Ба

— Ти привіз мені "Верховинку"?

— Нє, ще не прийшла, — я вивантажив з багажника гостинці для ба: молоко, пармезан, зелень. "Верховинки" нині не привіз. Моя баба Алька завше замовляла лише цей збір, його спеціяльно для неї передавав якийсь її знайомий з Косьова. Чай паскудно заварювався, смердів якимось лайном і на смак був не кращим, але бабця вперто вимагала лиш його.

— Ба, це ж гімно, а не чай! Давай я тобі нормального привезу наступного разу?

— Сам ти гімно мале, Василю! — передбачувано заперечила Алька. — Навіть не вздумай мені шось єнче привозити!

— От скажи мені: як ти умудряєшся за місяць вицмулити десять пачок чаю?

— Ти ж сам кажеш: він гімняно заварюється... — знизала плечима баба і закурила люльку.

— Ба, десять пачок! То ж серце може стати...

— То ж не кавіль. І навіть не чорна гарбата. То трав'єний збір з полонин, таке тіко Зеник з Косьова вміє збирати. Він корисний, як шляк: оно видиш, мені вже сімдисеть п'єть літ, а мнов ше орати мож.

Сперечатися з моєю бабою Алькою — то як пояснювати козі квантову механіку.

— Будеш шось їв? — Примирливо мовила ба. — Маю зупу, можу закалатати скоро налисники. Чо ти не подзвонив, шо приїдеш? Я би шось ліпше зладила...

— Нє, дякую. Я не голоден.

— Мо' чаю?

— Ото точно нє, — відмовив я, пригадуючи бабину "Верховинку".

— Та нє, я тобі нормального завару. Маю тутво їкийсь чорний з бергамотом.

— Ну то давай, — погодився я. — Я тут десь вафлі якраз привіз...

Бабця залила два горнятка чаю. Собі в знак солідарності теж заварила "нормальний", а не ту бурду. Ми сиділи на кухні і неквапно сьорбали.

— Слухай, ба, — я зрештою перейшов до суті, — ти ж читаєш новини?

— Читаю, — невдоволено, але стримано відповіла ба. Вона знала мене, як облупленого, тож відразу просікла відки дме вітер.

— Цицька скоро тойво...

Баба мовчки затягнулася файкою і пустила димові кільця. Я дивився на її профіль, на гачкуватий ніс, на меридіани зморшок, на сиве волосся, заплетене нині в два "колоски" і дивувався, як ця стара чітко вміла читати людей. Ось і зараз вона добре знає, чого я приїхав і шо від неї хочу, але не ведеться на мої кволі провокації і просто собі вичікує, шо буде далі.

— Ба, тре евакуюватися.

Вузлуваті старечі пальці піднесли різьблену файку до тонкої насмішкувато викривленої смужки вуст. Стара випустила їдкий дим ніздрями.

— Бляха, де ти береш ту труйку? — невдоволено скривився я. — В Україні се лайно вже сьомий рік заборонене! — Ба безневинно стенула плечима і знову затягнулась. — Скажи чесно, це словацький контрабас?

— Так, — так само безневинно кивнула моя сива співрозмовниця.

— Але звідки, ба? Село вже рік ніхто не їздить через вулкани, пошта не працює, автобуси не їздять!

— Та то в мене старі запаси лишилися...

— Навіть не вздумай вести їх з собою до Львова. Я не збираюся платити дві штуки штрафу, якшо нас спинять поліцаї!

— Ой, та шо ти кіпішуєш, малий! Маєм ще купу часу.

— Аліно Миколаївно, — мій терпець вривався, тож я перейшов на більш офіційний тон, — за тиждень сране виверження! Ви, бляха, будете драпати звідси, чи нє?!

— Єк на такого поважного львівского дохтора ти вобше не вмієш спілкуватисе з людьми, — їдко відпустила ба.

— В суботу я приїду з Юрком фурою. — Я важко зітхнув. — Загрузимо всі твої габаритні пожитки. Все, що ти хочеш перевезти до Львова. Вистачить місця в двокімнатці?

— Вистане, — махнула рукою стара. — Я ж все не потєгну зо собов. З меблів то лишень куфер, один бамбетель, той, котрий новіший, і креденц. Лужко я вже замовила си нове, з тим модним матрацом з Триндилки. — Так, не зважаючи на свій поважний вік, моя ба була активною користувачкою не лише такого нафталіну, як Інста чи Тік-Ток, але і цілком молодіжної Триндилки. — Ше, звісно, лахи і таке дешо з дрібного.

Отже, ба не опиралась переїзду. Я полегшено зітхнув. Вона, як завше, прочитала мої думки і лукаво всміхнулася.

— Ти думав, раз я стара, як дідові кальсони, то лишуся тутай вмирати і лишу вам свою шикарну квартиру в центрі Львова? Ага, юш...

— Ба, я лікар, — пирснув від сміху я, — при моїй нинішній зарплаті я легко можу купувати собі таку квартиру щороку.

— Ага, а мені на штраф за тютюнові вироби зажав! Ех, повезло тобі, Василю, вродитисі в такий чєс. В роки моєї молодости лікарі в державних лікарнях зароблєли смішні гроші. Короче, буду чекати тя в суботу. І "Верховинку" не забудь.