Жилець

присвячується Шерон Тейт

Я проходжу по салону автобусу та сідаю на вільне місце. В мене ціла купа скарбів: «Персона» Бергмана, «Сало, або 120 днів Содому» Пазоліні,

«Інтимний щоденник» Грінуея, короткометражки Шварцмейкера. А ще два фільми Ганеке («Кумедні ігри» та «Приховане») і DVD «6 в 1»

Романа Поланські. За випадковим збігом обставин із сумки я дістаю саме його. На обкладинці сам Поланські, років 40. "Це ти?", "Ти грав в цьому

фільмі?", - лунає голос звідкись збоку. «Ну, покажи», — продовжує хлопець напідпитку. В цей вечір я не підійду до нього, не вдарю ножем у спину,

не витягну його язика і не відріжу його; незважаючи на те, що я мертвецьки п’яний, я просто відвертаюся і продовжую вивчати магічні літери, що

поступово стають назвами та титрами фільмів.

П’яний покидьок, що продовжує задавати своє питання, яке здається ідіотським, навіть не уявляє, наскільки він має рацію; напевно, має рацію

єдиний раз у своєму сраному, що не варте й цента житті.

В цьому фільмі дійсно знімався я. Ні, я не Поланські, в мене, слава Богу, не вбивали дружину, та й у педофілії мене ніхто не підозрював. Таких

проблем, як Роман, не пережив, та, дай бог, не переживе жоден із тих, хто читає це. Але чомусь є впевненість, що це саме моє життя, життя

людини, яку оточують крихітні, але дуже неприємні негаразди, на шляху якої невидимі люди намагаються поставити перепони. Саме така

катастрофічна невдача, яка буває, загоняє в куток, вихід з якого лише у найближче вікно.

І нічого, що найбільша складність у моєму сраному житті, це сусідка, що дзвонить у двері о 10-й ранку, та запевнює, що музика, граюча на

плеері практично пошепки, її зовсім не влаштовує. Але страх того, що це початок падіння в глибоку, глибоку прірву поглинає з кожним днем...

(с) 2007/2025

Михайло Бєлов

(перекладено з російської у 2025-му, при участі - не автоматичної - chatgpt.com та deepl.com)