ГНІЙ та ЗОРІ.

є стара рецензія на "Внутрішню імперію" Лінча, та нещодавно переклав її (з російської) на українську. але чекаю, що з'явиться на одному кіно-сайті, тому не буду добавляти сюди(

Я думаю що можливість застосувати її до мого твору є неабиякою похвалою, бо стосується Лінча... Дякую, дуже приємно.

Я от про що подумала. Знаєш, є прості смертні, у них є якісь вміння, таланти. У когось більше, у когось менше. Хтось намагається (і часто вдало) реалізовувати їх, хтось, замість цього, все своє нікчемне життя тільки над створенням купи лайна і працює. А є ті, про кого ти написав. Вони не могли НЕ бути тими, ким були. Не було такої опції від Творця за замовчуванням. Не було у них шансів просрати свій дар. Тому що їхня місія — міняти час, змінювати хід історії, осяювати цей світ, запалювати уми, зцілювати серця. Нести в собі сяйво самого Творця. Доводити, врешті-решт, нам існування того самого Творця, віддзеркалюючи Його для нас. Вони не просто талановиті люди, над якими склалися зорі. Вони Прометеї, чи не так? Промені бездоганного світла.

Розповідаючи про прекрасного гнойового жука, я намагався показати не тільки красу його крил, а ще й про самовідданість, з якою він постійно котить в гору кавалочок гною. Так, саме так! Вони ті хто приклав сил більше ніж ми можемо уявити, більше ніж в них було. Тому змогли розправити крила вже на верхівці цієї смердючої й такої рідної купи гною. Вони Прометеї, Сізіфи, ті хто показав перемогу і красу, навчаючи нас жити, та проживаючи своє життя перемагати. Являти всім красу бронзових крил.

Або приносячи себе в жертву нам. Шось подумалось сьогодні вранці…