Провина

Витончені довгі пальці надто часто й надто нервово збивають попіл. Виє сирена, проймаючи до кісток невідворотністю, але він сидить незворушно, ніби то все відбувається в телевізорі. Відвідувачі кав’ярні поспішають в укриття, офіціант нервово зиркає, смикає плечем. — Ви йдіть, ховайтеся, — каже незнайомець, відсьорбуючи каву. — Я, з вашого дозволу, посиджу тут... Це початок оповідання, яке є ще одним відбитком війни.