Коли зацвіте світанок

Я втомився бігти. Від себе, від сім'ї, від підлітків, створених зі злості та найдешевших цигарок. Я постійно тікаю. Цього разу мені здалось, що я нарешті можу зупинитись, але ось я, посеред лісу намагаюсь пережити ніч і не бути знищеним якимось чудовиськом. Принаймні цього разу я не один

***

Перші дні у давно знайомому новому місті тягнулись довше, ніж час в очікуванні канікул. Пам'ятаю їх так, ніби вони назавжди вибиті в моєму мозку. Наше рідне місто тепер вкрите уламками та руїнами, залишившись лише дитячим спогадом і причиною, чому я опинився тут. Батьки використали всі сили та можливості, щоб ми опинились в більш безпечному місці і ось тепер я живу а напів пустій квартирі неподалік центру міста зі страхом, що колись доведеться покинути і його.

Насправді, моє життя зараз доволі непогане. Я гарно вчусь, маю хороші результати у фігурному катанні та поруч зі мною чудові друзі. Чи, скоріше, це вони тримають мене поруч і ч більше, ніж не проти.

З Любом ми здружились щойно я переїхав до цього міста. Спочатку він був лише сином друзів батьків і нам у дитинстві доводились проводити багато часу разом. У якийсь момент він просто вирішив, що ми друзі і з тих пір досі не змінив свою думку. Досі багато хто не розуміє, як ми взагалі спілкуємось, бо він активний, веселий, популярний і інколи доволі жорстокий. Насправді, він не такий, яким здається спершу. Просто треба певний час, щоб це дізнатись і звикнути до нього. А ще у нього є машина і я цим користуюсь доволі часто.

А ще є Аврора. Ми кличемо їх просто Ав, бо їй так подобається більше. Та й якщо бути щирим, то я взагалі не можу пов'язати червоне волосся з білим чубом, татуювання, царапинки-бинти, через постійну допитливість і бажання справедливості з Діснеївською принцесою. Вона уміло поєднувала в собі щось прекрасне жіноче і суворо чоловіче, що спортворювало її в очах інших, але в моїх виділяло її поміж людей.

Коли твої захоплення це наслідування японського спортсмена, який вже занадто дорослий для тебе, та любов до вампірів - життя поміж агресивної молоді дещо важке. Поправляючи свій готичний плащ, видихаючи мерзле повітря після тренування ти разом вдихаєш і страх, що комусь сьогодні закортить вибрати жертвою саме тебе і це справді стається у найгірші дні. Після того, як ці два чуда стали моїми друзями страх майже вивітрився у мене з голови разом з думками, що я нікому не потрібний, бо за таке мені прилітало в лоба.

І ось, сьогодні, чекаючи їх, даючи прохолодному вітру пройти крізь мене наче струм і думаючи про те, що хтось міг би закохатись в мене, якщо б я загадково палив, випускаючи дим, змішуючи його з сутінками, а не перестрибував з ноги на ногу, бо краса потребує жертв, а стіни ковзанки сьогодні аж занадто злі, я дещо помітив. Тінь, яку ніби обклеїли зірками, що світяться вночі, з дитячої кімнати промайнула через дорогу у поспіху обтанцьовуючи кожне дерево у швидкому темпі. Світло від нього було зваблюючи-лакаючим і я, як дуже розумна людина зачарований ним, звісно ж, ледь не попер напряму через дорогу, яку було страшно переходити й з трьома світлофорами у ясний день на пішохідному переході. Ступивши до дороги кілька кроків я почув сміх друзів, який, мабуть, зараз слухала вся вулиця і тоді мені миттю стало байдуже до всяких світляків.

  Люб, несучи Ав у себе на спині ледь перебирав ногами, незграбно кермуючи тілом у моєму напрямку. Вони зараз виглядають незграбно і по-дурному, що насправді майже одне і теж. Але що ж, вони і є такими самі по собі й за це я їх і люблю. Коли вони були вже зовсім близько я помітив бинт і різноколірні пластирі з малюнками динозаврів на них. Ми не бачились з вчорашнього дня і хоча для них це достатньо часу, щоб знайти пригоди я все ж вражений, бо в такому віці вже можна почати поводити себе як дорослі та не утикати дурниць. 

Ав поспішно злізла з плечей Люба, після чого намагалась підбігти до мене, проте майже в моменті замість бігу почала шкульгати. Натомість я підійшов до неї та обійняв, після чого потріпав по волоссю. Відвинувши її від себе я потиснув руку Любу.

 - Будь ласка, не кажіть, що ви знову влаштували бійку з малолітніми через останній нон-стоп по акції в Форі — я глибоко видихнув серйозно дивлячись на них. Мабуть, добре, що я доволі спокійний, а то нікому б взагалі не було б мізки вправляти цим двом. Ав сперлась мені на плече (і де її таку високу вродило?) і почала розповідати щось про пізні яблука і сусідню хвіртку у неї на дачі й ми потихеньку попрямували додому, добре, що йти нам в один бік.

   Що ж, це було вперше, коли я побачив його.