Сеня

Після того вечора, коли Сеня отримала повідомлення від Андрія, все в її житті пішло шкереберть. Він сказав їй ті слова, яких вона боялася найбільше:

— Між нами все скінчено. Пробач.

Це було коротко, холодно, без пояснень. Він перестав відповідати на її дзвінки та повідомлення. Здавалося, що Андрій просто випарувався з її життя. У серці Сенії залишилася порожнеча. Вона знову опинилася там, де була кілька років тому — самотня і розгублена.

Перші тижні вона намагалася зібрати себе докупи. Вона переконувала себе, що це було неминуче, що Андрій просто не був тим, хто міг дати їй щастя. Але кожна його відсутність, кожен незавершений діалог завдавав їй болю. Вона перестала вірити в кохання. Усі ті моменти щастя тепер здавалися їй ілюзією, красивою казкою, яка виявилася брехнею.

Сон став для неї ще більш недосяжним. Щоночі вона лежала в ліжку, втупившись у стелю, і намагалася зрозуміти, чому все сталося саме так. Її думки перетворилися на нескінченний вихор питань: "Що я зробила не так? Чому я знову залишилася одна? Чи є в цьому світі сенс?"

Одного вечора, коли вона сиділа біля вікна, дивлячись на зорі, її охопило дивне відчуття. Здавалося, що ті зорі тягнуть її до себе, обіцяючи відповіді на всі запитання. Вона часто проводила вечори за цим заняттям, спостерігаючи за небом і відчуваючи, як її тіло наповнює дивний спокій і смуток одночасно. Їй здавалося, що зорі знають щось, чого вона ніколи не зможе зрозуміти.

— Для чого я живу? Хто я насправді? — шепотіла вона собі під ніс.

З кожним днем її захоплення небом ставало дедалі сильнішим. Вона навіть почала читати про астрономію, намагаючись зрозуміти щось більше про цей нескінченний простір. Але водночас її переслідували дивні збіги. Наприклад, вона могла подумати про якусь людину, і раптом ця людина з’являлася в її житті. Або передчувати якусь подію, і вона справді відбувалася. Це лякало її, але й притягувало.

Одного разу, коли вона поверталася додому після роботи, Сеня побачила на автобусній зупинці жінку, яка виглядала знайомою. Це була її стара сусідка з іншого міста, де Сеня жила ще дитиною. Жінка привіталася першою.

— Єсеніє, це ти? Я тебе ледве впізнала! — вигукнула вона. — Скільки років минуло!

— Пані Ольго? Що ви тут робите? — здивувалася Сеня.

Жінка пояснила, що просто була проїздом і вирішила зачекати автобус. Вони поговорили кілька хвилин, і пані Ольга розповіла, що нещодавно згадувала Сеню, бо знайшла її стару іграшку у себе вдома.

— Мені здається, що це знак, — жартома сказала вона.

Сеня відчула холодок по спині. Ці збіги почали переслідувати її, ніби сам Всесвіт намагався сказати їй щось важливе.

Вона вирішила, що пора взяти себе в руки. Вона почала з малого: повернулася до улюблених хобі, стала частіше спілкуватися з друзями, записалася на курси малювання. Але це було лише зовнішнє. Усередині вона все ще залишалася самотньою, і її думки продовжували кружляти навколо того, що вона бачила у снах і зорях.

І ось однієї ночі, коли вона нарешті вдалося заснути, їй наснився дивний сон…