб ніхто не почув, бо буде нам на горіхи.- А, цукерку даси, - знову ниє. - Дам, всі дам, що є, тільки не кричи.
Прийшли додому, витер їх, пере вдягнув, дав цукерок, думаю тре одежу бігом сушити. Розвісив по кущах за хатою, щоб менш хто бачив. Заходжу в хату, а вона накричалася, перелякалася ж, Тай заснула сухенька.
Думаю, тре бігом вудки зібрати, щоб все було непомітно. При бігаю, а наша ряба курка лазила по березі та знайшла черв'яка, що й досі на гачку висів. От, і ковтнула його. Матір Божа, що робити? Оце, попав! Буде мені рибалка... Схопив вудку, думаю - закину її, може вона в повітрі відчепиться? Кидав раз десять, а вона падлюка не відривається, і не тоне, назад випливає й кричить. Ану, думаю через гілку на дереві перекину, може так відірветься . Мотильнув, вона два рази пере крутилася і відірвалася. Слава Богу, гачок навіть на місці, а курка на землі від болю крутиться, думаю: мабуть помре? Заспокоїлась, крові по березі повно, дивлюся язик у неї, наче хто на двоє розрізав. Набрав води, полив на її голову, бо торкатися страшно і дивитися страшно. Пішов у кущі калини, по плакав, повертаюся, а курки нема. Злякався, давай шукати, а вона, стерво відійшла, Тай побігла далі ритися по городу. Як від серця від лягло. Навів порядки, щоб ніде нічого, навіть уроки вивчив, пішов знову, дивлюсь наче крові ніде нема. Все...
Вірка ,зате, злямзала всі мої цукерки, що я збирав. Я любив розкласти їх по списку бажання і їсти з насолодою. Не склалося...
Та головне, сестричка слово витримала, нікому, нічого - могила! За те і люблю її!
А в ранці до школи... Ні ні ніяких куриних польотів:))
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!