Есміна. Таємниця крижаної королеви

Сон пробирався у свідомість, блукаючи час від часу темними плямами в очах. Повіки все сильніше притягувалися одна до одної і я ледь стримувалася, щоб не заснути прямо в кабінеті Лоріана, десь на зручному дивані. За вікном гуділа чергова заметіль, спускаючись на місто холодною ковдрою. Було дивовижно спостерігати, як біла пелена знову вкривала собою вулиці. Навіть попри справу "Крижаної королеви" та очікування чергової вистави. Щось мені підказувало, що це була не єдина презентація, котра нас чекала.

Потерта шкіра дивану віддавалася під пальцями холодом. Я сиділа, підігнувши під себе ноги та спершись на плече Лоріана скронею, й мовчки розглядала сніжинки за вікном. Відходити після смерті було важко. Серце віддавалося тягучою важкістю, скажено билося в грудях і взагалі не хотіло мене шкодувати.

— ...що відбулося між тобою та містером Санктусом? — почувся зверху тихий голос. Кістляві пальці м'яко проводили вздовж мого зап'ястя, поглинаючи крихти живої магії. — Міс Нея сказала, що застукала вас на тому, як ти притискала його до стіни в пориві пристрасті.

— Скоріше вже у всепоглинущому бажані вбивати, — ніяково зауважила, зручніше влягаючись до нього на коліна, та прикриваючи повіки від світла ліхтарів. Тепла долоня опустилася поверх очей, ніби читаючи мої думки. Після примусової епіляції та висмикування трісок зі шкіри, цей жест мені видавався мало не панацеєю. — Він порушив сольовий контур і мало не став прихистком для духа Ейри. Хоча я розуму не докладу, як маючи зачатки до некромантії він міг її не побачити. Нісенітниця якась.

— Чому ти не подзвонила мені...? — запитав ще тихіше чоловік, на мить стискаючи сильніше в обіймах.

— Бо не знала, де ти, — знизала плечима, шкодуючи, що у нас тут не валялося якоїсь м'якенької ковдри. — Було занадто боляче...не хотілося терпіти це ще довше...

В кабінеті повисла дивна тиша. Я слухала тихе дихання Рейна й намагалася не спати, але втома знову і знову нагадувала про себе. А от Лоріан, схоже, тримався за нас двох. Він продовжував невагомо гладити моє волосся, ніби бажаючи забрати залишки мого болю собі. Відчуваючи це тепло, я вкотре здавалася питанням, як так вийшло, що ми настільки встигли зблизитись за такий короткий проміжок часу...? А ще...чи були б ми настільки близькі, якби його дотики не вбивали усіх, крім мене?

Від неприємних думок, я рефлекторно прикусила до крові нижню губу, роблячи глибокий подих. Теплі пальці з натиском провели вздовж рани, змушуючи мене відпустити її. Мої очі розплющились та зустрілися зі смарагдовим поглядом, пробираючи до нутра своїм докором та ніжністю.

— Дякую, що прийшов за мною, — прошепотіла, здаючись від натиску. — Ейра...Вона витягнула з мене багато сил. Значно більше, ніж мала б, — тихо зауважила. — До того ж вона навіть після смерті контролювала свій язик. А її розвіювання зжерло стільки сил, що я думала, що згорю живцем.

— Вона була настільки сильною...? — запитав він, на мить замовкаючи й торкаючись моєї вилиці великим пальцем. — Який же тоді дар в неї був при житті...?

— Скоріше за все, наша "Крижана королева" вміла добряче промивати мізки не людям, за що їй і дісталося, — констатувала факт, згадуючи її слова. — Вона сказала, що її вбила циркачка. Вистрілила з даху, щоб знерухомити. Потім мало не виколола їй дротиком око. І зрештою пішла та скинула на неї кучугуру з даху.

— Циркачка...? — здивувався Лоріан, певно подумавши про те ж, що і я. Тіло під моєю головою напружилося, змушуючи повернутися на інший бік. — У Вайленсі лише один цирк. І, наскільки я пам'ятаю, там стріляє лише та сама пасія Джері — Ароу Айс.

— Може й так, але я не довіряю словам Ейри. Тому не думаю, що є сенс лякати Джері раніше часу, — мовила ще тихіше. Наскільки б ми обидва не злилися б на цього хвостатого, але робити боляче без причини все одно не хотіли. Кодексотерапія не рахувалася. — До того ж я не уявляю, як би дівчина тягла на собі льодяну статую до парку. Або в неї був помічник, або...

— Це не вона.

— Не вона... — погодилася з логічним висновком Рейна, продовжуючи його думку. — Тоді постає логічне питання — а навіщо Ейрі робити з неї злочинця? Навіть не так. Попри всю її силу й вміння тримати язик за зубами, вона не могла збрехати. Хіба що не договорити чогось чи викласти правду в потрібному світлі.

— Хочеш сказати, що Ароу дійсно знерухомила її та зробила це? — на гострому лиці заходили вилиці. Рейн нахмурився, ледь стримуючи свої емоції.

— ...або ж з боку Ейри ця ситуація саме так й виглядала, — додала, шукаючи варіанти. — Але навіть якщо та її знерухомила, стріляти б вона мала з дому напроти, а сніг впав з даху, який був над Ейрою. І та чисто фізично не могла б побачити, як Ароу скидає його їй на голову. В неї лице не під тим кутом завмерло.

— Все одно треба викликати її на допит. Пасія Джері — наш головний підозрюваний, як не крути, — похилитав головою слідчий, відкидаючись на спинку дивану. — Знаєш, я і раніше не любив цирк, але наш — мені вже в печінках сидить. Якби не знав його власника особисто, подумав би, що злочинний синдикат. Що Сноу той, що ця...якось занадто багато злочинців на одне нещасне шатро.

— А хто там власник? — поцікавилася, розплющуючи зацікавлено одне око.

— Колишній психолог-менталіст із дитячого будинку для магів. Довгий час працював там, показував дітям як адаптуватися до магії, світу та оточення. Зараз відійшов від практики й допомагає їм фінансово триматися на плаву.

— А ти його звідки знаєш?

— Він працював разом з моєю мамою і вона попросила його допомогти мені адаптуватися до прокляття, — ніяково відповів Лоріан, ховаючи погляд кудись в стелю. — Воно активізувалося, коли я ще був маленьким. Було важко усвідомити, чому інші діти могли обіймати батьків чи друзів, а я не міг навіть схопити їх за руку, так щоб не вбити.

— Лоріане... — тихіше покликала його, аби привернути увагу. Але смарагдові очі все ще боялися опуститися вниз. — Я рада, що у твоєму житті був хтось, хто допоміг тобі все це усвідомити та пережити.

— Інколи я не радий цьому, Есміно, — серйозно промовив Рейн, нарешті зустрічаючись зі мною поглядом та забираючи від мене руки. — Жити, знаючи, що кожен твій дотик когось вбиває — таке собі задоволення.

— ...а як же я? — заплющила назад очі й склала руки на грудях.

— Що, "ти"? — запитав Рейн, глибоким голосом.

— Твої дотики лікують мене. Хіба це не вагома причина, щоб хоча б трішечки прийняти своє прокляття? — нервово спитала, усвідомлюючи, що ступила на тонкий лід. — Я, звичайно, далеко не дар з небес, але й не найгірший варіант, щоб протриматися за руку.

— Есміно, — раптово розсміявся Лоріан, підіймаючи коліна і перехоплюючи мене в обійми. — Ти, якраз таки — дар. Не впевнений, що з небес, але мені взагалі не принципово.

— Який ти романтик, — буркнула.

— Каюсь, Фіалко... — знизав плечима чоловік і зовсім безсовісно продовжив, — Але навіть якби ти теж втрачала б від мене свідомість, я б знайшов спосіб побути з тобою якомога довше. То ж не думай, що ти сподобалась мені лише через прокляття.

— А через що тоді? — поцікавилась, вглядаючись у його спокусливі очі.

— Це важко пояснити, Есміно, — зам'явся він. — Якщо коротко...ти сподобалась мені ще коли гепнула Джері Кодексом.

— Ти серйозно...?

— Це було дуже привабливо! — розсміявся Рейн, прибираючи пасмо з мого обличчя. — Привабливіше за це було лише твоє буркотіння!

В кабінеті застигла тиша. Я щасливо примружилась, усвідомлюючи, що цей чоловік таки зумів підібрати аргумент, який мене задовольнив. Якби Рейн сказав, щось на кшталт "сподобались манери" чи там "твоя врода" — я б ніколи не повірила йому, бо у мене цього ніколи не було. А от іронії вистачало на двох. Тому я ледь поцілувала його в щоку та вмостилася зручніше в його обіймах, сонно позіхаючи.

Сон усе сильніше огортав мене, розслабляючи в обіймах Лоріана. Тепло його тіла, що струменіло через кожен дотик, втішало та давало відчуття захищеності. Зимова буря за вікном здавалася віддаленим сном, а не реальністю, яка чекала на нас зовні. В кімнатці панувала тиша, яку тільки зрідка порушували ледь чутні подихи Було щось магічне в цій миті, коли всі тривоги, навіть найжахливіші, відступали, поступаючись місцем цьому єднанню.

— Тобі не здається. що ми впускаємо щось дуже важливе? — прошепотіла, намагаючись притримати свій розум від занурення у солодке забуття.

— Думаю. Але ніяк не можу зрозуміти, що саме, — він на мить замовк, ніби вагаючись, перш ніж продовжити. — Ніби це під самим носом, але я настільки дурний, що не можу його опустити.

— Ти не дурний. Просто втомлений, — визнала я, відчуваючи, як його слова потрапляють прямо в ціль. — Думаю нам потрібно почати спочатку. Переглянути всі деталі та поспілкуватися з родичами та свідками.

— Доручу це Джері, хай хоч щось корисне зробить, — Здавалося, Лоріан на мить задумався, перш ніж кивнути. Ми обоє знали, що попереду нас чекало ще чимало роботи тому не чекали ману з небес.

Але перш ніж знову поринути в розслідування, я м'яко притиснулася до нього, шукаючи притулку в ніжних обіймах. Ми обидва знали, що це були останні хвилини спокою перед тим, як ми знову покинемось в черговому скаженому дні та зануримося у справи. Тому я щиро була вдячна йому за цю мить. Мить, коли все здавалося таким простим і зрозумілим, навіть якщо це тільки було лише тимчасовою ілюзією.