Загадкова Прип'ять

Трійко друзів завжди шукали якихось містичних пригод, тож і не дивно, що вони вирішили поїхати до міста Прип'ять. Узявши намети, спальники, трохи посуду ,їжі і газову плитку, друзі відправилися у мандри. Спершу компанія їхала у суцільний тиші, аж поки мовчанку не порушив Остап.

— Хлопці, а яким ви уявляєте це місто?

— Містичним і трошечки жахливим,— хором відповіли друзі.

— Я чув, сказав Данило: —Що біля притоку Веселухи, мешкають мавки, а деякі тварини зовсім не бояться людей.

— Ага, а ще там можна зустріти людожера.

— Уявляю вже цю картину,— вигукнув Остап. — Це буде фантастична пригода!

— Тоді швидше тисни на гальма,–подав голос Ігор.

Друзі лишень усміхнулися. Час в дорозі пролетів непомітно.

— Ви тільки погляньте, яка краса! Я навіть не знаю, де ми розставимо наш кемпінг,– мовив один з хлопців.

— Я думаю…ми поставимо наші намети, біля своєрідного зеленого лісу яким раніше був стадіон, а тепер він порос травою, деревами і тепер тут мешкають звірі.

— А ходімо, пройдемось до Веселухи, кажуть там цікаво,– запропонував Ігор.

— Гайда.

Небо було синє -синє, всіяне міріадами зірок; вгорі поблискував золотавий місяць -човен. А друзі роздивлялися стежки: он сліди якихось невідомих звірів, над головами літали круки і на деревах ухали сичі.

— Дивись ,–вигукнув Остап, там косулі і вони чимось налякані.

— То давай дізнаємось,– запропонував Данило. —Ми ж для цього сюди і приїхали, за пригодами.

Вони підійшли до Веселухи і помітили на воді якусь хатинку.

—Дивно,– мовив один з хлопців.— Її не повинно тут бути.

—А давайте поспостерігаємо за нею,– запропонував Остап.

— Ну ти шибайголова, але я згоден, давай,– погодився Ігор.

Друзі присіли на каміння і уважно спостерігали за подіями в хатинці.

А там відбувалося дещо цікаве: кілька років тому, Лук'ян ходив в « качалку» і працював у доволі вельможній мафії. Та через один інцидент, його звільнили. Він переїхав до Прип'яті, побудував на Веселусі будиночок і там жив. Та цього йому здавалося замало і Лук'ян почав варити зілля, аби перетворюватися на людожера. От і зараз він обернувся до вікна і хлопці побачили волохатого людожера. Той ішов шукати нову жертву. З рота текла слина, а в зелених очах стояла лють, зіниці наповнилися кров'ю 🧛🧛🧛

Побачивши незнайомців людожер кинувся за ними. Двоє повернулися до кемпінгу, але Остапа з ними не було…

Людожер ніяк не спинявся, він заверещав своїм тоненьким голосом, який міг розірвати, навіть тишу. Остап закляк на місці, таємничий голос його паралізував. Ба більше Остап опинився у якійсь кулі, з якої неможливо було вибратися. А людожер потирав руки…

Тим часом Ігор і Данило не знаходили собі місця. Вони хотіли допомогти,, але не знали як…. Нашвидкуруч повечерявши, друзі лягли спати, та заснути одразу не вийшло.

Данило ще довго вовтузився, увесь час йому чулися якісь звуки: то шум вітру, то плюскіт води і навіть голос Остапа. Він визирнув з намету і зробив крок, перед ним стояло створіння, схоже на річкову наяду.

— А може людожер з'їв Остапа і це його дух прийшов до нас? Я маю про все довідатись.

Данило пішов за створінням наче покірний паж. Воно оповило його якимось невидим, липким павутинням, злегка обіймало за плечі. Парубок був наче заворожений. Скільки він гуляв — невідомо, але раптом якась невидима сила обпекла його гарячим поцілунком і вже на ватяних ногах Данило вертався до намету. Та смак поцілунку все ж лишився на його вустах. Але хто це був, він досі не знав…

Ніч співала свою колискову, спало все, окрім хатинки на Веселусі.

Людожер витріщив очі і роздивлявся жертву, міркуючи, як краще приготувати: зварити на вогні разом з іншими чи запекти з листям лопуха?

Остап сидів у кулі і тримтів. Раптом людожер облизався і подивився на парубка. Понюхав його, покрутив в руках, як м'ячик і кинув в колючі ожинові кущі.

…. Прокинувшись ранком, Ігор зайшов до Данила:

— Доброго ранку, друже! Є якісь думки, де може бути Остап?

— Доброго ранку, Ігорю. Думки…думки… ні, немає. Будемо шукати.

— Неодмінно! Тільки для початку пошукаємо ягоди до сніданку.

— Ходімо, – зголосився Данило.

Ласкаве сонце потроху будило тварин і птахів, а вітерець розчісував крони дерев. Раптом друзі помітили ожинові кущі, які ворушилися.

— Можливо там, хтось. Ходімо, подивимось!

Друзі не роздумуючи зазирнули в кущі, а там серед ягід, лежить їхній друг Остап.

Вони потягли його до кемпінгу і почали приводити до тями. Перше, що помітили Ігор з Данилом, це глибокі укуси і безліч подряпин та ран. Схопивши « мобільну аптечку» друзі почали обробляти рани друга. Остап прокинувся від запаху нашатирного спирту.

— Де я ? Що зі мною?

— Ну, нарешті, очунявся,– мовив Ігор. — Розповідай, що сталося!.

І Остап повів історію про те, що з ним було у людожера.

Друзі схопились за голови.

—Даниле, а що це в тебе на щоці і на губах,– поцікавився Ігор.

— А…це мене поцілувала річкова наяда.

Остап уважно подивився на обличчя друга.

— Це не наяда. Це був людожер. Він чимось змастив свій рот аби це нагадувало дівочий поцілунок.

— Нічого собі ‼️ – вигукнув Данило. — Оце так пригода!

Востаннє подивившись на Прип'ять і Веселуху, друзі зібрали речі і сповнені яскравих емоцій, застрибнули в авто та вирушили додому.

#містика#експеримент#людожер #криваві_історії

@Tvoreys