На порозі Багдада

Після перемоги османів у перській фортеці, поранений Ільдар досить довго лежав у палаті, де мовчазно проходили дні й ночі. Три тижні коми стали для нього, мов сновидіння, сповнене болю і безвиході. Коли очі Ільдара нарешті розплющилися, перед ним постала сіра, холодна стеля. Відчуття важкості огортало все його тіло, мовби він перебував у ланцюгах. Він повільно перевів погляд убік, і побачив Мехді — гарматного майстра, чия постать вирізнялася серед приглушеного світла кімнати...

— Де я? — тихо спитав Ільдар, голос його був слабким, немовби належав не йому.

Мехді, не відводячи погляду від креслень на столі, мовив:

— Ти в безпеці, настільки це можливо. Ти прокинувся після трьох тижнів коми. Ми наразі знаходимося в нашій фортеці...

Слова Мехді впали, немовби каміння, і серце Ільдара стислося від невідомості. Він спробував підвестися, але різкий біль пронизав бік, змушуючи його впасти назад на канапку.

— Лежи, — промовив Мехді, підійшовши ближче. — Ти ще слабкий. І є новини…

Очі Ільдара знову піднялися на Мехді. Вираз обличчя майстра був важким, у ньому відчувалася глибока тривога.

— Ахмад загинув. Усі наші гармаші та мушкетери… — голос його затремтів. — Усіх стратили. Поразка була страшною...

Ці слова вдарили по Ільдару, наче молот. Він заплющив очі, і перед його внутрішнім поглядом виникли обличчя тих, кого він колись вважав своїми братами. Внутрішня лють почала повільно розгоратися в його серці, неначе дикий вогонь, що пожирає все навколо.

— Вони помстяться. Я не дозволю, щоб це залишилося безкарним, — прошепотів він, люто зціпивши зуби.

Мехді сів поруч, його очі блищали впевненістю.

— Ми маємо план. Якщо ти готовий, я розкажу.

Ільдар повільно кивнув, зусиллям вгамовуючи свій біль.

— Ми використаємо гармати фортеці, щоб заманити османів у пастку. Вони подумають, що наша оборона слабка, і кинуться на штурм. Але ми…

Мехді взяв до рук креслення і показав Ільдару детальний план фортеці.

— Ми організуємо фальшивий відступ. Невеликий загін "нібито" залишить фортецю, заманюючи ворога на заміновану територію. У цей час ми укріпимо ключові точки фортеці. Шах Сефі I вже віддав наказ готуватися до тривалої облоги. Підкріплення в дорозі.

Ільдар уважно слухав, відчуваючи, як у ньому знову народжується рішучість. Він стиснув кулак, і на його обличчі з’явилася легка усмішка.

— Це може спрацювати. Але… османи все ж таки не дурні. Ми повинні бути готові до їхніх хитрощів.

Мехді кивнув.

— Саме тому я розраховую на тебе. Твій досвід і лють можуть змінити хід цієї битви...

Тим часом османський табір, розташований зовсім неподалік від фортеці, був у повному стані напруженого очікування. Мустафа, командир яничарів, стояв біля великого вогнища, оточений своїми офіцерами. Його очі, глибокі й темні, вдивлялися вдалечінь, де на горизонті вимальовувалися обриси фортеці.

— Взяти її швидко не вдасться, — промовив він, ламаючи мовчання. — Вони підготувалися.

Офіцери уважно слухали, киваючи. Один із них, високий і стрункий чоловік, на ім'я Ямур, виступив уперед.

— У нас є кілька варіантів. Ми можемо заблокувати всі шляхи постачання, повністю виснаживши ворога. Паралельно — підкопатися під мури, замінувати одну з башт і зруйнувати її. Але…

Мустафа підняв руку, перебивши його.

— Цього недостатньо. Нам потрібна розвідка. Челебі та Кемаль, я повністю покладаюся на вас. Терміново знайдіть таємний вхід у фортецю!

Челебі, молодий і завзятий яничар, схилив голову та різко вхопився за руків'я ятагана.

— Ми вирушаємо негайно!

Поряд з ним стояв Кемаль та він почувши слова Челебі лише кивнув і міцно взявшись за ятаган, вирушив з ним...

Ніч повільно опустилася на фортецю, вкривши її чорним покровом. Ільдар, тепер вже у повному бойовому обладунку, стояв на мурах поруч із Мехді. Вітер, холодний і різкий, пробігав крізь їхні постаті, немовби шепочучи про неминучість....

— Вони прийдуть, — сказав Мехді, вдивляючись у темряву. — Це лише питання часу...

Ільдар мовчки кивнув, відчуваючи, як усередині нього вирувала напруга. Його рука, що тримала руків’я шамшира, ледь помітно тремтіла, але не від страху — від нетерпіння.

Раптом удалечині спалахнули вогні. Це були факели османів, що повільно наближалися до фортеці. Тишу ночі порушили звуки барабанів і бойові крики. Ільдар стиснув зуби, його серце билося швидше...

— Почалося, — прошепотів він.

Мехді дав знак, і фортеця ожила. Гармати заревли, і перші ядра полетіли в бік ворога, розбиваючи землю на друзки. Османи відповіли обстрілом, і в темряві запанувала хаотична симфонія війни...

Челебі та Кемаль, користуючись плутаниною, обережно підкралися до фортеці. Їм вдалося знайти старий хід, але він був ретельно охоронюваний. Челебі обережно визирнув із-за кущів, оцінюючи ситуацію.

— Нам доведеться ризикнути, — прошепотів він, дивлячись на Кемаля.

Той кивнув, і вони почали свій підступний маневр. Вони знешкодили кількох охоронців, але раптом пролунали вигуки — їх швидко помітили. Челебі, попри небезпеку, не зупинився. Він кинувся вперед, вбиваючи охоронців ятаганом і відкриваючи шлях для своїх товаришів.

— Швидше! — крикнув він, але в цю мить один із персів, з мушкетом у руках, поцілив йому в плече. Біль був пекучим, але він не зупинявся. Перс, приготувавшись до нового пострілу, на мить відволікся. І цього було достатньо.

Челебі, не вагаючись, схопив ятаган, що висів на його поясі, і з різким рухом вивів лезо вперед. Він кинувся в атаку, відкинувши біль у плечі. В один момент він опинився поруч з персом, і ятаган блиснув у повітрі, вражаючи ворога. Перс не встиг навіть здригнутися — лезо ятагана прорізало йому груди, і той упав на землю, з останнім зойком, що змішався з гуркотом битви....

Челебі стояв над ним, важко дихаючи. Він переміг, але відчував, як кожен подих ставав важчим через біль...

Межа битви настала, коли Ільдар і Мехді організували раптову нічну вилазку. Їхній загін, мов тіні, вийшов за межі фортеці й атакував османський табір. Гарматні ядра, наповнені запалювальною сумішшю, спричинили хаос і пожежу серед ворогів.

Мустафа, побачивши це, віддав наказ про масований обстріл фортеці. Битва стала ще запеклішою. Османи почали прориватися до зовнішніх мурів, але шах Сефі I, який особисто керував обороною, тримав внутрішні позиції.

Ільдар, хоч і важко поранений під час нічної вилазки, залишився на чолі захисників. Він стояв на мурі, дивлячись на ворога, і вигукнув:

— Ми захищатимемо трон шаха до останнього подиху!

Його голос лунав над полем битви, наповнюючи серця його воїнів рішучістю. Мушкетери зі шпагами, гармаші з гарматами, зарядженими потужними ядрами, й перси зі шамширами — усі боролися, як одне ціле.

Але османи були невблаганними. Мустафа зрозумів, що без додаткових сил штурм стане надто ризикованим. Він наказав негайно припинити атаку й готуватися до нової операції...

Фортеця встояла, але ціною великих втрат. Ільдар, знеможений і закривавлений, стояв на мурах, дивлячись на схід сонця. Він знав, що це була лише перша битва у цій довгій війні. Але його дух залишався непохитним, як і трон шаха, який він захищав...