Розділ 6. Експеримент Ніка
Уночі, коли Карл спав, Нік спустився в підвал. Його руки тремтіли, але цікавість пересилила страх.
— Якщо це працює, я зможу дізнатися правду, — подумав він, запускаючи пристрій.
Машина ожила. Її лампочки замиготіли, і в кімнаті почулося гудіння. Нік сів у крісло, під’єднав сенсори до голови і ввімкнув головний перемикач.
Спочатку він відчув легке поколювання. Потім його тіло ніби почало розчинятися. Він більше не відчував рук, ніг, навіть биття серця. Натомість його свідомість стала легшою, наче хмара, яка повільно зменшується.
Він побачив атоми, які кружляли навколо, немов планети. Кожна частинка була світом сама по собі, повною енергії й руху. Чим глибше Нік занурювався, тим більше розумів: Всесвіт не розширюється, як думали вчені. Він стає меншим. Безкінечно.
Безкінечність — це не те, що знаходиться зовні, а те, що заховане всередині.
Нік побачив потік енергії, який з’єднував усе. У цьому потоці він відчув свого батька, себе, навіть людей, яких він ніколи не зустрічав. Усе було одним цілим, частиною єдиної мережі.
Але згодом він відчув, як його свідомість починає розпадатися.
— Назад, назад! — закричав він подумки.
Його тіло різко повернулося до реальності. Він упав із крісла, важко дихаючи, а лампочки на пристрої згасли.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!