Анадель

Всі кажуть, я як Ангел, несу тепло та затишок у душі.

- Це так, тому що моє небесне ім'я Анадель...

Є люди, не пристосовані до життя, кидаються з крайності у крайність - це архангели, що послані на землю, щоб змінити свою сутність і у кожного є свій ангел охоронець.

Тут, на Землі всі небесні втрачають безсмертя. Одні для того, щоб відчували біль та прагнули змінитися, інші, щоб навчитися кохати.

Згідно творчому задуму, Господь повертає людину до життя, щоб вона пройшла свій шлях до кінця, та пронесла свій хрест очищення, так буває, що доля викидає людину з життя, якщо щось пішло не так.

І повертає в те місце, де все відбулося. Ось цією історією і займається архангел Анадель, коли вселяться в загублену душу.

Є сім похибок, коли Господь може покликати іменем Анадель, це значить, що знову, щось пішло не так. Як правило, це незапланований смертельний випадок і тоді Анадель спасає душу, а Ангел охоронець підтримує його чи її у тому випадку. Кажуть: у сорочці народився! Як би не так...

- Я відчуваю, що в моїй душі хтось інший і він хлопець.

- Що ти таке кажеш доню? - занепокоїлась мати.

- Це точно, я наче бачу його очима і відчуваю його біль.

- І, що ти бачиш, Даринка?

- Я не бачу, а знаю, це Афганістан. А бачу багато вибухів, це гелікоптери, що роблять зачистку . А він повзе, весь поранений і тягне на собі маленьку дівчинку. Вона плаче. Я відчуваю, як йому боляче, мамо, боляче! Ой, як боляче!

- О господи, дитино, - мати плаче та не може зарадити, але бачить, що донька засинає. Зайшов лікар.

- Ну, що ми тут? Він був високий, злегка неголений, мабуть з чергування., та весь час посміхався, наче ніс надію, для стурбованих родичів своїх хворих.

- Лікарю, я дуже переживаю за неї, після виходу з коми, вона весь час каже, що в ній хтось є інший і що вона бачить його очима.

- Так таке буває, іноді у комі хворі втрачають пам'ять і наче у сні шукають себе. Говоріть постійно з нею, називайте її ім'ям, щось розповідайте. Все буде добре!

- Вона каже, що в ній якийсь поранений солдат, афганець.

- Це дивина, тут в цій палаті , не так давно, дійсно був афганець. Талант у нього був, строчив вірші без зупинки, мозок помирав, а він не зупинявся, наче хотів встигнути . Та на жаль, ніхто не записував їх. Лікар сів поряд з мамою Дирини на стілець, та знову стурбовано запитав: а вона ненароком, не читає вам віршів?

- Що ви, лікарю, вона ніколи в житті не писала їх, - та знову сльози потекли у неї по скроням.

- Нічого, нічого,- лікар погладив матір Даринки по плечі, - все буде добре!

Цього разу дівчинка проспала довго. Щасливий збіг обставин врятував дівчинку, коли вона їхала на вело машині. Коли переїздила дорогу на перехресті, звідки не візьмись вилетів мотоцикліст на скажений швидкості. Ледь не здійснивши наїзд, він встиг виставити ногу і відштовхнути якимось чином її, але швидкість зробила своє, при падінні Даринка вдарилася головою на узбіччі ,щ о привело до сильного струску мозку. Все що вона почула від удару до падіння, як у яскравих променях сонця, хтось вимовив гучним голосом: Анадель!

Мати Дарини за дрімала на стільці біля ліжка доньки. Та раптом прокинулась, наче хтось позвав її. Оглянувши кімнату вона зрозуміла, що нікого немає. Даринка спала, та наче шепотіла щось губами. Тихенько вона схилилася над дочкою, щоб прислухатися. Її подих зупинився, від почутих слів:

Дими, дими від вибухів й пожежі

Скрізь кров біжить, немов повзуть вужі

Дай Боже нам дожити до світанку

В нас сили зупинились на межі...