Сторіччя як Мить, і знову Ми тут

Ця поема — епічна подорож крізь час, що охоплює кілька поколінь однієї родини. Вона розповідає про силу життя, яке проростає крізь руїни історії, любов, що долає втрати, та зв’язок між предками й нащадками, який ніколи не переривається. У центрі сюжету — Марія та Андрій, які створили свій маленький світ у буремні часи, та їхня донька Олександра (1932 р.н.), як символ надії серед тіні трагедій. Поема переплітає сторіччя, розповідаючи про складний шлях людства: від голодомору й воєн до сучасності, де спогади про минуле ведуть нас до розуміння своєї сутності. Це роздуми про час, рух і нескінченний цикл життя, де біль і радість, світло й темрява єдині. У творі звучить заклик до збереження пам’яті й прийняття єдності світу, де навіть найтемніші часи можуть дарувати промінчики світла.