Скарб

— Ще раз так на мене подивишся — покладу у кишеню і заберу, — усміхнувся Матвій.

— До дівчат так залицяйся, — насупився Олесь.

День зранку не задався. Спочатку його дзвінком розбудила староста курсу Жанна і криками та шантажем змусила вилізти з ліжка. Виявляється, він забув про похід, у який студенти з курсу збиралися ще місяць тому. Відмовитися та вдати з себе хворого не можна було — активна дівчина домовилася з викладачем фізкультури, і присутність або відсутність у поході мала вплинути на підсумкову оцінку. Тому, крекчучи і стогнучи, Лесик поплентався в душ.

Там він дізнався, що гарячу воду відключили. А молодша сестра, яка встала раніше і вже змилася гуляти з подругами, з’їла останні банани, тому на сніданок довелося давитися ненависними яблуками.

Лесик ледь не запізнився на автобус, одягнув футболку навиворіт, від чого половина групи над ним хихотіла, поки добра Оленка не прошепотіла про непорядок у одязі на вухо, а наостанок він зрозумів, що забув зарядити айпод, і не міг заткнути вуха музикою і відгородитися від цього жорстокого світу!

Але вінцем низки невдач, що зіпсували настрій, виявилася звістка про парні завдання. Непристойно сяючий бадьорістю вчитель фізичного виховання Романич прибув на місце зборів раніше і по усьому лісі заховав якісь маленькі речі, на кшталт брелоків, котрі студентам потребувалося знайти. Мапа маршруту додавалася, як і записка з підказками. Хто впорається першим — отримає залік автоматом. Проте Лесика засмутило не те, що доведеться тинятися лісом, позіхаючи від недосипу і ризикуючи піймати лобом кліща. З усієї групи Романич поставив Лесика у пару саме з Матвієм, спортсменом та відмінником, у якого втріскалися усі дівчата курсу та кількох паралельних потоків.

І Лесик. Котрий закохався у нього ледь не з першого дня, навіть нормально не познайомившись. Запав на широкі плечі, сонячну усмішку і низький, приємно хрипкий голос, від звуку якого шкірою табунами бігали мурашки.

Закоханість Лесика міцніла з кожним днем, але натовпи прихильниць і приязна увага, котру Матвій їм дарував, давали зрозуміти, що у тому напрямі незграбному і, здебільшого, мовчазному хлопцеві ловити нема чого.

На прохання Лесика поставити його у пару до когось іншого, Романич відмахнувся і скомандував старт. Тому довелося невдоволеному студентові тупцяти за різко рвонувшим до лісу Матвієм, милуючись на його підтягнуті сідниці, запаковані у зручні спортивки, і передчуваючи кілька важких годин наодинці з об’єктом своїх мокрих снів, без можливості торкнутися.

Мабуть, витріщався він не дуже приховано, якщо «об’єкт» його погляди помітив. І замість логічного у такій ситуації удару в щелепу Лесик отримав таку ось дивну фразу. Не знаючи, як реагувати, нагрубив і тепер хвилювався, що сам зіпсував останню можливість налагодити хоча б дружні стосунки з хлопцем, котрий сподобався.

— Я не жартую, — сказав Матвій, якось дивно поглядаючи на однокурсника.

— А сили вистачить? — ляпнув перше, що прийшло у голову, Лесик і одразу опинився в повітрі.

Матвій без видимої напруги тримав його трохи вище своєї голови і дивився прямо у очі. Лесик стиснув руки в кулаки, не знаючи, що робити і думати.

— І що тепер? — хрипко спитав він. Голос від хвилювання сів.

— Ти мені скажи. Я тебе в кіно і на стадіон, футбол подивитися, запрошую — не приходиш. Розговорити намагаюся — мовчиш. За парту до тебе сідаю — взагалі з пари тікаєш. А сам дивишся так, що на мені, здається, одяг горить, — Матвій усміхнувся. — Якщо я правильно зрозумів твій інтерес — після походу йдемо у кав’ярню їсти морозиво. А якщо неправильно, можеш мене стукнути і забудемо про це.

— Правильно, — Лесик облизнув пересохлі губи. — Тільки я думав, тобі дівчата подобаються. Вони постійно навколо крутяться.

— Ще б їм не крутитися, я ж з домашкою допомагаю. А ще раджу вправи, котрі допомагають схуднути. Тільки з дівчатами я просто дружу, а подобаєшся мені ти.

Він поставив Лесика на землю, але долонь з його ребер не прибрав.

— Так що стосовно кав’ярні?

— Я згоден, — кивнув Лесик і одразу отримав поцілунок.

Цьомкнувши його у носа наостанок, Матвій узяв однокурсника за руку і потягнув до лісу.

— Ну що, ходімо шукати скарб Романича? — запропонував він.

— Ходімо, — Лесик усміхнувся і подумав, що він свій скарб вже знайшов.