Таємний Санта

«Таємний Санта»

В столичному офісі панував святковий настрій: на стінах блимкали гірлянди дрібними вогниками, на склі величезних вікон красувалися сріблясті мереживні сніжинки, в холі просторого «Open Space», як зазвичай називали своє приміщення менеджери, що означало різновид офісного планування без стін чи перегородок, була встановлена висока штучна ялинка, а поруч з нею – ціла купа закритих коробок, перев’язаних різнокольоровими стрічками. В повітрі ледве відчувався аромат мандаринів – хтось вирішив перекусити в очікуванні директора для відкриття церемонії.

Пропозицію від івент-менеджера про різдвяний анонімний обмін подарунками серед колег офісу було сприйняте усіма з натхненням! Хіба не цікаво отримати подарунок на Різдво від… когось невідомого.

Для Оксани це взагалі був єдиний шанс отримати різдвяний подарунок. У свої тридцять років, роблячи стрімку кар’єру та переїжджаючи з одного міста в інше, вона так і не встигла створити родину та народити діточок. Ні-ні, залицяльники, звичайно, були. Хтось в неї закохувався, хтось пропонував бути коханкою. І це не дивно: дівчина була не тільки розумна, а й і гарна. В свої тридцять вона виглядала студенткою старших курсів - висока, елегантна, з довгим темним волоссям і з очима, в яких можна було потонути.

- Оксано! Агов! Твій лот! – гучний голос відволік дівчину від роздумів.

Вона підійшла до ялинки і отримала велику коробку із золотистою обгорткою та червоною стрічкою від високого худорлявого колеги, який допомагав директору працювати чарівником.

- Ой, яка важка! – вона погойдала коробку руками, - дякую!

Оксана обернулася до колег, щоб по якимсь признакам впізнати свого Санту. Хтось же для неї все це купив та спакував? Але на неї уваги ніхто не звертав: колеги уважно дивилися на директора і чекали, коли оголосять його ім’я. Вона зітхнула, здригнулася тоненьким плечиком і пішла до свого робочого місця, щоб подивитися вміст коробки.

Стрічка була так міцно зав’язана, що прийшлося її відрізати та викинути, хоча Оксана планувала після огляду коробку знову перев’язати і таку красу принести додому, щоб було як у різдвяних кіно: коробки під ялинками!

«Стоп - подумала дівчина, - мені ще треба зайти в супермаркет за ялинкою».

- Оксано, за пять хвилин святковий фуршет! – налякала її колега, підкравшись ззаду до її робочого крісла.

- Сонечко, - тихенько відповіла Оксана, - мені треба додому.

- А як же фуршет із директором?

- Якщо хтось хватиться мене, про що я дуже сумніваюся, скажи, будь ласка, що треба було піти по сімейним обставинам. Гаразд? – Оксана погладила рукою плече колеги і відчула на дотик гладеньку тканину її святкової кофти.

- У тебе сімейні обставини? – усміхнулася «сонечко» і сама ж зрозуміла, що образила колегу.

- Так! – зухвало відповіла Оксана, притулила до себе коробку і побігла до ліфту.

Вже біля гардеробної, поки вона чекала, коли принесуть верхній одяг, Оксана зазирнула у коробку. Боже! Яка краса! Ялинкові кульки золотого і червоного кольору були змішані із шоколадними батончиками та мандаринами. Що ще треба для гарного настрою на Різдво?

- Ялинка, - сказала вона вголос і злякалася, що починає розмовляти сама з собою, але літню жінку, працівницю гардеробної, яка подала їй одяг це не здивувало.

Оксана перевзула офісні на підборах туфлі на модні білі уггі з хутром по краю, вдягла легку, наче пір’ячко, зимову куртку фісташкового кольору, насунула на голову каптур, обійняла подарунок від Таємного Санти і вийшла на вулицю.

Оце так погодка! На вулиці, де ще зранку було все сірим та похмурим, зараз, наче в казці сніг відблискував діамантовими промінчиками під світлом вуличних ліхтарів. Поки дівчина дісталася до найближчого супермаркету, її ноги час від часу роз’їжджалися на крижаних калюжах у різні боки, але вона тримала рівновагу, щоб не завалитися.

Хух, - видохнула Оксана, коли під ногами відчула не слизьку бруківку перед входом у супермаркет, зробила крок і почула зовсім поруч дитяче схлипування.

Вона повернулася на цей звук і побачила діточок, одягнених в курточках не по розміру, наче на виріст. Хлопчик, років десять тягнув маленьку дівчинку повз входу в супермаркет, яка схлипувала і тикала пальчиком на двері:

- Хочу цукерок! Хочу мандарин! – хникала малеча.

- Припини, Діно, - суворо відповів хлопчик, - на все це у нашій бабусі немає грошей і потяг сестричку до перехрестя.

В горлі Оксани створився ком. Вона не могла дихати і не могла відірвати від дітей погляд, стискаючи міцно коробку у руках і рішення само прийшло миттєво:

- Почекайте! – вигукнула Оксана і побігла за дітьми.

Хлопчик розвернувся на голос і зупинився, маленька дівчинка теж зупинилася і подивилася зарюмсаними блакитними оченятами на яскраву коробку, яку протягувала їм Оксана.

- Візьміть, будь ласка!

Хлопчик похитав головою:

- Нам бабуся забороняє брати у невідомих людей будь-що, - він розвернувся і повів малечу по пішохідному переходу.

- Це не будь-що! Це подарунок від Санти, - наполягала Оксана і бігла за дітьми.

Вона так і йшла на крок позаду, поки діти не зайшли у під’їзд багатоповерхівки і не опинилися перед дверима, де за хвилину двері відчинилися і з’явилася бабуся у фартусі, заплямованим борошном.

- Ви до кого? – запитала вона втомленим голосом.

- Це Санта! А Сергійко не хоче брати подарунок, - знову захникала дівча.

- Нічого не розумію, - здивувалася бабуся і зробила крок назад, щоб була можливість усім зайти, - заходьте і Ви.

Оксана поставила на підлогу коробку, відкрила її, щоб усім було видно прикраси та смаколики:

- Візьміть, будь ласка! Нехай діти вірять у чарівність Різдва!

Діна вихватила з коробки шоколадний батончик, притулила до себе і прошепотіла:

- Не віддам!

Бабуся сумно посміхнулася і запросила гостю випити чаю з пиріжками, ванільний аромат яких заповнив кожен куточок цієї оселі.

Оксана хотіла подякувати і відмовитися: їй ще годину добиратися до своєї орендованої квартири, аж тут почула стук у двері.

- Це, мабуть, сусід, - здогадалася бабуся, - відкрийте, будь ласка.

Оксана штовхнула незачинені двері і побачила спочатку ялинку – зелену, справжню, пухнасту, а потім і високого парубка, який тримав ялинку за стовбур. Побачивши красуню, він наче окам’янів. Молоді люди дивилися один на одного і мовчали.

Бабуся хитро посміхнулася і промовила:

- Я пішла чай робити, а ви з дітьми прикрасьте ялинку.

Замурзана шоколадом Діна вибігла до передпокою із блискучою кулькою в руці:

- Несіть вже ялинку! Треба ж кульки причепити…