ХРАНИТЕЛЬКА

Частина перша

Звичайний хлопець стояв поодаль і знімав своє чергове відео, адже він був відомим у своєму місті блогером, що займається благодійністю. Звісно, він не бачив, що за ним пильно спостерігає Ірма – немолода світловолоса жінка з яскраво-зеленими очима, пильним поглядом і вперто стиснутими тонкими устами.

– Це він, це він!, - хтось невидимий штовхнув жінку в бік, вона мимоволі здригнулася і трохи нахилилася вперед. До неї на руки застрибнув великий, жовтоокий чорний кіт.

– Та вгамуйся ти, бісеня. Я знаю, хто він – подумки відповіла йому Хранителька Ірма – він - твоя чергова жертва, юний мисливцю за душами. Але я тобі допомагати не буду... Ти ж знаєш, про що говорить кодекс? Я зберігаю нейтралітет. І не працюю на чортів! Цього категорично не можна робити! Отямся, малий. Я лише спостерігаю за тим, аби ти, виконуючи поставлену задачу, нічого не порушив. Так, я знаю, що у тебе суворе начальство і що це одне чи не з перших твоїх завдань. І що старий Мітріх (хитрий дідько, щоб його шлях трафив) тобі сказав, що я нібито слабка ланка і в мене є свій інтерес. Але ти забудь про це. Я б швидше іншій стороні допомогла, щоб душа полетіла туди, де їй місце.

– Навіть знаючи, чий він син? Ти ж звичайна людина, а не народжена хранителькою. Тебе висмикнули з людського життя. І за тобою ніхто не спостерігає, бо ти не така. І взагалі, припини читати мої думки, це заборонено кодексом, – кіт знову жалібно нявкнув і лизнув шорстким язиком руку Хранительки.

– А ти не підлизуйся, - подумки відповіла йому Ірма і відійшла за ріг будинку, аби хлопець, за яким вона спостерігала, її не побачив.

Юнака звали Андрій. Він був не сам, а у супроводі свого друга Олексія з камерою. З ними також був їх новий підопічний - безхатько, якого хлопці вирішили не лише напоїти гарячим чаєм з термосу, а й купити йому продуктів в найближчому магазині.

Кіт ще раз наполегливо нявкнув і підняв свої жовті очі на жінку. Ірма продовжила свій внутрішній діалог:

– Я давно прочитала його думки, і знаю, що він за людина. Більше грає роль, працює на публіку, збирає аудиторію і підписників на свій канал. І не нявкай, бісеня. Мене ж ніхто не бачить не слідкує за мною, якщо я цього не хочу. У мене є перевага перед тими, хто народився хранителями. Вони як на долоні, на відміну від мене. Але допомагати тобі не маю! У мене теж є совість, зрозумів, темний? І так, я знаю чий він син.

– Але вони зруйнували твоє життя. І ти залишишся самотньою в старості, нікому не потрібна, викинута на узбіччя. І якби не батько цього блогера Андрія, то була б у тебе донька, яка тебе любила, ніжна квіточка. І життя щасливе. І ніхто б тебе зараз не примушував наводити лад за межами темного царства, ганяти чортів, мисливців за душами. Не було б у тебе цих нервів. Жила б як усі, з коханим чоловіком. Ще б і сина народила від нього. Так, ти зустріла б своє щастя напередодні сорокаліття.. Дитя б народила. Все було б у тебе - приємні клопоти в радість, взаєморозуміння, подорожі!

І кіт лизнув свою лапу не зводячи хитрих очей з Ірми.

– Але мені може подобатися моя робота!

Кіт гмикнув, але Ірма не дала йому більше нічого сказати:

– Ти думки мої потаємні не читай. Це заборонено, забув? Бісеня кляте. Ось я твоєму начальству все розповім.

– Так, авжеж - сказав кіт досить спокійно і тикнувся носом у її долоню, - ми ж телепатично спілкуємося. Я просто випадково. Розказуй начальству, а в мене завдання: за будь-яку ціну душу цього Андрія на темний бік переманити.

– Виконуй своє завдання, але без мене!

І Ірма скинула кота. Він стрибнув на землю, невдоволено зиркнув і ображено відійшов. Але через мить не стримався і продовжив:

– А я ж тобі не все розповів. Невже тобі не цікаво, що трапилося з колишньою Хранителькою? І як би твоє життя склалося, якби Марк стримався тоді і пішов спокійно. І не скалічив твого життя, морально і фізично.

– Ось нехай Марко і отримає покарання. Він, а не його син! Знаю, чого ти від мене хочеш, не вчора народилася! Іди, давай працюй.! І щоб мені без порушень. Зрозумів!? Я з тобою на зв'язку. Як раптом що - вилетиш, як куля. Не забув, що в мене дар телекінезу!

І Хранителька, відвернувшись почала віддаляться, помітно кульгаючи на ліву ногу.

– Пані, зачекайте, будь ласка! - її наздоганяв Андрій, – можна одне запитання?

Ірма раптом захотіла стати невидимою. Вона важко зітхнула, думаючи прикинутися глухою чи німою, натомість:

– Чого тобі треба? – вона, не стримуючи роздратування обернулася до хлопця.

Помітила, як раптово без видимої причини вимкнулася камера Олексія, не без її участі. І той безпорадно схилився, заглядаючи в об'єктив і здивовано знизуючи плечима.

– Я хотів.. – і він, звичайно засмучений , що відео не буде, просто віддав їй пакет з продуктами, – тут банани, мандарини, сосиски, хліб! Ми купили безхатьку Сергію ... І ще один пакет вирішили купити. Я вас бачив, - він осікся на півслові, зніяковів і почервонів.

– А запитати про що хотів?

– Чим вам ще допомогти? Може вдома полагодити щось потрібно?

"Допоможи краще собі, хлопче"-- подумала Ірма, а вголос сказала:

– Дякую!. Мені справді нічого не потрібно.

Вона пильно вдивлялася в обличчя Андрія, похмуро відзначивши про себе, що він схожий на Марка. На того самого, свого колишнього, через якого вона колись втратила дитину. І якого на той момент вважала нареченим. А тепер перед нею стояв його син Андрій - привабливий, круглолиций, блакитноокий хлопець, такий схожий на її давнє кохання. Перед уявним Ірми ніби все життя промайнуло.