сумую

перед моєю випискою вона віддала мені свій светр з тиграми. точніше, він і так довгий час був в мене. вона лише дала дозвіл залишити – на згадку. з такими словами вона провела мене, сховавшусь в нього з колінами і тремтінням з хвилюванням. "на яку пам'ять?" думалося мені тоді, адже ми з нею точно побачимося, неодмінно зустрінемось. але цього не сталося. а пам'ять залишилась. люди часто безпардонно говорять мені про те, який безглуздий цей давно вийшовши з моди светр, як безглуздо з мого боку всюди його носити. але для мене він ніколи не буде таким. це єдина частка дорогої людини, її, яка в мене є. він приносить мені успіх. м'який і теплий як її торкання. приємно думати про те, як вона їм дорожила, одягала його на роботу, студентним зимовим днем, можливо, кутавшись в нього вдома за читанням книги - до моменту розрушення її життя.