Сторіччя як Мить, і знову Ми тут

Цей рух є інколи незримим:

В приміщенні одному ти,

І не виходиш цілий день,

Практично навіть нікуди.

Та це не значить, що не ходиш

По власних схованих стежках,

Де тиша шепотом говорить,

А час розчинюється в снах.

Ти йдеш, хоча ніде немає

Ні карт, ні компаса в руці,

Та серце знає, де спочинок,

Де простір вільний у кінці.

А потім у глибокім стані

Ти зрозумієш в одночас:

Кінець насправді — це початок,

Це вічний колообіг фраз.

І те, що було вже забутим,

Знов промовляє крізь віки.

Дороги сходяться у сутність,

Де світло й темрява — одні.

А рух безкрайній, він безмежний,

Не має меж, немає дна.

І ти, крокуючи, є вільний,

Бо світло — це і є пітьма.

2024:11:26:19:30