Сонечко для вампіра

Дивлячись ще зовсім нещодавно на снігові замети й прагнучи приходу весни, я навіть не здогадувалась, що чергова коробка подарує мені настільки багато тепла. Мало того, що довелося летіти через портал в Інсейн, так я ще й потрапила на салюти, які влаштували кляті болотні фенікси попри перемир'я. От чого вже точно не очікуєш на свято закоханих, так це мало не врізатись на мітлі в фаєрбол! Коли вже свята Арана змилостивиться над нами й дасть їм вічний спокій? От невже не можна було вже якось дотопити їх остаточно чи спалити? А то ці тимчасові затишшя вже в печінках. Через них не можна було ні почати відбудовувати небесне місто феніксів, ні налаштувати нормальне доставлення товарів.

Згадавши не злим, тихим словом ще й Інсанію, мені подумалось, що не дарма це місто назвали на її честь. От кому ще спало б на думку засунути багатоповерхівку біля самого кордону з феніксами й обрізати по її периметру все магічне поле? Мало того, що я майже не вбилась через вогняну кулю, так ще й могла розбитися на мітлі! О це була б новина в місцевих газетах! Так і бачу:

«Янгол зі згорілими крилами впав на землю з небес, але в ході розслідування виявилося, що це була відьма. Слідство допускає, що її за те і скинули з хмар, що ввела в оману крилатий народ»

Нецензурно лаючись у своїй голові, я приземлилася поруч з офісом, зайшла в хол і спитала в милої рецепціоністки, де можу знайти містера Райда.

— Десь між двадцятим і двадцять першим, — відповіла мила жіночка, сумно поглядаючи на мене. — А він вам дуже треба?

— Я без його підпису не зможу полетіти далі, — повільно протягнула, усвідомлюючи підставу, яку мені влаштував контракт Коула. — А не скажете, як так сталося, що він між поверхами? Він спускається? — з надією запитала, оглядаючись по сторонах в пошуках людей.

— Скоріше за все, не спускається, а скаженіє. Він саме підіймався у свій кабінет на останньому поверсі, як ці кляті болотні фенікси влучили в енергоструктуру міста і він застряг у ліфті, — з жалем стала розповідати міс Теллер, поглядаючи кудись за мою спину.

— То може ліфтера викликати? — скептично запитала, не уявляючи, як люди взагалі можуть жити під обстрілами в таких умовах. — Вони тут ще водяться? Чи всі виїхали?

— Як вам сказати, — зам'ялась жінка та якось надто спокійно перевела погляд угору. — Містер Райд і є нашим штатним ліфтером. При чому на весь наш район.

— Я правильно розумію...? Ліфтер застряг у ліфті...? — витріщила очі на співбесідника. Та зробила глибокий видих та хилитнула головою. — А іншого ліфтера в окрузі немає...? І світло невідомо коли увімкнуть…?

— У мене голова відвалиться, якщо я вам буду хилитати після кожної фрази, — не витримала жінка. — Хочете, ідіть пішки нагору і виясняйте у нього самого, що далі робити. Слава богу, там є щілина і ми йому ще зранку передачки сунемо, щоб він не втік від нас після цього!

— То може вдасться витягнути його звідти? — ніяково запитала, мріючи полегшити своє життя хоч трошечки. Хоча розумом то я розуміла, що раз він там сидить ще зранку, то не просто так.

— Його навіть якщо на відбивні пустити — все одно не пролізе. Містер Райд з цією війною такі собі мускули накачав, поки бігав туди сюди, що його плутають з важкоатлетом.

— А що, так часто вимикали світло? — співчутливо запитала, відтягуючи невідворотне.

— Не те щоб, просто попередній керівник був гадом і навмисно вимикав його. От і містеру Райду доводилося бігати між поверхами, — розвела вона руками. — Деякі працівники після робочого дня навіть спати лягали тут, щоб зекономити сили. А він — ні. Кожен раз повертався та рятував людей.

— Як я розумію ваших працівників...тут один раз ліньки піднятися, а їм кожен день туди-сюди бігати...а я ще жалілася на свою роботу! — по шкірі пронеслась хвиля комашок від цієї фантазії. Не така вже й погана робота кур'єром. Хоч мітла є! А в цього бідолашного і її не було. — Пішла я...на двадцятий...

Подумки перехрестившись та помолившись всім богам, яких тільки знала, я підійшла до сходинок і завмерла. Знизу здавалося, ніби це був шлях на небеса. Але після п'ятого поверху, я зрозуміла, що то був таки шлях в саме пекло. Справжнісіньке інферно для грішників, якими виявилися люди, записані на зустріч до психолога.

Вони підіймалися разом зі мною, обливаючись потом, відбірною лайкою та спогадами про свої проблеми. Їх нещасні голоси було чудово чутно через гарну акустику. Вони переповнювались стражданням та переосмисленням. А от голоси тих відвідувачів, які вже спускалися, звучали зовсім інакше — щасливо. Чи то від того, що психолог їм дійсно допоміг, чи то від того, що скоро опиняться вдома.

— Містере Ран! — почулося луною, коли я була на десятому. — Ви забули в мене свій гаманець!

— Хай буде у вас! Я за ним не вернусь! — переклинило когось, хто так спішив, що аж захлинався повітрям.

— Але ж тут фото вашої колишньої дружини, яку ви не могли викинути з голови! — знущався психолог, благаючи пацієнта забрати цінну річ. — Поверніться!

— Я на сьомому поверсі! — гаркав чоловік, цибаючи по сходинках як кінь. — Не так сильно я вже про неї думав, щоб повертатися на двадцять другий!

— Але ж ви казали, що спати не можете без неї! — відверто знущався лікар.

— Завдяки вашій терапії, я найближчі дні спатиму як немовля! — відгаркувався нещасний грішник. — Фізичне навантаження дійсно лікує всі проблеми! Ви мали рацію!

— А може вам ще назначити додатковий візит? — задумливо тягнув хтось зверху. — Скажімо на завтра? А то ви казали, що вас не відпускають думки про її повернення після зради. Сходите ще раз до мене, повернете.

— Що ви! — нервово протараторив чоловік. — Зраду не можна пробачати! І повертати колишніх теж небезпечно! Як мінімум кріпатурою, після якої ноги хочеться відірвати і лишити на поличці!

— Бачу, терапія пішла вам на користь, містере Ран. А казали, що я не зможу вилікувати вас за одну зустріч, — хтось зверху розсміявся, а потім додав по доброму, — Повзіть з Богом додому. Я довідку вам надішлю в електронний кабінет, так і бути. Не повертайтеся та бережіть себе.

По довгому приміщенні пронісся швидший стукіт ніг — певно той містер Ран тікав, доки психолог не передумав залишати його на повторний курс. Ось, що робив цілющий похід до лікаря. Шкода, що мою проблему з підписом не можна було вирішити так само легко й довелося таки добиратися до потрібного поверху пішки. Зате чим ближче він був, тим гучніше я могла розчути погрози в бік болотних феніксів.

Чого лишень не обіцяв їм ліфтер: залити кабінку водою та втопити їх; вдягнути електричний нашийник і прив'язати їх на відстані десяти метрів до ліфта, щоб вони бігали весь день за ним; засунути ті фаєрболи їм під білизну. Якось не вірилось, що він зможе це здійснити, але ідеї були чудові! Можливо тому я так сильно здивувалася, побачивши через щілину зовсім не культурного культуриста. Але на той момент вже сил відверто роздивлятися його у мене не було.

— Підпишіть, будь ласка! — видихнула, просовуючи йому документ в щілину. — Змилуйтесь, мені ще купу подарунків треба розвезти!

— Співчуваю... — сумно протягнув чоловік. — Принаймні ви зараз на волі.

— Краще б я весь день просиділа в ліфті, ніж йшла сюди, — по доброму заздрила чоловікові. Діставши з кишені коробку, я просунула в щілину, забрала свої папірці й мовила далі, — Тримайте ваш подарунок, ваша кохана певно вже зачекалась.

— Як би ж то... — розчаровано протягнув містер Райд. — Це бухгалтерка замовила в ліфт нові кнопки. Хотіла мені приємно зробити. А вийшло як завжди.

— Знаєте, принаймні ліфт вас ніколи не зрадить.

Попрощавшись з містером Райдом, я з горем стала спускатися вниз. На фоні цього сходового прогону, всі попередні замовлення здавалися не такими вже й важкими. Хоч би так воно і залишалося. Бо ще раз я сходинками не підійматимусь навіть на другий поверх. Дякую! Попідіймалася вже! Хай тепер самі клієнти спускаються до мене. А я можу поспати й на лавочці біля їхнього будинку. Не дарма ж контроль клімату стояв у костюмі?