СПРОБА ЗМІНИТИ ДОЛЮ

Частина перша

Це сталося більше року тому, напередодні свят. Пухкий сніг, неначе вата наліпав на підвіконня, місцями танув, сумно стікаючи, а місцями переливався і іскрився від яскравого освітлення лампи без абажуру в лікарняній палаті. Вечоріло. Сусідів Наталі - Галину і її малу Василинку відпустили на свята додому. А її з донечкою залишили під наглядом лікарів. Стан її Рити був важкий. Зараз дитина спала. Вона була дуже-дуже слабка. Пухлина виявилась злоякісною. Онко хвороба Рити прогресувала. Тому була запропонована лікуючим лікарем-онкологом променева терапія. Дівчинка переносила її погано. Нудота, блювання, слабкість. А скільки часу вона буде відновлюватись?

І Наталя, намагаючись навіть не думати про погане, пила заспокійливі. І знаходилась в якомусь оцепенінні і депресії. Вона не спілкувалась не з ким. Раптом усвідомлюючи, що і друзів близьких у неї давно немає, і чоловіка уже – теж! Він ганебно розчинився у безликій юрбі таких самих байдужих оточуючих, через пів року, після того, як взнав про хворобу малої. Копирсався в інтернеті, кривив губу, важко зітхав і стогнав, взнавши скільки коштуватиме лікування. А потім сказав, що він стільки не заробляє. І врешті зник.

У столичній онколікарні у коридорі навіть поставили благеньку ялинку, обвиту старенькою мішурою і обвішану кількома картонними іграшками. Але це не спонукало на якійсь навіть натяк святкового настрою. Стільки сліз і горя бачили ці стіни....Стільки невимовного болю. Осередок людських страждань. Сказала би про нього Наталка.

Десь дванадцять днів тому зробили важку операцію на мозку малому семи річному хлопчині, ровеснику Маргарити, Денискові. Безліч паперів підписала тоді його матуся – жінка Ірина, з сусідньої палати. Відходив хлопчина від наркозу важко. А далі..Далі почався якийсь жах. Тому що Денис несамовито кричав. Він майже нічого не бачив. Про що повідомив, тільки-но прийшов до тями. Потім йому страшенно боліла голова. Кололи сильні знеболювальні. Він замовкав, на годину, дві, але біль згодом наростав і хлопчик знову волав і стогнав на протязі майже десяти днів. Лиш вночі по дві три години спав:

– Нейрохірургічна операція дуже небезпечна, ми вас попереджали, – казав лікуючий лікар, – можливо щось пішло не так. Пухлину видалили, але… Але частина мозку вже була ушкоджена. Не з вини лікарів. Вони зробили все можливе!

Він зосереджено розглядав останні результати МРТ діагностики і важко зітхав!

Ірина плакала і навіть вже ладна була відпустити хлопчика, аби тільки не бачити ці неймовірні страждання. І ось учора він відмучився. Його вивезли у морг, накривши простинею.

І у відділенні на яких два дні запанувала відносна тиша.

Наближались свята. Новий рік. Тому матусі з дітками, що більш менш почувалися нормально, відпрошувались у лікуючих лікарів, просились хоч на вихідні додому. Лікарняне життя воно виснажує. Забирає всі життєві сили.

За місяць проведений у лікарні, Маргарита геть ослабла:

– Мамо, а я зможу піти до школи? А що мені подарує дід Мороз? А може він мені подарувати здоров'я? Якщо скажу, що видужати, це моя найзаповітніша мрія? Мені не потрібні нова Барбі і ляльковий будиночок , про який я мріяла, і тим паче цукерки. Скажи дід Мороз, він чарівник? – з мольбою у чистих, синіх оченятах дивилась вона на Наталю, задаючи такі дитячі запитання.

– Доню! Так, все добре буде! Напередодні Нового року збуваються бажання! А потім буде весна. Розквітнуть дерева. І літом ми поїдемо до моря! Ти ж хотіла його побачити? Правда?

– Так! Навіть дуже хотіла би!

Був вечір. Раптом хтось постукав у двері:

– Що? – роздратовано спитала Наталка.

У дверях палати стояла щаслива, усміхнена, рум'яна жінка із стопкою книг. Наталя впізнала в ній свою колишню однокласницю Лілю. Трійочницю, з якої діти у класі сміялись, яку ображали. Бо вона нічого не знала ні з точних наук, ні з гуманітарних..Ліля навіть вірша вивчити не могла. Не давалось. Слова плутала і все тут:

– Я хочу подарувати вам книжечку з казками. І підписати її, з найкращими побажаннями, адже я автор! – радісно повідомила Ліля, одразу і не впізнавши Наталку. Остання дуже змінилася. Хіба горе і щоденні сльози і відчай прикрашають людину? Наталя іноді боялась і поглянути у люстерко. Бо звідти дивилась на неї незнайома жінка, змарніла і значно старша від себе колишньої: волосся, з сивиною, запалі очі, загостренні риси обличчя, гірка зморшка коло губ. Та й школу вони закінчили 18 років тому.

Наталя скривилась, як від сильного зубного болю. Вона, оця нікчема, і раптом - автор! В якому світі ми живемо?Що вона там написала, і як таке видали? "Та за гроші все можна, нині!” – відмітила, Наталя, побачивши дорогі персні і обручку на руці Лілі, свіжий, яскравий манікюр і такі гладенькі, білі руки. Очі з накладними віями, накачені силіком губки, білозубу усмішку. І звичайно одяг – норковий полушубок і шкіряні чобітки. Аромат дорогих парфюм – приємний, свіжий! Все в ній пашіло здоров'ям добробутом і багатством:

– Наталка? Смиренко?-- поклавши книги на приліжкову тумбу, здивовано відступила на крок до дверей Ліля.

– Так, Ліля, як там тебе тепер? Кальченко – Прочитала на обкладинці книги нове прізвище Лілі Наталка. – Тільки я теж Гончарова. Заміж вийшла. Прикинь! Та невдало. На відміну від тебе. – З натиском відповіла та, пильно дивлячись на свою колишню однокласницю.

– Подарувати хочу вам з дитиною книжку. Казка називається" Зайченя Гоша і його неймовірні друзі! "Осьо є примірник, вже підписаний! Видужуйте!

І Ліля швидко попрямувала до виходу, але не встигла:

– Стояти! Думаєш оце твоє" Осьо" це те що нам зараз вкрай необхідно!

– Можна дитині прочитати! Це подарунок. Скажи, що це святий Миколай приніс чи дід Мороз.

– Ага..

Наталка наздогнала Лілю, шарпанув за рукав м'якого на дотик полушубка, коли тій майже вдалося похапцем вийти з палати:

– Тебе, хто пустив сюди, ти авторка? Краще б замість одного персня з брюліком дитині якій на лікування кошти перечислила. Або замість грошей, що витратила на видавництво! Книжечки вона дарує! Пішла геть!

Продовжувала вже в коридорі кричати Наталка:

– В тебе чоловік багатий? Так?! Мрію він твою здійснив? Ти тепер відома письменниця! Агов! Жалюгідна нікчема. А розповісти людям ,як ти вчилась у школі. Підмет, присудок, другорядні члени речення.? Знаєш про таке? Чи вперше чуєш? Казкарка. Приперлась. Тут геть усе продають мами, або зібрати на хіміотерапію! Закладають квартири. Ледь не душу готові продати!.. Хто тебе пустив?

На гамір у коридорі почали реагувати. Відчинялись двері палат. І хоч людей було зовсім мало, та виглядали поодинокі мами. І вибіглила із маніпуляційного кабінету чергова медсестра.

Барвиста книжка у твердій обкладинці полетіла у Лілю, що намагалась утекти від зневаги, від материнського болю, сліз. Але марно.

Наталка плакала і її лихоманило. Її заспокоювали. Дві мами вхопили під руки. Завели назад. Щось говорили. Вона не сприймала, впавши навколішки захлиналась від ридань. Врешті підбігла сестричка, і примусила ковтнути жінку заспокійливі:

– Тихіше! Заспокойтеся! – метушилась коло неї молода медсестра.

На наступний день хтось тихо відкрив двері. Жінка з палати навпроти:

– Ми всі тут знервовані! Звичайно, я вас прекрасно розумію. В мене донечка зараз дома, підміняю її. Онук Матвій хворіє. Онко. І де воно береться у дітей? Щойно жити почали. А вже…Така біда! Поки малий спить вийшла кави купити. Вам узяти?

– Так. Буду вдячна! В мене Рита взагалі майже весь час спить. Така слабка. Тільки і прислухаюсь вночі, чи ще дихає.

– Я знаю, хто тобі може допомогти! Можна на”ти”? У нашому селі живе жінка. Кажуть що вона одна з нащадків карпатського мольфара. Я розповім, як її знайти. Знаєш, моя дочка до неї їздила і малий, наш Матвійко почав одужувати. Хоча лікарі не давали шансів, а ставили третю стадію онко захворювання. Лейкемії. Казали треба робити пересадку кісткового мозку. Шукати донора. А тепер любо глянути на нашого хлопчика. Рум'янець на щічках. Останні результати аналізів вразили усіх лікарів. Цілий консиліум зібрав лікуючий онколог. Одним словом – нам допомогло. Тільки плата у цієї спадкової мольфарки не зовсім типічна. Та ти не лякайся. Їдь. Залиш малу на бабусю і не зволікай, поспішай. Візьми одяг натільний дочки і її фотографію.

І того ж дня залишивши Риту на свою маму, Наталка поспішила до віддаленого села, де жила цілителька:

– Ти обов'язково видужаєш! – пообіцяла вона, цілуючи малу на прощання. Вкладаючи всю свою ніжність у кожний дотик до руки, до обличчя доні! Надія врешті, вперше за довгий час, зігрівала її спустошене від страждань серце.

Місяць назад Наталя переконала свою маму продатити їх квартиру, вона давно знайшла покупця і тепер справа була тільки за власницею, що сумнівалась плакала і довго не погоджувалась:

– Мамочко, я вийду на роботу! На перший внесок покупки нової квартири в нас залишиться певна сума. Я її не буду витрачати. Зараз просто потрібно на операцію! Бо якщо чекати, яку безкоштовну програму, це довго. Розумієш? Це дорогоцінний час, який не можна витрачати, потрібно діяти!

А ми поки поживем разом у цій орендованій квартирі. Господарка давно за кордоном і з часом нам її продасть. Адже повертатись не хоче. Своє майбутнє тут не бачить. Я говорила з нею. Вона коли взнала про те що Рита захворіла, зменшила орендну плату. Сказала, нам знадобляться кошти. Ось побачиш, все буде добре! Повір!

*******

Мольфарка дивилась пильно, ніби читаючи думки молодої жінки:

– Ти ж розумієш! Має бути сплата. І хтось має померти, замість твоєї дитини. Я даю шанс вирішити! Я зняла всю темну енергетику хвороби Рити, і заключаю…ось в цю книжку з пом'ятою обкладинкою. Давай її сюди. Недаремно вона в тебе у сумці залишилась! Авторку ти зневажаєш. А отже проведи обряд. На повний місяць уночі, завтра, повторюючи ці слова, над книгою. А потім знайди Лілію Кальченко і поверни їй її річ. Із рук в руки. Скоро дитину прооперує досвідчений фахівець, хірург. І вона видужає. Зараз усе залежить від тебе. Візьмеш відповідальність на себе? Занепастиш людину? Зможеш це зробити? Це викуп.

– Але, якщо моя дитина не має померти? А має шанс одужати і без цього темного обряду?

– Тоді і ця жінка, теж лише перехворіє, і тільки відчує на собі відчай, біль, спустошення, депресію. А згодом відчує і надію. Тоді вона просто подолає хворобу і вилікується. Або спробуй ризикнути і нічого не роби. Вибір тепер тільки за тобою!

Коли вона вперше зустріла Лілю, у ту безсонну ніч, Наталка знайшла свою однокласницю Лілю у соціальних мережах. У Інстрам і у Фейсбуці Усміхнена, щаслива. Дітей не видно. Натомість чоловік, значно старший, імпозантний, впливовий і багатий. Живуть в своє задоволення. Прогулянки на яхтах. Відпочинок на Мальдівах і Кіпрі, Туреччині, Єгипті! Де тільки не були! Де тільки не мандрували! Пінне море і пісок..З бокалами шампанського, або коктейлями на палубі яхти, або в розкішних барах на узбережжі. І безліч світлин, зроблених на професійну камеру.

Що почувала дивлячись на це Наталя, колишня відмінниця і староста класу, колишня красуня, на яку звертали увагу хлопці? Дівчина, що впевнено дивилась у світле майбутнє. І яке воно тепер її майбутнє? Ні разу в своєму житті не бачила моря, окрім як на фотографіях. Втратила першу дитину. Перенервувала тоді на роботі, стався викидень, на п'ятому місяці. І дуже довго після того, а саме 8 років, не могла завагітніти. Розлучилась, змінила місце проживання. Врешті вдруге вийшла заміж! І ось народилась довгоочікувана дівчинка Рита. І Наталя була щаслива, хоча жили скромно. Аж допоки її донечка не захворіла. І ось витрачені усі заощадження, безліч обстежень, невтішний діагноз, і знову кредити, позики..Так несподівано віддалились один від одного з чоловіком і згодом почала боротися вона з хворобою дочки сама. Він виявився боягузом. Написав лише коротке повідомлення в якому зізнався, що більше не зміг жити з хворою дитиною. Наталка одразу після цієї прикрої події змушена була піти з роботи адміністратора великого готельного комплексу, керувати яким віддалено жінка не мала змоги. Вона втратила все за якісь півроку! Чи порівнювала вона своє життя з життям Лілі? Чи заздрила? О, так! Бо це зрештою було несправедливо!

Наталя на мить замислилась, виходячи від мольфарки, тамуючи сльози і не знаючи як їй вчинити! Звичайно, було надто складно прийняти рішення. Вона вагалась, сумління і докори совісті мучили неймовірно. На душі було тяжко! І тоді вона згадала свою Маргариту. Бліду, схудлу, нещасну, геть виснажену від довгого перебування у лікарні. Ні, вона її не втратить! Згадала обличчя важко хворих Василини. І тих хто пішли на небо Дениса, Яни, Славка. Усіх діток, хто помер і хто повільно помирав. Пригадала згорьовані обличчя їх батьків. Допоки ці двоє Ліля і її чоловік Іван, насолоджувались життям по повній. "Це несправедливо!" Ще раз прошепотіла вона крізь зуби.

Частина друга

Наталка провела обряд і чекала на Лілю коло її будинку. Хитрістю взнавши адресу у спільної знайомої...Сніг знову замітав. Колючий і холодний. Він вперто летів у обличчя, торкався губ, засліплював очі. Гончарова вся зіщулилась і тремтіла від холоду. Заніміли щоки, вона не відчувала пальців рук. Змерзли ноги. Зайти в під'їзд? Але двері були безнадійно закодовані. А люди, підозріло косилися в її сторону і швидко закривали їх, виходячи чи заходячи у під'їзд цієї розкішної новобудови..Вже пройшла година, і навіть більше. І Наталка подумала, що певно Ліля давно дома, гріється в обіймах чоловіка. І вже понуро зібралась у лікарню до мами і малої. Коли раптом крута срібляста іномарка зупинилась на парковці і з неї випорхнула щаслива, рум'яна Ліля у короткій спідниці, у колготках з ефектом тонких. Гарні ніжки взуті у високі чобітки. Норкова шуба вся виблискувала у світлі ліхтарів. Молода жінка рішучим кроком, повернулась і пішла на зустріч своїй колишній однокласниці. Ненависть засліпляла, не давала спокійно і ритмічно дихати. Серце калатало прискоренно:

– Ти? – злякано спитала Ліля. Вона ось-ось мала би пірнути у нутро теплого під'їзду, як раптом на її шляху з'явилась Наталя.

– Забери будь -ласка! – простягла та книгу Лілії, – можеш і не відкривати! І ти її більш нікому не подаруєш.

І раптом проговоривши можливий розвиток подій, Наталя почала ламати обкладинку. І тоді, геть понівечену простягла розгубленій Лілі:

– Забери!

Ліля спантеличино опустила руку і книга упала під її ноги у сніг.

А Наталка відвернулася, сховала блискучі від сліз очі, що були сповнені болю і швидко побігла геть.

Ліля хутко сховалась у під'їзд.

І книга лишилась лежати, притрушена новою, щедрою порцією снігу. Лише з одного боку частинка барвистої обкладинки була помітна.

Молода матуся Руслана повертаючись з прогулянки з малим хлопчиком, якого везла на санчатах, підняла її. Обтрусила:

– Що почитаємо, дома, Микита? Тримай малий! Хтось згубив.

А тим часом Риті зробили ще кілька обстежень. Врешті стабілізували стан малої. Підняли рівень гемоглобіну у крові. Бо у неї була анемія. Дівчинка почала ходити спочатку по палаті. Згодом навіть виходила у коридор і спускались на вулицю. На кілька хвилин на свіже повітря!

Через якийсь час один хірург, озвучивши спершу ціну на операцію, таки взявся видалити пухлину:

--Ви пройшли променеву хіміотерапію? Організм більш менш відновився. Добре, добре. Лікування подіяло. Щоб ви знали великий ризик застосувати радіо терапію для лікування дітей. Але аналізи нормальні. Тому я проведу резекцію хворої легені. Видалю уражену долю. Є метастази, але їх кількість незначна, принаймні те що я бачу, те що видно на численних знімках.. Я впевнений вдасться врятувати частину органу. Далі буде ЛФК лікування, спеціальні дихальні вправи, що допоможуть відновитись. Не все так страшно.

Він уважно розглядав і ретельно вивчав останні знімки, і останні МРТ досліджння, УЗД.

– Я маю гроші.

– Добре. Назначаємо планову операцію. Через днів десять! Готуйтесь!

– Так. Дякую, лікарю!

Операція пройшла успішно. Коли вже мали ось-ось виписувати Риту, і надворі почалась справжня весна, до них у палату підселили хлопчика Микиту, якому минуло лише п'ять років. І жінку Руслану, його матір. Вони звичайно познайомились. І Наталка намагалась заспокоїти молоду маму, згадуючи себе ще кілька місяців назад. Але тепер її Маргарита помалу набиралась сил, частіше усміхалась.

Ось тільки Наталка з острахом слідкувала за своєю колишньою однокласницею через соціальні мережі. Ніби все нормально у Лілі. А остання фотосесія свідчила про нові досягнення. Чоловік надрукував ще одну книгу Лілі, оплатив лімітовану кількість примірників. А ще купив їй готовий бізнес, салон краси. Що неабияк порадувало і Наталку.

Допоки вона не побачила книгу на приліжковій тумбі у своїх сусідів по палаті у Руслани і Микити. Без будь-яких сумнівів, це була та сама книга. Понівечена, обкладинка, відірваний кутик. Зігнута посередині на імені зайчиняти Гоші. Розмашистий, розмитий підпис авторки на першій сторінці, теж пом'ятій. Раптом Наталі стало моторошно від здогадки. Вона все зрозуміла. Цю книгу знайшла Руслана. Тому її син тепер хворіє.

А Ліля вона просто викинула тоді книгу. Хіба вона заробила гроші на її друк? Чи хіба вона коли цінувала чужу працю? Та хіба вона зайвий раз нагнулась би, щоб підняти понівечений примірник, коли в неї ціла купа тих книжок дома, нових екземплярів, щойно з типографії?

Наталка ледь не розплакалась від усвідомлення того, що вона накоїла. Чому тоді вона не перевірила чи забрала Ліля книжку? І вона, сама того не знаючи, стала причиною хвороби бідного хлопчика! Треба діяти. Негайно, потрібно щось зробити!

І коли вони з малою Ритою збирали свої речі, Наталка просто прихопила книгу, що належала сусідам по палаті, поки ті були на процедурах. І поклала у свою сумку.

Може Наталка і зробила помилку, не поїхавши до мольфарки. Може і було хибним, рішення спалити цю кляту книжку,. Привезла на дачу. І поки спостерігала за тліючим сторінками, шепотіла слова молитви, просила вибачення у Бога, за те що звернулась по таку допомогу, і за те що сама провела обряд. І головне жінка, твердо переконала себе, що її Рита не мала померти, це просто випробування, це просто хвороба, яка відступила.

А через деякий час дізналась, що видужав Микита. І була неймовірно рада ,що не стала причиною смерті хлопчика.

А ще вони навчились цінувати кожну хвилину життя , проведену разом.

Мрія Рити теж збулась. І вона весело щебетала з бабусею, купаючись у лагідних хвилях величного моря. А Наталка спостерігала з берега.

******

Ні, це не симптоми хвороби. Переконувала себе Наталя. Ні в якому разі. Ні, це не слова з прислів'я: "Біда одна не ходить!"... Ні, ця сірувата стеля перед очима – просто поганий сон.