Мандариновий поцілунок

Ганна Віталіївна, незмінна заступниця головного, обурювалася довго і голосно, але тему корпоративу наш керманич затвердив особисто. Ба більше, він її сам і вибрав. Це я можу сказати з упевненістю, оскільки довелося бути присутнім на етапі народження цього шедевра. «Блакитна зірка», а читай – сабантуй з піснями, танцями і дурнуватими конкурсами! Тьху, вкурвлює! Одне слово «блакитна» відводить мої думки далеко від Нового року і взагалі свята. А справа в моєму незмінному суперникові і конкурентові – Вадимі Бережному.

Ось уже майже рік, як ми ведемо з ним таємну війну. Взаємне неприйняття змінилося суперництвом. Так, жартуємо, підколюємо, а в робочих питаннях намагаємося обскакати один одного. Я взагалі хлопець незлий, якоюсь мірою навіть доброзичливий, але цей чувак мені мозок виносить при кожній зустрічі! Я довго не міг зрозуміти причину напруженості між нами, а потім як шарахне мене: хочу його! Так-так, хочу схопити і впитися в яскраві губи, кусати за шию і м’яти руками його сідниці. Чи подобаються мені чоловіки? Ні. Але Бережний чіпляє в мені щось порочне і хтиве, що робить мене несамовитим і змушує знову й знову накидатися на нього словесно. Мрію в такі моменти завалити його на стіл в усамітненому офісі та трахати до хрипких криків і стогонів. Психологи кажуть, що в такий спосіб мені хочеться взяти над ним гору, якщо не виходить це ніяк інакше. Так я себе вмовляв і вмовляю досі, зависаючи на кілька секунд від білозубої усмішки Бережного, від його грудного сміху і косих поглядів у мій бік.

Так от, блакитний не блакитний, а справа кепська. Дівчата в моєму житті, і власне ліжку, стали з'являтися дедалі рідше, поки не зникли зовсім. Мій світ звузився до однієї людини, яка мене терпіти не може і яка зараз радісно вітає весь наш колектив із прийдешнім святом. Я єхидно посміхаюся, згадуючи, як йому дісталася роль ведучого.

Корпоративний вечір вирішено було організувати в ресторані. Головний не поскупився, вбиваючи таким чином одразу двох зайців: і свято підлеглим буде, і така собі премія за ударну працю. Мені б краще грошима видали, але що головного гнівити, мовчу.

Заради свята я вліз в новенькі чорні брюки і чорну сорочку з краваткою в тон, і навіть витратив хвилин десять на приборкання мого хвилястого кіпішу на голові.

Розважальними заходами займалася Ганна Віталіївна, змучивши вкрай аніматорів, які плюнули на все і віддали себе і весь свій інвентар у її розпорядження. Не слухаючи заперечень, наша активна очільниця вихопила Бережного і наказовим тоном змусила перевдягнутися у щось яскраве. Тож Вадим сьогодні за ведучого разом із блискучою чи то сяючою Марійкою, яка хизувалася вбранням зі сріблястих пластинок. Я вмію віртуозно відмазуватися, тому попиваю осторонь коктейль і спостерігаю за вже не зовсім тверезими товаришами по службі.

Зал ресторану не надто великий, проте від інших відвідувачів відокремлений ширмою і надає певної інтимності нашій компанії. Весь колектив розмістився за п’ятьма столиками. Свою тушку я прилаштував у стратегічно важливому місці: і міні-сцену видно, і до виходу близько, можна буде втекти непомітно. Ганна Віталіївна попередила, що всіх нас чекає сюрприз і що ніхто не залишиться без діла. Кожен братиме участь і розважатиметься. З її вуст це звучало загрозливо. Але ми горобці стріляні, якщо треба, сховаємося під стіл.

А не люблю я корпоративи! Як на мене, то це дурна традиція, яку перейняли, але не врахували менталітет наших людей. Їм не потрібно спілкуватися-згуртовуватися, їм подобається бухати нахаляву і все. Корпоративний дух і все таке? Платіть нормально і буде вам такий дух, що ого-го! На подібних заходах мені нудно, не вмію я грати на публіку і старанно зображати веселощі. Після опівночі я зазвичай тихо змотую вудки.

Але сьогодні внутрішнє хвилювання та передчуття чогось змусило мене залишитися. Я осушив три чи чотири келихи всіляких коктейлів, але залишався тверезим і бадьорим. Принаймні, мені так здавалося. І коли підійшов черговий конкурс, здається, чогось там із найкращим бажанням, компанія ведучих на чолі з Бережним повільно, але вірно рухалася в мій бік. Я бачив, як один з аніматорів вивалив з великої коробки в мішок різноманітні речі для подарунків і сунул його в руки Вадима. Зупинялися наші вимушені ведучі біля кожного столика, весело сміялися і дзвеніли келихами, періодично пірнаючи руками в мішок із подарунками і вишукуючи потрібний. З того, як після цього лунав гомін, було зрозуміло, що жарт був доречним і всі задоволені та щасливі.

– Май, ти наступний! – почув я голос Марійки. І розхвилювався. Чому і сам не зрозумів, але тремтіння охопило все тіло і, щоб хоч трохи заспокоїтися, я вихопив із вази найбільший мандарин і почав його ретельно очищати від шкірки.

– Що б ви хотіли, В'ячеславе, у новому році? Які у вас бажання? – пролунав над вухом єлейний голос нашого «Миколая». В його свиті вщухли голоси, і народ нашорошився. Ага, ясно, не такі слова ти говорив раніше іншим співробітникам.

Я незворушно продовжував чистити мандарин, зовні залишаючись спокійним і зусиллям волі вгамувавши внутрішнє тремтіння. Аромат цитруса приємно лоскотав ніс. Я розділив фрукт на часточки і, не дивлячись на Бережного, з усмішкою відповів:

– Мої бажання вам краще не знати, Вадиме. Це може травмувати вашу ніжну й цнотливу душу, – сказав і підняв погляд, закинувши до рота часточку мандарина, такого соковитого, що ледь не вдавився.

На щелепах Бережного заходили жовна і рум'янець пофарбував гострі вилиці, але усмішка не зникла з його обличчя. Молодець який, не хоче втратити своє реноме в очах керівництва. Він злився, а я кайфував. Я обмацував поглядом його натреноване в качалці тіло, затягнуте в новорічний костюмчик – де тільки взяли це неподобство: червоні штани з низькою посадкою і таку саму яскраву сорочку з відкритим коміром до пупка. Цілком очікувано мене накрило збудження. Я здвинувся на стільці, відкидаючись на спинку, і подивився в блакитні очі Вадима. Красивий, бісів син!

До мого столика підійшла Ганна Віталіївна:

– Що цього разу ВВ не поділили? – запитала вона.

«ВВ» нас із Вадимом охрестили ще на зародку наших чвар. Раніше мене це дратувало, потім не звертав уваги. А ось Бережний досі спалахував при згадці цього прізвиська, нашого спільного прізвиська. Напевно, саме спільність його і дратувала, адже він нічого не хотів зі мною ділити.

– Та ось намагаюся задовольнити всіх і кожного, а В'ячеслав Май, як зазвичай, не може прийняти рішення. Навіть щодо себе, – відповів Вадим і поправив мішок, що сповзав із плеча. Від цього руху краї сорочки розійшлися, демонструючи рельєфні груди мого ката. Довелося ковтнути слину. Не можу прийняти рішення, кажеш? Добре, сам напросився.

– Можу! – я підхопився і опинився віч-на-віч із Вадимом, відчував його подих на своїх губах. – Я хочу отримати в подарунок тебе. Разом з твоїми заскоками, сарказмом і гострим язиком. Ти б був моїм і тільки, – я відчував, що мої вуха червоніли, як китайські прапори, але зупинитися не міг, мене прорвало. – Я б так тебе – тут я все ж спіткнувся, – що ти, Бережний, своє ім'я забув би! А твоєму роту я знайшов би цікавіше застосування, ніж словесна стрілянина в мій бік.

У Марійки від подиву розкрився прекрасний ротик. Ганна Віталіївна насупилася і кидалась поглядами то в мене, то в Бережного. Ліворуч хтось здавлено хрюкнув, пробурмотівши «пи*дець». А ось Хома, з яким ми сидимо за сусідніми столами в офісі, підвівся і проголосив, похитуючись:

– Нівроку, Май, у тебе бажання! Ти так не жартуй, а то Мик-Миколай візьме і виконає! – плеснув мене по плечу, реготнув і пішов до бару за черговою порцією алкоголю.

Серце гуркотіло в грудях, п'яний мозок відчайдушно чекав реакції мого опонента, який, не відриваючи погляду, дивився на мене з-під густих вій. І рано я радів, що останнє слово залишиться за мною. Бережний, хай йому грець, не міг цього дозволити.

Він дістав зі свого мішка упаковку презервативів і клізму. Клізму! Аніматори ще ті жартівники виявляється. Усе добро Вадим кинув переді мною на стіл і мовив:

– Ти забув, Май, що я завжди зверху (його офіс насправді поверхом вище) і на крок попереду. Завжди. Тож готуйся, поки я думаю, як повніше ощасливити тебе. А тепер вибач, маю порадувати й інших спраглих.

Останні слова він прошепотів мені на вухо, від чого моїм тілом пішли сироти, а щелепа відпала на підлогу, та там і залишилася лежати. Що це було? Сам Бережний шепотів мені на вухо хтивості? Він повернув мій жарт, який і жартом-то не був, проти мене? Я в ах*ї, у цілковитому.

Почулися смішки, потім відвертий регіт і вже вся компанія голосно веселилася, розрядивши напружену ситуацію.

– Ну й жартики у вас! – невдоволено пробурчала Ганна Віталіївна і відійшла.

А я автоматично відповів уже їй у спину:

– У кожному жарті є частка жарту, Ганно Віталіївно...

Я дивився на свої подарунки і думав, а якби я ляпнув щось про утримання і владу, Бережний відкопав би наручники і батіг в своєму мішку? Або нашийник? Мій мозок миттєво підкинув такі картинки, що стало соромно.

Мені терміново потрібно було випити. І щось міцне. Я пішов до бару і присів поруч із Хомою. Бармен мовчки поставив переді мною склянку з бурштиновою рідиною і кубиками льоду. Я покрутив її в руці, але донести до рота мені не вдалося. Чиясь рука акуратно, але наполегливо забрала в мене випивку. Мені й гадати не потрібно, хто це був. Тільки Бережний міг дозволити собі таке нахабство.

– Ходімо, – сказав він, кивнувши в бік виходу.

– Ага, біжу і спотикаюся, – якого біса йому ще треба? Добити вирішив?

– Як же ти дістав мене, Май! Ти можеш хоча б раз заховати свої колючки? Я хочу поговорити, нормально поговорити, – якось втомлено зітхнув Вадим, кидаючи на мене насторожені погляди. А чого це він нервує? Не може бути, щоб мої слова щось змінили. Це ж Бережний, улюбленець усіх і кожного, особливо жіночої половини нашого колективу.

І ніби почувши мої думки, до нього підбігла розчервоніла стажерка з відділу збуту і потягла до сцени. Про випивку я забув і відійшов від бару подивитися, що за дійство розгортатиметься. П'яні дівчата зовсім розперезалися і з палаючими очима щосили фліртували з тими, кого вдалося затягнути на сцену. Наші хлопці теж були напідпитку, крім Бережного. Той якось вимучено посміхався, але втекти від наших красунь не вдалося. Підвищена активність молоді була зрозуміла – керівництво нас залишило, і всюдисуща Ганна Віталіївна теж поїхала. Тепер можна тусити, не озираючись.

І де ці дівчата беруть ідеї для конкурсів? У всіх недотрах чи що? «Кращий поцілунок»... Вадиму зав'язали очі, і кожна учасниця, яка ледве тримається на ногах, хихикаючи та гикаючи, цілувала його щільно стиснуті губи. Так мені хотілося думати, що вони стиснуті і наш «Миколай» не отримує задоволення. Напевно, переможе найтверезіша. Я дивився на це дурне дійство, а в грудях розливалося почуття ревнощів, після мого зізнання особливо гостре.

– Є ще одна учасниця, давайте підтримаємо оплесками цю скромницю, – у мікрофон закричала Марійка і вказала наманікюреним пальчиком у мій бік. Я навіть озирнувся, сподіваючись побачити це диво. А даремно. На сцену затягли мене, наказавши мовчати й робити те, що й інші. Очешуїти! Ці п'яні морди вирішили влаштувати цирк, і я з Бережним будемо в них замість клоунів. Уперше доторкнутися до рота, який стільки разів випльовував у мій бік насмішки? І зробити це на очах усього колективу? Та будь ласка! Гуляти – так гуляти! Завтра все одно ніхто нічого не згадає. Сподіваюсь, я теж.

У роті різко пересохло, і я облизав губи. Дівчата підбадьорювали, сміялися. А Вадим раптом сказав:

– Скромнице, у мене щетина відросте, поки ти наважишся.

От гівнюк, не може не кепкувати. Я демонстративно стер з його губ залишки чиєїсь помади і міцно чмокнув з наміром негайно відскочити. Але Бережний мені відповів, утримав за шию, спрямовуючи. Він втягнув мене в поцілунок, від якого залишки мого даху віднесло зі свистом. Дівчата верещали в захваті. Я швиденько ретирувався, поки Вадим знімав пов'язку.

– Ну хто? Хто переміг? – тараторили учасниці.

Вадим обійняв Марійку і сказав у мікрофон:

– Я хочу особисто вручити нагороду і нехай це буде сюрпризом для всіх, – його грудний голос різонув по моїм і без того натягнутим нервам.

– Так нечесно! – загнусавили наші красуні. – Звідки ти знаєш, хто це був, ти ж не бачив.

Бережний поправив стажерці блузку, що з'їхала з плеча, і спокійно відповів:

– Можеш не сумніватися, я не помилюся.

Він зістрибнув зі сцени, вишукуючи когось за столиками. А я ганебно втік на вулицю, курити – не курю, але освіжитися не завадить. Даремно тільки куртку не накинув, замерз швидко. Хотів вертатися, але зіткнувся в дверях із Бережним. Він вже перевдягнувся у власний одяг – брюки і легкий джемпер – й простягав мені мою куртку. Я мовчки накинув її на плечі. Вадим прикурив, випустивши догори кільця диму. Позер!

– Усіх задовольнив? – перервав я наше мовчання.

Вадим хмикнув, криво усміхнувшись:

– Один незадоволений залишився. Але це можна виправити, – він раптово став серйозним: – Славо, скажи мені відверто, ти думав, що говорив, чи говорив, як зазвичай, не думаючи?

Ну ось знову він знущається! Я придушив звичку огризнутися і все ж відповів:

– Думав. І суть того, що я сказав, правда, – я кинув погляд на Бережного і ошелешив. Очі його гарячково блищали, а повні губи повільно розтягувалися в усмішці.

– Тоді свій жаданий подарунок ти отримаєш. А я маю честь ще вручити тобі приз за найкращий поцілунок.

Мої вуха знову зачервоніли.

– Як ти...?

– Здогадався? - перебив мене Вадим. – Ти їв мандарини, пам'ятаєш, і від тебе пахло ними, всуміш із твоїм власним запахом, який я не сплутаю з іншим.

– То який приз?

– Ще один мандариновий поцілунок?

Мені стало смішно, за кілька секунд я вже іржав уголос.

– Бережний, ти така сволота. Тобі дай палець, так ти руку відітнеш до самого ліктя. Вибач, але мені поки складно повірити після нашої гризні у взаємність почуттів та бажань.

– А ти не вір, просто відчувай, можеш навіть лаятися, але відповідай, ти це вмієш, – при цьому він якось спрагло дивився на мій рот.

Він теж мене хоче! Мене накрила гаряча хвиля так, що я зробив рух назустріч, але вчасно спинився. Ні, ні! Не зараз, коли алкоголь у венах, а дурість в думках. Наше зближення має бути на моїх умовах. Я уявив звичні перепалки та суперечки, але з іншим підтекстом і приємними бонусами після. Дуже приємними.

На душі стало легко і світло, ніби я скинув важкий тягар.

– Домовилися, – я тицьнув кулаком в плече свого вже колишнього суперника і, сподіваюся, майбутнього друга. Штовхнув його перед собою до зали. – Йдемо веселитися.

Я щасливо усміхався, дивлячись у спину Бережному, і думав, що нам із ним ніколи не буде нудно. Треба замовити для нього новорічний подарунок – підвіску у вигляді двох літер «В». Йому має сподобатися.