Алхімія ароматів

Ще ніколи за півтора роки життя в Болгарії я не заїжджала так далеко. Дорога нескінченним сірим плесом текла вдалечінь поміж барвистими латками полів, селами, що покірно лежали в долині чи зверхньо поглядали на мерехтливі у вранішніх променях сонця цяточки машин. Світ здавався таким… Широким. Світлим. Замріяним. На швидкості 120 кілометрів за годину ми мчали трасою. Вперше в житті я побачу “Долину троянд”.

А за вікнами все ще той же пістряво-зелений ландшафт і жодної троянди. Аж ось – непомітно наче серпанок, наче мамині обійми, наче перший сонячний промінь нового дня з’явився він –лагідний, солодко-зефірний, біло-рожевий, грайливий і примарний наче найсвітліші казки з дитинства – розплющиш очі, згорнеш книгу й ніби його нема, але він живе, пробивається крізь шкіру й тексти, звучить у кожному ударі серця й відлунює в наших мріях.

Всі ми чули слабкі солодкі пахощі королівських квітів, але магію можна відчути лише на трояндовому полі. Запах ніжний і солодкий наче зефірка, від нього аж солодко в роті, настільки солодко, що аж зводить скули, ідеально гармонував із свіжістю нового дня. Що не кажіть, а сінестезія запах-смак дуже корисна, бо відкриває світ з неочікуваних ракурсів.

– Троянди збирають рано-вранці, поки ще волого. Чим більше роси всотають пелюстки, тим краще для добування олії. Це дуже кропітка й важка ручна праця, бо зібрали й хутенько треба віддати пелюстки на розоварню, адже якщо почекати кілька годин з них не видобудеш ефірної олії і вся праця марна, – розповідала нам наш екскурсовод Юля, ще молода жвава жінка невисокого зросту з темним до плечей волоссям, котра щойно дуже легко маневруючи серед забитої машинами траси, провезла нас на “Мінівені” крізь півкраїни. Спинившись на неширокому узбіччі, вона повела нас на поле. Трояндові кущі були висаджені рівненькими грядочками. Земля й рідка, проте чіпка темно-зелена травичка були ще не вологі, ні, вони буквально мокрі, тож, пересуватися по полю навіть у кросівках було важко. Ці рівні грядочки нагадали мені бабусин город, де росли куди менш екзотичні картопля, морква, цибуля та інше потрібне для їжі.

– – Дамаську троянду в Болгарію завезли турки десь у 16 столітті й довгенько нею ніхто не цікавився, а потім… З 19 століття, коли продаж трояндової олії став приносити солідні гроші і дотепер жителі цього регіону мають шматочок поля. Сучасний швидкий ритм не завжди дозволяє самим обробляти ці поля, от і робота для сільських “низів”, що наймаються на таку працю. Вони вручну жнуть троянди сікатором, серпом, ножем для цього пристосованим. Юля зламала всі мої уявлення про те, що робота коло троянд, це щось витончене. Мелодичним голосом, із вимовою не гіршою за тутешніх болгар, тільки трохи повільніше, вона зачитала спогади дівчинки з початку минулого століття, як разом з дорослими вона ходила збирати троянди ще поночі, серед розкислої холодної від рясної роси землі. В болгарській мові є навіть спеціальне слово для цього періоду – розобер. Сьогодні він увінчаний святом троянд, що проводиться в Казанлику в перші тижні червня.

– Сонечко підіймалося все вище й вище. Припікало. Земля парувала. Запах посилювався, ставав солодшим, в’язкішим, біло-рожевим туманом матеріалізувався над полем. І огортав всіх нас. Мені так легко, наче в мене відростуть крила і я полечу. Цікаво, як ці поля виглядають з висоти пташиного польоту? Біло-рожева шахівниця, тільки клітинки зроблені з живого шовку, що м’яко колишеться від найменшого свіжого й леткого наче парфуми подиху вітру. Жінки, суворі непривітні й зосереджені, у одязі світлих тонів, щоб не зваритися під шаленим сонцем і обов’язково в калошах, щоб легше пересуватися по полю, швидко методично жали врожай. Скоро ніщо не нагадуватиме про те, що тут пишно цвіли королівські квіти. Шахівниця полів стане чорною шоколадкою на зелено-пістрявій фользі, трохи гіркою й терпкою, як – пахощі тутешніх трав. Побачивши нас із телефонами й камерами, вони ховаються, переходять в інший квадрат поля, аж поки одна з них не каже суворо, щоб ми якщо журналісти, якщо для телебачення, то не знімали їх. Ми вже трохи розімлілі від розкішного аромату й літнього сонечка, що нещадно палило пояснюємо, що ми туристи й знімаємо для себе на пам’ять. Вони привітно всміхаються. Так приємно гладити трояндові пелюстки.

– За кілька кілометрів – ось і Казанлик – трояндова столиця Болгарії. Трояндові пахощі невіддільні від повітря цього міста, а самі троянди… Скільки ж їх тут? Білі, кремові; жовті з оранжевими-рожевими-фіолетовими кінчиками пелюсток; червоні: кармінові, багряні, червоно-рожеві, світло й темно червоні, кольору фуксії, різних відтінків бордового, оранжевого й рожевого. В усіх мовах, що я знаю немає необхідної кількості кольорових слів для того, щоб описати цю красу. Вони більші ніж дві мої долоні зведені разом. Фантастика. Все в цьому місті пропахло ними. Хочу й собі забрати часточку аромату.

“Рідне золото” приносило болгарським купцям дзвінку монету століття за століттям. Ефірні олії не лише зберігають традиції, як ритуал, щопередається від покоління до покоління, а ще й приваблюють туристів.

У Казанлику ми відвідали музей ефірних олій, що став моїм особистим відкриттям. Тут є все для того, щоб дізнатися про 6 ефірних олій, що традиційно виготовляються в Болгарії, доторкнутися до їх пахощів і частинку забрати з собою. Музей відкрили недавно, тільки у 2018 році коли ніхто й гадки не мав про потрясіння, що сколихнуть світ наближчими роками. Не зважаючи на молодість, у закладу солідна наукова база, адже він перейняв спадщину “Інституту Троянд”. Сама Болгарія асоціюється з цією квіткою, така ж сонячна, тепла, велична й красива, чарівна і ніжна. Вона поволі розкриває свої таємниці перед туристами. Причарує-привабить-пообіцяє-залоскоче-утаємничить-зацікавить-подарує_сенс_життя – і ти вже ментально й фізично хочеш бути з нею повсякчас, бережеш її у серці наче в дитинстві зберігав останню улюблену, найсмачнішу цукерку.

Перед музеєм на клумбах ростуть ті самі 6 легендарних рослин. Біля кожної з них акуратна табличка латиною, болгарською й англійською мовами. У зеленому затінку плететься тонка павутинка алхімічного дива: рожево-фіолетові пахощі лаванди, темно-зелелені різкі і прямі як стріла аромати розмарину й перцевої м’яти; свіжо-шовковий прохолодний кольору небесної блакиті аромат шавлії мускатної, що повільно наче вересневе море заповнює кожну клітиночку; пахощі меліси свіжі наче квінтесенція літа й мого окриленого стану; теплі пронизливі, якраз для осінніх дощів і апельсинових ковдр аромати римської та німецької ромашок. Вінець цій аромакомпозиції – спокійний, розмірений наче морська хвиля в погожий сонячний день темно-синій із зеленими переливами й спалахами, аромат безсмертника. Ніби й прості звичайнісінькі рослини, ми не раз бачили їх на клумбах, у парках, в садах, з ними зустрічаємося в косметиці й приправах, але тут дивишся на них іншими очима.

Якщо ви любите ароматерапію так само палко як і я, дозвольте дати вам єдину пораду перед тим, як зануритися в океан ефірних олій закордоном – будь ласочка, вчіть іноземні мови! В різних мовах рослини називаються по-різному, а латинських назв, якщо ми не пов’язані з біологією, ми не знаємо зовсім. Це незнання мови спричинило мені багато ароматних пригод і розчарувань.

Відтоді як зацікавилася ароматерапією, мріяла мати в колекції аромат шавлії мускатної. Перебуваючи в музеї побачила і запашні блакитнуваті квіточки, й олію з м’яким свіжим запахом, однак не впізнала ані латинської, ані болгарської назви, яка, до речі, дуже схожа на українську. Тоді так і не купила заповітну коричневу скляночку. А, проте, не сумую, адже мрії, хоч би навіть маленькі, повинні залишатися. Це дороговказ для наступної мандрівки Болгарією. А другий дуже цікавий епізод змусив мене всіма мовами, якими володію, вивчити назви приправ та прянощів, бо без цього я не розрізню три дуже схожі ефірні олії: чебрецю, материнки, орегано. Насправді, всі ці рослини одного виду. Однак ефірні олії з них різні. Всі вони допомагають від втоми, легко впораються із застудою та вірусами. Пізнаючи світ ефірних олій, ви побачите, що є різні ефірні олії з одного виду рослин, наприклад, м’ятна олія буває не тільки з м’яти перцевої, а ще й із садової, колоскової, холодної. Для того щоб відрізнити ці види найкраще користуватися латинськими назвами. Окрім того ефірні олії відрізняються ще й за частиною рослини, з якої зроблені, адже олії з кори та листя кориці будуть мати різні властивості. Ця різниця вказана на упаковці це легко усвідомлюється кожним з нас. А розрізнення по хемотипу – за молекулярною структурою, тобто яких молекул більше в ефірній олії і особливості її впливу – то справа ароматерапевтів.

В першому залі музею ефірних олій бачимо як сушаться ці трави, які їх частини беруть для виготовлення ефірних олій. Наприклад, для того щоб отримати 1 кілограм лавандової олії треба 200 кілограмів квітів; для м’ятної – 256 кілограмів листя; для 3.7 кілограмів мелісової олії потрібно 2792 кілограми листя; для 1 кілограму трояндової – 500 тон квітів. Мелісова й трояндова олії мають казковий аромат і просто казкову ціну. М’які ніжні пахощі огортають шовком кольору світанку, вони допомагають коли поруч нікого, хто б міг обійняти…

У наступній залі відбувається во істену алхімічне таїнство. Ще ніколи в одному просторі я не бачила стількох олій, ще ніколи не могла близько познайомитися з кожною з них, ще ніколи не доводилося мені смакувати їх вільно й розміренно. На паперову смужку по краплі олії – і я назавжди запам’ятаю їх рельєфний малюнок. Просторим залом котиться луна людських голосів з цікавості, здивування, захвату. Ще не всі знають, що ці ефірні олії не лише підтримують віковічні традиції, дають робочі місця й заробіток, приваблюють туристів, а й творять дива.

Уявіть собі, “душа квітів” – так часто називають ефірні олії, які насправді являють собою безбарвні рідкі (іноді смолисті, тягучі й липкі) рідини допомагають впоратися із стресом, емоційною напругою, безсонням, тривогою, хронічною втомою, слабкою пам’яттю й концентрацією, головним болем, застудою, нежитем, температурою, бронхітом, грипом, кашлем, сонячними опіками, синцями, варикозом. Цей список можна безкінечно продовжувати.

Як же отримують ці ефірні олії? Запитаєте ви. У дворі музею кожен охочий може побачити процес парової дистиляції ефірної олії троянди на установці, що збереглася з 19 століття й називається Гюлпана. Її назва походить від турецького слова, запозиченого болгарами Гюля – троянда. І досі думаю, чому в болгарській мові прикметники від цього слова вживаються лише щодо трояндової ракії, а-от косметика, ефірна олія обов’язково розові а не гюлеві…

На перший погляд, все з паровою дистиляцією просто: на дно дистилятора наливають воду, зверху над водою розміщується рослинний матеріал, тобто пелюстки, коріння чи листя. Далі вода нагрівається до кипіння. Пара проходить через наші квіти-листя, забираючи з собою найцінніше —молекули ефірних олій. Потім пара конденсується, крапля за краплею стікаючи у спеціальні ємності, перетворюючись на два типи рідини: ефірну олію та гідролат, що являє собою рідину з меншою концентрацією ефірних олій. Саме його використовують у косметиці.

Однак, цей процес не є аж таким простим, бо для того, щоб видобути якісні ефірні олії слід знати коли зібрати врожай конкретної рослини, щоб вміст ефірної олії був максимальний, правильно підібрати температуру та тиск для дистиляції. Велике значення має метод та тривалість дистиляції.