Благословення зірок

Підвішені на ланцюжках лампи легенько гойднулися, коли маніпул Делос пройшов повз. Пізній вечір вигострив усі рефлекси мисливця, світло лише заважало помічати ледь вловимі рухи в пітьмі. Чоловік не бував у цьому маєтку раніше, та інстинкти вели його невидимою дороговказною ниткою. За спиною почувся підкреслено тихий голос.

— Навіщо ми тут?

— Міністорум чекає від Братерства звіту про нашу діяльність. Похід очищення завершено.

— Ми надто рано зупинилися. Вороги досі оскверняють землі Елору своєю присутністю,– палко мовив брат-мисливець.

— Ми коримося законам Міністоруму. Зараз мовчи. Поводься смиренно, але гідно, брате Конрад,– звелів Делос.

Обоє увійшли до кабінету й шанобливо схилили голови. Високий старий у білій мантії підвівся. Він поправив окуляри і дав знак писареві. Залізне вістря пера занурилося у чорнильницю. Представник Міністоруму мовчав, підбираючи потрібні слова. Пауза затягнулася. Конрад гнівно зціпив зуби. Зрештою чиновник заговорив:

— Нарешті ви знайшли час для зустрічі.

— Зорепад наповнив країну почварами. Кожен брат-мисливець на вагу золота. Наші мечі добре послужили,— відказав маніпул.

— До нас дійшли чутки. Можливо, занадто добре.

— Божевільні культисти мають померти як і ненароджені,— втрутився Конрад.

— Це ще одна причина втручання Міністоруму,– зауважив старий. Писар швидко нотував кожне слово, не підводячи голови.

— Прибічники єресі Зоряних чинили збройний спротив нашим воїнам. Після пробудження Кадма ви дали Братерству особливі привілеї. Хіба є сенс забирати їх?

— Наслідки Зорепаду усунуто. Кадм мертвий,– карбував кожне слово радник,– Тому Міністорум не потребує додаткових засобів. Залиште людей нашим лицарям, а потвор винищуйте самі. Лише з поваги до Люція ми не скасуємо право розслідування. Але згодом не чекайте, що закон буде на вашому боці.

Скрегіт пера стих. Чиновник відвернувся, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено. Маніпул стиснув передпліччя Конрада і обоє рушили до виходу. Мисливець важко дихав, стискаючи кулаки. Він крокував так, наче збирався проломити підлогу черевиками. Коли за спинами вояків зачинилися останні двері, Делос дав волю тамованому гніву. Однак осипання небес прокляттями тривало недовго. Центурій Люцій доживав останні дні. Важка рана, завдана ненародженим, поступово з’їдала його. Авторитет лідера Братерства і переможця Кадма не дозволяв навіть найзапальнішим радникам відібрати у ордену необмежену владу. Однак тепер усе змінювалося. Щойно мисливець помре, їх руки будуть сковані кайданами закону.

Обоє скочили на коней і рушили в темряву. Делос вирвався вперед. Він поспішав до забутого всіма місця, яке колись привернуло до себе забагато уваги. Високі тонкі шпилі будівлі на скелях виднілися здалеку, наче прагнучи простромити повню. Вони рухалися до споруди, яка породила Братерство. Вказала людям на ворога, прихованого вуаллю благоговіння. Делос повертався до храму Кадма. Дорогою він споглядав пейзажі минулого і, заколисаний монотонними рухами, поринув у спогади.

Коли перше яйце метеором упало в долині Елору, забобонний народ сприйняв його за посланця небес. Неофіти оточили істоту любов’ю та поклонінням. На його честь звели храм. Натовпи паломників стікалися з усієї країни щоб схилитися перед великим драконом. Йому приписували неймовірні здібності, знання, недоступні примітивній свідомості смертних. Та насправді ця почвара керувалася тільки голодом. Доки простолюд готувався прийняти нових посланців, витворюючи для них будівлі, Люцій тренував своїх вояків для боротьби. У Міністоруму новий культ не викликав особливого інтересу. Однак байдужість влади як і недбальство будівничих завше призводить до катастрофи.

Кадму бракувало жертвоприношень, він прагнув справжнього полювання. Ненароджений покинув стіни свого дому для нападу. Оточений натовпом фанатиків він влаштував бійню. Лицарі виявилися неготовими протистояти велетенському отруйному ящеру. Тоді в гру вступив Люцій та його вишколені мисливці. Делос був серед них. Перед очима постали моторошні картини.

Ненароджений тримався у повітрі, поливаючи жертв отрутою з височини. Його гарчання врізалося у вуха. Кілька арбалетних болтів пробили шкірясті крила. Кадм упав з гуркотом, ламаючи будинки ударами хвостів. Тоді почалося протистояння. Мисливці ухилялися від смертоносних плювків та гострих кігтів, рубаючи лускату шкіру мечами. Стрільці цілилися в очі. Зрештою Люцій добив монстра своїм клинком, одержавши на пам’ять важку рану. Багато братів не пережили битви. А за кілька днів розпочався Зорепад.

Делос похитав головою, розганяючи марево. Мисливці увійшли до будівлі без даху. Приречена на запустіння, вона прийняла гостей холодним протягом. Підлогу встеляв шар пилу. Конрад ходив колами. Тим часом маніпул розглядав карту Елору, зображену на стіні. Малюнок прикрашали чіткі блакитні краплини. Вони розміщувалися хаотично. Делос уважно вивчив кожен символ.

— Ментал був останнім,– мовив маніпул.

Конрад підійшов до командира і торкнувся карти вістям меча.

— Тоді ми можемо повертатися?

— Я маю навідати декого. Рушай до укріплень. Повідом Люція, що ми завершили похід. Нехай відійде до праотців переможцем

— А ви, маніпуле? Іти самому небезпечно,– занепокоївся Конрад.

— У брата є дві причини поразки: слабкість і єресь. В чому ти підозрюєш мене?– гостро запитав Делос.

Мисливець мовчки заховав зброю. Він відвернувся і рушив до виходу. Скоро тупіт копит затих вдалині. Маніпул підняв старезну булаву і точними ударами розбив усі краплини. Фреска обернулася на мереживо тріщин. Це кінець, подумав Делос. Він востаннє глянув на храм Кадма і поскакав у глибини лісу. Мисливець гнав не озираючись. Врешті перед ним постало селище. Делос сповільнив хід і поклав руку в рукавичці на рукоятку меча. Він їхав вулицею, ковзаючи поглядом по темних вікнах хатин. Зненацька по його шкірі пробігли мурашки. Делос загупав у двері гардою зброї.

Йому відчинив сивобородий чоловік. Зустрівшись з Делосом поглядами, він вихопив ножа. Мисливець одним рухом роззброїв господаря дому і притис його до стіни.

— Де він?– спитав маніпул, важко дихаючи.

— Ти не отримаєш Зоряного, покидьку.

— Я прийшов з миром. Заспокойся!

Чоловік відштовхнув Делоса і заступив собою прохід до кімнати. Він стискав кулаки, але вираз обличчя не приховував відчаю.

— Брешеш, м‘яснику!

— Твій ненароджений останній зі свого виду. Інші не прийдуть, так сказали звіздарі ордену. Я хочу врятувати його, поки мисливці не дісталися сюди,– заговорив Делос.

— Ви вбили їх усіх. Мирних безневинних істот. Твої руки по лікоть у крові, маніпуле Делос,– крикнув господар.

— Я знаю. Я прочитав твою книгу, перш ніж спалити усі примірники. Вивчив «Благословення зірок» від знаку до знаку. Але не міг пощадити інших. Людство осквернило їх розум, перетворивши на монстрів. Кожен міг стати новим Кадмом. Деякі справді були невинними, але я нічого не міг вдіяти,– погляд мисливця світився відчаєм. Благословенний меч гримнув об підлогу. Незнайомець мовчав, лише дивився на засмученого Делоса.

— Забери його і тікай. Знайди місце для Зоряного,– вів далі мисливець,– За час полювання я спалив усі карти з місцями сховків. Дозволяв своїм людям усі зловживання щоб втратити підтримку Міністоруму.

Делос покинув хатину. Він стояв, спершись на паркан. Чоловіка не треба було довго умовляти. Величезне, схоже на каменюку, бірюзове яйце швидко опинилося на візку. Старий з донькою у довгих темних плащах запрягли коня і рушили битим шляхом. Мисливець востаннє глянув хранителям услід. Останній шанс людей пізнати силу та досконалість Всесвіту був у їх руках.