ЗУСТРІЧ

«Де? Де я припустилася помилки? Що зробила не так? У чому завинила?» - думала Ірен сидячи на березі. Легкий океанський бриз розвіював волосся, вечірня прохолода дарувала приємну свіжість.

Рік вже пройшов з тієї миті, як вона втекла від Марка, а ці думки все не залишали її. Вона була вільна, але це зовсім не тішило. Ірен почувала себе дуже самотньою. І дуже сумувала! Ні, не за деспотом, на якого перетворився коханий. Вона сумувала за тим ніжним, люблячим, дбайливим Марком, за якого виходила заміж. Дівчина важко зітхнула, намагаючись стримати сльози. Але, все таки розплакалася, закрив обличчя долонями. Плечі здригалися від ридань, в грудях знову все здавило...

«Коли вже перестане боліти?» - з'явилася думка.

Раптом дівчина відчула, як щось лягло їй на коліна. Прибравши долоні від обличчя, Ірен побачила на колінах собачу мордаху. Очі-гудзички дивилися з таким розумінням і співчуттям! Ірен в подиві розглядала молодого золотистого ретривера, що так несподівано увірвався в її сумну самотність.

- Ти звідки взявся? - запитала дівчина, витираючи сльози. Собака завиляв хвостом. Ірен озирнулася і побачила вдалині котеджне містечко.

- Ти там живеш? - запитала вона у пса, киваючи у бік котеджів. У відповідь почула тихе скиглення. Погладжуючи собаку, Ірен намацала нашийник і невеликий медальйон.

- Джесі, - прочитала дівчина та посміхнулася. - Ну, давай знайомитися. Я - Ірен.

У відповідь собака лизнула кисть руки. У цей момент Ірен немов прорвало – вона розповіла своїй новій чотирилапій подрузі увесь свій біль. Джесі уважно слухала і, періодично, лизала їй руку.

Схаменулася дівчина, коли почало сутеніти.

- Вже пізно, - промовила вона, погладжуючи Джесі, - тебе напевно шукають? - Собака заскавчала. - Завтра я сюди знову прийду і ти приходь, добре? - псинка гавкнула у відповідь і втекла у бік котеджів.

Відтоді Ірен і Джесі зустрічалися на березі щодня. Вони гуляли, грали з м'ячем, який приносила дівчина. Дивилися на хвилі. Ірен обіймала собаку і розповідала їй різні історії зі свого життя, пригощаючи Джесі всякими смаколиками, за які тварина завжди з вдячністю цілувала в ніс. Дівчина сміялася і витирала облизану частину обличчя.

Декілька місяців пролетіли для Ірен непомітно. Про Марка згадувалося все рідше і рідше. Вона, навіть, подумувала над тим, щоб знайти і познайомитися з господарями Джесі. Може і собі узяти ретривера і дружити сім'ями?

У той нещасливий день Джесі не прийшла на їхнє місце зустрічі. Спочатку Ірен просто чекала, заспокоюючи себе тим, що може хазяї повезли її до ветеринара. Всяке буває. Але, коли Джесі не з'явилася і наступного дня, дівчина серйозно затурбувалася і відправилася до котеджів.

Від жителів котеджного містечка Ірен дізналася, що хазяїн Джесі загинув більше, ніж півроку тому. Його будинок купили інші люди, а собаку забрали в притулок, з якого вона втекла. Усі жителі містечка підгодовували Джесі. Хтось навіть хотів забрати її собі, але тваринка не пішла. Так і жила не зрозуміло де.

Серце дівчини стиснулося від поганого передчуття.

Ірен ходила по вулицях і гукала Джесі. Неголосно, щоб не тривожити жителів. Вийшовши за межі містечка, дівчина побачила вдалині якусь будівлю і відправилася туди. Це виявився старий, наполовину зруйнований сарай з мотлохом усередині. Ірен зайшла всередину, уважно дивлячись собі під ноги. В сараї було темно й вогко.

- Джесі, - неголосно покликала вона. У відповідь була тиша. Дівчина ще пару разів покликала собаку і вже збиралася йти, коли почула тихе скавчання. Ірен пішла на звук і побачила на купі старого ганчір'я Джесі, яка виляла хвостом і притискала до себе цуценят.

- Джесі, дівчинка моя! – Ірен опустилася на коліна поряд з собачим сімейством. Сльози радості текли по щоках, дівчина узяла голову собаки і поцілувала її в ніс.

- Як ти мене налякала! - Джесі лизнула її у відповідь, не припиняючи виляти хвостом.

Того ж вечора Джесі з цуценятами переїхали в будинок Ірен. Ветеринар, оглянув сімейство і сказав, що «мама і діти почувають себе добре».

З цього дня життя дівчини круто змінилося.