Еліна зі снігової кулі

Люди так люблять загадувати бажання… Коли задувають свічки на торті, знаходяться між двох людей з однаковими іменами, у дні, коли цифри в даті повторюються якимось особливим чином, і звісно в період новорічних свят. Бажають багато. Натхненно! З сильною вірою… і не дуже. Однак мало хто розуміє, що не дні мають бути особливими, а самі бажання.

Купа грошей? Кохання всього життя? Робота мрії? Будиночок на березі моря? А може потрібно попрохати безліміт на бажання? Ні, це все не те. Всесвіту геть не цікаво давати людям щось готове, над чим не потрібно працювати. Але він охоче пропонує можливість.

Бідний щасливець і багата нещасна

Двоє по різні боки вікна. Абсолютно щасливий він, який ще мало що має, і абсолютно нещасна вона, яка відшукала все те, чого хотіла з дитинства. Принаймні саме так вважають всі з оточення Еліни.

Лапаті сніжинки рясно падають, витанцьовуючи у ритмі вітряного морозного вечора. Так романтично і ніжно вони осідають на темно-каштановому волоссі, яке довгими хвилястими локонами втікає з-під в’язаного шарфа-снуда. Дівчина трішки кумедно чимчикує немов пінгвін у своїй довгій куртці. А по лівий від неї бік світяться вікна багатоповерхівок, серед яких чимало завішано різнобарвними гірляндами та сніжинками.

Вона так схожа на статуетку з милої снігової кулі, якими заставили чималеньку поличку в супер маркеті, який ще вранці відвідував Алекс.

Але так її бачив він, хлопець за стійкою у маленькій затишній кав’ярні. Вечір перед Різдвом у теплі й стійкий аромат кави сприяє романтизації погоди за вікном. Хоча чи дійсно лише в цьому річ?..

Еліна геть не почувала себе героїнею казки. Холодно, сніг летить прямісінько в обличчя, під ногами — лід, під носом — примерзають шмарклі.

Зазирнула у вікно кав’ярні. За столиком  сидить парочка. Він вимальовує вказівним пальцем сердечка на її долоні, а вона ледь стримується, аби не висмикнути руку — лоскотно, — і крадькома кидає закохані погляди. Від цієї картини стало так тяжко, що Еліна навіть не помітила захопленого погляду хлопчини за стійкою. Мить — і вона вже біжить кудись вперед. Алекс встигає помітити, як вона підковзується і падає. Інстинктивно поривається допомогти, але дівчина швидко підводиться і зникає з поля зору. 

Все дійство тривало не більше пари хвилин для неї й ледь не довше самої вічності для нього. Що в цій незнайомці такого? Чому цілий Всесвіт раптом зупинився на моменті, коли вона потрапила в поле його зору? Приваблива, без сумнівів, але однозначно не єдина красуня, яку йому доводилося бачити. Можливо, так впливає різдвяний настрій?.. Хоча чи дійсно лише в цьому річ?..

Однак потрібно допрацювати останні години зміни. Он вже наближаються нові відвідувачі. До роботи!

***

Алекс — дев’ятнадцятирічний студент столичного вишу. Працював у кав’ярні батькового брата, в якого й оселився на період навчання. Насправді дядько активно наполягав на тому, що це зайве.

— Ти мені як син. І як власній дитині кажу тобі, — чоловік середніх літ з діловитим виразом обличчя постукував вказівним пальцем по столу, — парубок твого віку має розподіляти свій час між навчанням та веселощами. Студентські роки бувають лише раз в житті й ними слід скористатися, аби відчути смак життя, а не бігати між підробітками.

— Я так не зможу.

— То це такої ти думки про мене? Вважаєш, що виставлю рахунки рідному племіннику?

— Дядьку, ти — найкращий. Але за допомогу я звик віддячувати.

Так Алекс став баристою з тою домовленістю, що третину його зарплатні дядько лишатиме собі. Насправді це виявилося вигідним для обох. Привітний хлопець, який щиро полюбив свою роботу, спонукав появу постійних клієнтів, а сам Алекс зміг обрати максимально зручний графік для суміщення навчання і роботи.

Вже третій рік кав’ярня була однією з небагатьох речей, які робили хлопця щасливим. Ще родина дядька, мама і, можливо, старенький мотоцикл — останній подарунок від батька, який той зробив перед тим, як піти з сім’ї до іншої жінки. Це сталося шість років тому. Вони швидко віддалилися один від одного. Алекс ніколи не мав слабкості до байків, але татів подарунок сприймав як ниточку, що поєднувала його з часами, коли між його батьками панувала любов,  а тому розлучався з ним лише зрідка.

З друзями у нього не склалося. Для хлопчачої компанії він був занадто м’якосердим, а з дівчатами постійно ставалася халепа, на ім'я Закоханість. Він, чи його подруга… Хтось обов’язково псував все невзаємними романтичними переживаннями.

Однак Алекс не почувався самотнім. Його завжди було кому чекати ввечері, а це головне.

***

Минуло не менше двох годин, перш ніж незнайомка знову з’явилася по той бік вікна. Хлопець вже збирався зачиняти кав’ярню. Прослизнула думка, що буде добре зараз швиденько все закінчити й «випадково» вийти в той момент, коли дівчина опиниться навпроти дверей. Він майже реалізував свій план, коли побачив, як вона присіла на самотній стільчик біля вікна, ігноруючи пристойний шар снігу на ньому.

— Та він же ледь купи тримається! — скрикнув і вилетів на вулицю в чому був — чорній сорочці, штанах та коричневому фартуху.

І саме вчасно, аби вхопити попід руками дівчину, під якою почав розвалюватися стільчик. 

— О-о-о… Дякую, — видихнула не дивлячись в очі рятівнику. Незнайомка не наважувалася поворухнутися, тому сцена починала бути комічною і незручною, адже він продовжував тримати її, а вона не розгинала ніг, ніби все ще сиділа на стільчику.

— Вибачте, це моя вина. Треба було одразу кудись заховати його. Просто не думав, що хтось захоче сісти на вулиці в таку погоду.

Дівчина повернула голову в бік і помітила руку з підкоченими рукавами, що вже встигла щедро покритися мурашками.

— Ой! — різко звелася на ноги, ледь втримавши рівновагу. — Перепрошую.

Нарешті Еліна побачила обличчя рятівника. Їй подумалося, що аби він був у білому, то зі своїми коротенькими русявими кучерями та м’якими рисами обличчя міг би цілком зійти за купідона.

— Зайдіть в середину.

— Та це зайве. Я краще піду.

— Ага. Куди? Шукати де ще треба дупою сніг підсушити? — в Алекса аж очі забігали від власної зухвалості. — Якщо Вам потрібно посидіти, то краще зробіть це в кав’ярні.

Дівчина заглянула у вікно. Затишок манив до своїх обіймів.

— Ви вже зачиняєтеся, — її погляд зупинився на графіку роботи, що висів на дверях.

— Графік графіком, — Алекс одразу зрозумів, що вона помітила, — але ми не зачиняємося, поки не доп’є свою каву останній клієнт.

— Але я не купувала у вас каву.

— То купіть.

Алекс почувався повним ідіотом. Стоїть на морозі в одній сорочці, якщо вірити відчуттям, вже посинів від холоду, і намагається примусити незнайому людину купити в нього кави. А що як вона подумає, що він якийсь маніяк? Чомусь згадався фільм про перукарку, яка вбивала своїх клієнток і робила перуки з їх волосся [1].

«Та-а-а-к, щось мене занесло, — хлопець напружено обдумував, як вийти з ситуації. Розум підказував, що зараз саме час побажати дівчині щасливого Різдва і попрощатися. Але разом з тим він не хотів її відпускати. — Може, запропонувати їй піти до іншого затишного місця? Ні, це тупо. І нав’язливо. Сказати, що це кав’ярня мого дядька і…».

— Куплю, — кутик її губ ледь-ледь сіпнувся у безнадійній спробі посміхнутися.

Всього одне слово, а всі думки й емоції Алекса зробили шалене сальто.

***

Місяць тому Еліна відсвяткувала свій двадцять шостий день народження. До цього віку вона встигла полюбити, вийти заміж, розлучитися, перетворити своє хобі у повноцінну роботу, яка приносить пристойний дохід, відшукати нове кохання в персоні перспективного бізнесмена і, як з’ясувалося кілька тижнів тому, завагітніти. Здавалося б, ось вона, мрія. Ось воно щастя! Обожнювана робота і сім’я — це саме те, чого вона хотіла отримати від життя. Принаймні Еліна у це щиро вірила. 

Ані родина, ані друзі не розуміли, чому вона з кожним днем марніє. Останні взагалі заздрили та все частіше говорили про те, що «наша Еля з жиру біситься». А дівчина не розуміла, чому ніхто не здатен розгледіти істину. Хоча чому вона очікувала від інших того, чого сама свого часу зробити не змогла?..

Насправді Еліна була щасливою лише зі Святославом — своїм колишнім чоловіком. Вони обоє були вісімнадцятирічними студентами з бідних родин, коли одружилися. Спільний побут і нестача грошей з силою ударили по їхньому юному коханню. Посипалися взаємні претензії й образи, яким не було кінця-краю. А це своєю чергою відобразилося на навчанні й обоє втратили стипендію. Останньою краплею стала вагітність дівчини. Вірніше, не вона сама, а те, що Еліна потай зробила аборт.

— Чому? — того дня погляд Святослава став пустим для колись коханої людини.

— Це ти в себе запитай. Чому ти зекономив на контрацепції? Тому єдиному, на чому цього робити не можна!

— Просто скажи, чому ти це зробила.

— Бо ти!

— Я?

— Так, ти. Ти жалюгідний! Жа-лю-гід-ний, — Еліна з неприховуваною зловтіхою смакувала кожен склад. — Сам ходиш як задрипаний злидень, жінка твоя — так само, а ти все щебечеш та щебечеш про велику силу кохання і більш нічого не робиш. Анічогісінько! І нащо мені була та дитина? Куди далі опускатися? Ти піди подивися ціни на все те барахло для дітей.

— Чому ти не поговорила зі мною? Знаєш, я б зміг прийняти це твоє рішення, якби ти розповіла. Я може і жалюгідний, але не кретин.

— Що ти хочеш цим сказати? — дівчина різко розгубила весь свій запал. Вона очікувала крику, звинувачень, прокльонів, але не спокою… Абсолютного пустого спокою, позбавленого емоцій.

— Дитина — це одна з тих небагатьох дійсно важливих речей, які можуть бути у пари. І коли хтось один приймає щодо неї рішення, навіть не повідомляючи іншому, це вже не про сім’ю. Більше немає Нас, Елю.

Святослав пішов. Наступного разу вони зустрілись вже для розв'язання питання з розлученням. Певний час Еліні здавалося, що вона звільнилася від тягаря. Але зрозуміти свою помилку вона не встигла, бо зустріла Олега. Красивого, самодостатнього і багатого чоловіка, на дванадцять років старшого від неї. Дівчина поринула у вир пристрастей, забувши все, що було до того.

Еліна почувала себе Попелюшкою. Вона більше не мусила працювати на роботі, яку ненавиділа, аби звести кінці з кінцями. Вдома допомагала найнята помічниця. Дівчина змогла повністю присвятити себе навчанню, хобі та коханому.

Варто сказати, що Еліна дійсно любила саме Олега, а не його гаманець. Вона так старалася звестися на ноги, аби довести йому це. За кілька років вона стала заробляти достатньо для того, аби утримувати себе самостійно. Але це геть не сподобалося її благовірному. Як виявилося, його приваблювала безпомічна дівчинка, яка всім йому зобов’язана, а від самодостатньої жінки він подався до коханок, подібних до тих, якою ще не так давно була сама Еліна.  

— Я щось не так роблю у ліжку? — дівчина вперше наважилася прямо заявити про те, що знає про коханок, вдихнувши аромат жіночих парфумів, якими відгонило від піджака Олега.

— Що?

— Ти скажи, що вони таке вміють, то я навчуся.

— Хто?

— Коханки твої.

— Нащо тобі чомусь вчитися, якщо вони вже вміють? — легкий цілунок у щоку врізався в навислу тишу. Еліна випустила з рук піджак Олега. Вона весь день морально готувалася до його спроб відбрехатися, а він отак прямо і спокійно обговорює з нею жінок, з якими спить?! — Та й при всьому бажанні ти не змогла б.

— Ти зараз глумишся наді мною?

— Елюсю, — його тон звучав як «припинімо цю безглузду розмову».

— Та ні, ти розкажи.

— Вони просто є собою, якщо вже наполягаєш, — Олег пішов до кімнати й почав перевдягатися, мугикаючи під ніс якусь веселу пісеньку.

— Це означає, що я вже не влаштовую тебе? Не дотягую до них?

— Ні. Ти — це ти. Вони — це вони. І у вас різні статуси. Ти ж і сама колись була як вони, але переросла.

— Як вони?.. Переросла?.. — Еліна проковтнула жовч, що раптом підступила до горла. — Я не розумію… Ти що… ти вирощуєш з них заміну для мене?

— Ні. Ти цілком влаштовуєш мене як… скажімо так, жінка мого дому. А не мати коханок я тобі не обіцяв.

— Але ти казав, що любиш мене!

— Я й не відмовляюся. Але я людина широкої душі, — Олег влігся на ліжку, зігнувши праву руку під головою. — І взагалі, чого ти підняла цю тему?

Еліна сіла на інший край ліжка, спиною до нього.

— Я вагітна.

Вона не почула, як він підвівся. Тиша затягнулася, тому дівчина обернулася. В цей момент чоловік притягнув її до себе, боляче вхопивши за шию.

— Від кого, погань?

— Що ти робиш? — хотіла крикнути, але вийшло лише прошепотіти. Це вперше чоловік застосував до неї грубу силу.

— Кажи, з ким ти тягалася?! — кинув її на ліжко і навис над нею.

— Як ти так можеш? — обличчя Олега розпливлося через сльози, що підступали. — Це твоя дитина.

— Ти так вирішила одружити мене на собі?

— Не розумію…

— Тут два варіанти. Ти або вдаєш з себе вагітну, або нагуляла від когось. Від мене ти залетіти не могла.

— В сенсі?! Ти не знав, що від розваг у ліжку діти бувають?!

— В нас не було жодного разу без контрацепції. Я за цим завжди добре стежу. Тому я зараз дуже сподіваюся, що ти мене розігруєш.

Еліна протерла очі долонями й відштовхнула від себе Олега. Опісля дістала з шафки біля ліжка тести на вагітність і швиргонула їх чоловікові. Всі вони були позитивними.

— Ще є довідка від лікаря. Але вона в сумочці. Дозволиш?..

Та не встигла дівчина злізти з ліжка, як її зустрів дзвінкий ляпас. Для Еліни він прозвучав як звук остаточної руйнації її щастя. Вона кулею вилетіла з квартири, на ходу хапаючи речі.

_________________________________

[1] Йдеться про американський фільм жахів 2020 року – «Стиліст».