Голодне божевілля
ПРОЛОГ
Яскраві зірки розсипалися по темному весняному небу, утворюючи сузір’я, серед яких яскраво виділялися світила Великої Ведмедиці, Малого Лева та Гідри. Яскравий місяць вирішив показати свій бік і кинув срібні промені на самотню людську фігуру. Худорлявого чоловіка прикували до стовпа, який прикрашала витончена різьба. Ці зображення змальовували різноманітних диких тварин, головним серед яких був орел. Очі чоловіка розплющилися, він швидко почав оглядатись навколо, зір швидко звик до темряви. Набедрена пов’язка частково прикривала оголене тіло, а нічний приморозок поступово прикрашав землю в біле. Складалося таке враження, що час зупинив свій хід, бо навіть польова миша не наважувалася покинути свою нірку й порушити німу тишу, вона знала, до чого це може призвести.
Чоловік мовчки споглядав на далекі вогні свого селища, в його очах жевріла надія, а солоні сльози розділили обличчя на три частини. Дим підіймався від тіпі та розчинявся в пітьмі нічного неба.
— Більше ніхто не помре, ‒ мовив чоловік одними губами, які встигли потріскатися на холоді.
Пасма довгого та чорного волосся почав розвіювати морозний вітерець. Тишу порушив цокіт зубів, але не було зрозуміло, тремтів одинак від холоду чи від страху. Жах пронизав чоловіка до самих нутрощів, бо він усвідомлював свою долю. Під дією вітру захиталися вікові сосни, що обступили тотем з усіх сторін. Мова дерев розповідала чоловіку, що ця ніч стане для нього останньою, він саме це знав і свідомо йшов на цю жертву, але від цього не ставало менш моторошно. Смерть дихала йому в потилицю, глибокі зморшки проявилися на обличчі, усіяному ритуальними татуюваннями, які не так давно наніс шаман племені. Одинак бурмотів собі під ніс молитви, він просив духів дарувати йому легку смерть. Одинак сподівався, що його жертва не буде даремною.
Раптово, нечіткий силует випірнув із нічної пітьми, але всього на мить, чоловік не встиг його роздивитись. Очі уловили рух з другої сторони, однак там вже нікого не було. І тільки в третій раз око змогло уловити худорляву статуру, що постала у всій своїй красі: тіло покрила шерсть, там і тут проявилися численні гнилі рани, розгалужені роги відходили від черепа оленя, який поблискував у срібних променях небесних світил, а в очних впадинах палав голодний вогонь. Тонкі й довгі руки закінчувалися гострими пазурами.
Монстр протягнув свої пазурі в бік зв’язаного чоловіка та оскалив гнилі зуби, одинак закляк від жаху ‒ крик застиг у нього в горлі. Нестерпний біль межував з безумством, наче бритвою, звір розпанахав живіт жертви й назовні вивалилися нутрощі, чоловік тільки й зміг, що сильніше вирячити очі та споглядати, як хижак жадібно поглинає його нирки та печінку. Чоловік ще був у свідомості, коли звір вирвав його серце ‒ він бачив, як воно б’ється в кігтистій лапі. Тільки тоді доля змилувалася над бідолахою: його свідомість поглинула пітьма й подарувала спасіння.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!