КОЛИ КРИЖАНЕ СЕРЦЕ НІКОЛИ НЕ НИЖЧЕ НУЛЯ

Непохитній владі можна протиставити лише іншу, ще більшу владу. Тому з перших днів свого існування монархія повинна була постійно прагнути до досягнення найвищої форми влади – абсолютної, абсолютно необмеженої, яка не підлягає жодній критиці. У Нордені так і чинили: не тільки самі правителі, а й їхні наближені були впевнені в тому, що у інтимній влади немає конкурентів.

Уперше монархії довелося зіткнутися з кризою в епоху середньовічної анархії, коли континентом прокотилася хвиля революцій. На той час було характерно те, що влада могла опинитися в руках людей зовсім безграмотних і дурних, але не надто обмежених у своєму бажанні володарювати та навіть іноді честолюбних. Прикладом для них могло слугувати правління знаменитого тирана Ренґета, який спершу провів низку реформ, а потім жорстоко розправився з бунтівниками і прихильниками "єдиної істинної віри", внаслідок чого було втрачено половину міст і сіл на заході Королівства Півдня. Незважаючи на те, що у своїх діях Ренґет не виявляв жодних ознак інтелекту або уяви – і це робило його для істориків монолітнім безперечним вождем тієї епохи, – він усе-таки викликав на себе безжалісні нападки сучасників і нащадків.

Навіть у наш час у самому Нордені з'явилися його послідовники – наприклад, знаменитий письменник-утопіст Юберен Варенн, який на початку правління короля Сюдрмарка Тенґрі Хладґарда почав писати під його керівництвом утопічний роман про те, як потрібно було влаштувати державу. Тоді ж виникла й інша літературна течія – так звані "ренґетомани" з їхнім акцентом на гіпотезу, що влада і суспільство мають бути підпорядковані "ідеям з висоти трону", і їхньою головною опорою є "людина в короні".

Історики стверджують, що свого часу король Сюдрмарка просто хотів би зберегти ідеальні державні структури впродовж наступних кількох десятиліть, але його радники були стурбовані тим, щоб створити в королівстві підґрунтя для радикального перевороту – що й було зроблено, оскільки під час громадянської війни, яка розпочалася після повстання дому Снардалґів 904 року від Народження Творця, Сюдрмарк був узятий до рук нової династії, що на довгі роки перетворилася на взірець для наслідування та була прийнята усім світовим співтовариством.

Ельдріс Снардалґ, королева, зуміла створити таку систему управління державою за допомогою своєї ідеології, яка дала їй змогу пережити майже всі історичні потрясіння. Її девізом була формула "Ми, і тільки ми", а головною заповіддю – принцип повної свободи, що відповідало сподіванням народу. Кретинізм Ренґета в її очах був єдиноможливим шляхом для того, щоб захистити націю від анархії; тому вона не почала вживати якихось рішучих дій і вжила тільки заходів, які дають їй змогу не втрачати зв'язку з народом.

Зв'язок монархії і народу, який мав би стати фундаментом ідеальної держави майбутнього, на практиці виглядав не так романтично. Півночі було не до утопій, а Схід був зайнятий іншими проблемами. Але тим не менш монархічна система продовжувала існувати – багато в чому завдяки тому, що в Нордені вже з'явився дуже сильний вплив релігій і септи, яку не полишала надія на відродження на континенті істинно-духовного життя. Схожим за діяннями був культ Лорстен, а після того, як його засновника спалили на багатті, з'явився новий – Ейрінг.

Таким чином, ідеалом суспільства стала та сама держава з сильною владою монарха над його підданими, але тільки ще більш централізована і повністю підконтрольна. Такий процес зайняв майже півстоліття – за цей час змінилося кілька ідеологічних течій, зокрема через ті самі записи Ренґета, а потім з'явилися інші, не менш божевільні. Та все ж ця ідеальна система зберегла свою життєздатність до сьогодні. На жаль, монархія все-таки схильна до неминучих для будь-якого механізму історичних катаклізмів. Цього разу вони пов'язані з появою в королівстві людей, які не визнають жодних обмежень – особливо після того, як їхніми ватажками стали такі фігури.

У їхній особі Норден став полем битви найстрашніших світових ідей: анархії і диктатури, радикалізму і консерватизму – і багато хто був розчавлений цією масою, хоча деяким вдалося врятуватися у своїх ізольованих обителях. У наші дні на континенті існує три види монархічних структур: консервативний, радикальний і анархістський, залежно від того, з ким перебуває на вершині влади людина, від якої вони залежать. Багато хто з цих осіб уже не пам'ятає свого коріння. Цих людей ми називаємо "езотериками" – у їхній культурі немає нічого спільного з культурою "простої черні", і тому вони не відчувають себе пов'язаними жодним примусом. І навіть у своїх політичних устремліннях ті орієнтуються на зовнішню, а не внутрішню політику.

У війні та боротьбі двох ідей перемагає завжди та, яка знаходить собі більш повне втілення. Абсолютна монархія – це форма політичної системи, яка створює ілюзію абсолютної влади, що підтримується тільки тим, що ця влада абсолютно не обмежена нічим і ніким. Нинішній правитель Норданії Ілдред, попри всю свою силу, не в змозі подолати цю ілюзію і залишається лише частиною великого механізму. Йому бракує впевненості в тому, що його влада абсолютна; ба більше – він уже не знає свого місця, не кажучи вже про те, де має бути це місце.

А уявіть, якщо він почне дослухатися до своєї дружини Даґні, а потім і до інших своїх підданих – усі вони, за винятком хіба що тих самих езотериків або військових рад при королю, вже давно дивляться на нього зверхньо й презирливо. І як же в такій ситуації він повинен буде поводитися з тими людьми навколо трону? Ви не уявляєте собі, з якою швидкістю змінюється в суспільстві мораль.

Драмір Кронсольд, король Редеста, часто перечитував свої трактати про абсолютизм, але навіть він не міг зрозуміти, як це відбувається. Крім того, той писав про один важливий нюанс: "У ті часи людина не розуміла про жодну владу, а просто розуміла себе її інструментом, щоб служити її меті". Ось чому сучасна людина не вірить у те, що вона є частиною якогось механізму, керованого на основі законів. Навіть у своєму королівстві вона відчуває себе інструментом, і для неї набагато природніше вважати себе просто засобом досягнення якоїсь іншої мети – не своєї. Завідувач бібліотеки Антон Брейгвіґ був упевнений у тому, що абсолютна монархія існуватиме доти, доки існує її основа, що не буде жодних змін, доки існує людина. Але якщо так – звідки ж з'явиться це нове "я" в майбутньому?

Ніхто не знає. Можливо, це і є той самий шлях до єдності, коли в людині є все – і навіть те, що робить її людиною. А колись і вона була всього лише інструментом, здатним тільки до однієї функції. Це означає, що вона зможе стати тим, ким хоче бути тільки після того, як звільниться від своєї приналежності до інших людей і звільниться від їхньої влади. Тільки тоді вона стане собою. І в цю мить покладе край абсолютній монархії, якщо зможе.