Межі розуму

Карл довго пояснював Ніку, що створив і чому це так небезпечно. Він говорив швидко, хвилюючись, що син не зрозуміє серйозності ситуації.

— Те, що ти побачив, — не просто машина. Це шлях до чогось значно більшого, — сказав Карл, нервово перебираючи записи на столі. — Наше тіло — це лише оболонка, інструмент, який ми використовуємо для взаємодії з цим світом. Але свідомість — ось, що ми насправді.

— І що з того? — запитав Нік, насупивши брови. — Як це взагалі працює?

Карл глибоко вдихнув, готуючись до довгого пояснення.

— Ти розумієш, що всі наші думки, почуття — це лише електричні сигнали мозку? Усе, що ми сприймаємо, — це сигнали, які наше тіло інтерпретує. Але свідомість — це не просто частина тіла. Вона існує окремо, у вигляді енергетичного поля. Тіло лише транслює її.

Нік слухав, але не міг повірити в те, що чув.

— Ти хочеш сказати, що ми — не наші тіла?

— Саме так! — вигукнув Карл. — Наше тіло обмежує нас. Ми не можемо подорожувати в часі чи зі швидкістю світла, бо наше тіло руйнується. Але якщо перенести свідомість у чисту енергію, ми станемо вільними.

Карл підвів Ніка до креслення.

— Це і є суть пристрою. Він зчитує сигнали мозку, стискає їх до неймовірно малих розмірів і переносить у квантовий простір.

— І ти хочеш це випробувати? — запитав Нік, дивлячись на пристрій із недовірою.

Карл опустив очі.

— Я не маю права. Це надто небезпечно. Якщо щось піде не так, я можу втратити себе назавжди.

Але Нік уже був захоплений цією ідеєю.