Дьоготь

Рок лежав просто неба третю добу. Він нічим принципово не переймався, але багато думав і хотів їсти. Він не їв нічого днів зо-три. Але коли тобі відірвало ліву ступню і праву гомілку – не надто думаєш про голод. Також Рок відчував осколки у животі та десь нижче, наче в калитці. Рештки ніг були замурзані в сміття та гній, міна лежала у викопаній власноруч пастці, прикиданій всілякою гидотою, аби поранений міг ще й успішно інфікуватись.

В'єтнам. Південний В'єтнам... Кляті в'єтконгівці були навіть там, де їх ніхто не бачив і не думав про їх існування в тому чи іншому місці, вискакували вони з найменш очікуваних місць, спритні, немов щури, і неймовірно люті. Удень він пасе двійко своїх кіз, а вночі успішно позбавить цей світ від взводу цнотливих хлопчиків. Розовощокі діти, яким ще учитися, створювати сім'ї і робити дітей, жити собі звичайним життям конформіста: клерком, запійним алкоголіком(коротше, все, як у душевному милі), знаходять свій останній прихисток у болотах В'єтнаму. Їх уже не треба приводити до тями, не треба колоти їм морфій. Усе і так добре...

Рок ніколи не думав, що його доля зробить подібний поворот, плюс він лежав недалеко від тимчасової бази ВВС США. Це теж було досить образливо. Через півроку Рок мав демобілізуватись, обливатися у вагоні пивом, і перестати залишати в касці одну сигарету "Lucky strike", відсирілу, яку б колись, навіть у цих землях, давно уже викинув і забув. Та не в його теперішньому становищі. Буквально кілька днів тому, перед виходом, він викурив косяка, завтовшки з великий палець руки і завдовжки з середній...

"Добра дудка була, – думав молодий солдат, –навряд я ще коли-небудь покурю травички, погуляю з хлопцями в барі..."

Він посміхався, згадуючи, як йому було добре ще всього три дні тому, коли міг іти своїми силами, без чиєї-небудь допомоги. Його берці, начищені чорним-чорним дьогтем так подобалися йому. Здавалося, що Рок бачив у них своє обличчя, так вони блистіли.

Над ним навіть літали "вертушки", але дати сигнал не було навіть чим.

Кілометрів за 5-6 від нього розкидали напалм. Страшна річ. В'єтконгівці по-

гано переносять напалм, в основному вони реагують на нього криками, хаотичними рухами і страхом. Але це зрозуміло. Він не раз бачив дію напалму на ворогах, але ж не на собі, коли не зможеш навіть просто верещати табігти від шаленого пекельного болю!

"Краще б став грьобаним хіпі» – засміявся хлопець, промовляючи сам до себе.

"Я, мабуть, скоро помру від зараження крові. Ой, прекрасні ноги(в кожній з ніг уже порпалося кілька опаришів), бідолашні і прекрасні колишні ноги."

Опариші вилазили з ніг Рока, перев’язаних саморобними джгутами, і мов дрібненька локшина, хиталися збоку в бік, граціозно виляючи своїми жовто-гнилими тілами. Він не боявся їх, але зводячи очі на обрубки великих і сильних раніше ніг постійно схлипував. Також Рок розумів, що на жаль, не мав анисептика, яким просто помив руки ще до трагедії.

"Бідолашна Пейдж, вона була зі мною вже кілька років, не ходила, мабуть, "на сторону" й була такою відданою. А у мене, мабуть, уже омлет у штанцях. Скільки ж я крові втратив? Чортова міна! Чортова Пейдж! Грьобаний В’єтнам! Я їй таким не треба, як усім нам ця війна! О, падло!", – він просто лежав і схлипував, чекаючи чогось надприродного та дивовижного. Рок хотів, щоб ноги знову відросли, щоб їх пришили чи замінили протезами. Він просто хотів ходити...Таки ноги справді цікавили його дужче, ніж розірвана мошонка, він її не бачив, а тому не думав. Потім він надумав закурити сигарету, але промокли сірники; почирхавши кілька хвилин і стерши сірку повністю з усієї пачки, він просто заснув від знемоги...

Наступного дня розвідгрупа знайшла його, спершу подумавши, що перед ними просто мертве тіло, але потім один помітив, як бруд на обличчі «покійника», під носом, надувався маленькими бульбашками при видиху. Після цього врятований солдат пролежав певний час у госпіталі, ноги були ампутовані набагато вище коліна через гниття. Рок потихеньку реабілітувався, лікарі навіть дивувалися, як він так швидко прийняв себе, змиривсь і будував плани. Чоловічі органи лишилися цілі, тож усе взагалі було краще, ніж хлопець думав. Одне тільки засмутило Рока: якийсь йолоп лишив біля його ліжка свої нові берці, чорні і блискучі, тільки-но вимазані свіженьким дьогтем...