Оживи попри все

Коридор простягався на достатню довжину, щоб очі встигли звикнути до напівтемряви. Якраз вчасно, щоб відвідувачі не врізались у ґвинтові сходи в кінці проходу.

— Що це за жарти? Златан тут не пройде, — жінка заступила на сходинки, які вже з другої починали закручуватися в спіраль. Колись тут розташовувався музей науки, і сходи імітували ланцюг РНК.

— Нарешті ми дізналися ім’я покійного, — Мусій запалив ліхтаря, вбудованого в жилетку. — А підніматися нікуди не треба. Там тіла одного рівня бадьорості зі Златаном. Тевто, заспівай мені щось, поки я даю раду капсулі.

«П’ятнадцять людей на сундук мерця, йо-хо-хо, і пляшка рому! Лягай і робот тебе доведе до кінця, йо-хо-хо, і пляшка рому!»

Капсули для небіжчиків мали посилений захист для безпеки громадян. Покійного пакували у тару, в якій він, навіть без супроводу, міг з комфортом дістатися площі Датацентру. Там спеціально запрограмовані андроїди з власним кодом доступу відкривали цю потойбічну скриню. Після цього шляхи тіла й чипа розходилися: чип додавали до сховища у Датацентрі з шансами на майбутнє недовге відновлення, а тіло прямувало до крематорію. У тих поодиноких випадках, коли людина витягала чип, форсуючи власну смерть, могилою ставала сама капсула. Ганебною могилою, яка привертала увагу всіх адептів Датацентру, змушувала родичів мріяти про рокіровку з покійним та позбавляла прав на спадок.

Металеве відлуння кроків Ази падало у такт з клацанням детектива. Вона стала так близько, що у повній тиші могла б почути Тевту.

— Ти вмієш зламувати похоронні коди?

— Авжеж, я профі, — грошовитій клієнтці зовсім не обов’язково знати, що шістнадцятизначний код він підгледів і зберіг за допомоги Тевти.

Спрацював магнітний замок і полікарбонатна кришка піднялася. Мусій обережно перекинув її.

На покійному, як і на дружині, був мембранний костюм останньої моделі. «Продешевив», — майнуло в голові Мусія. Насичений чорний колір костюму підкреслював воскову блідість обличчя. Вікові зморшки, сиві волосинки у бровах — не юнак, але замолодий для вікової смерті.

— Від чого помер ваш чоловік?

— Це дивно, правда дивно, але я не знаю напевно. Це сталося на роботі. Програма діагностувала ненасильницьку смерть, викликали капсулу, потім повідомили мені. А далі ви знаєте.

Гніздо для чипа очікувано виявилось порожнім. Жодних подряпин або слідів боротьби.

— То, кажете, вас не було поруч?

Жінка закусила губу:

— На жаль.

— Прикро. А де працював ваш чоловік? Є можливість поговорити з його колегами?

— А ви подивіться самі, — Аза недбало кивнула на костюм.

Чорна пориста тканина не мала жодних позначок. Від коліна до шиї звивалась блискуча застібка. Мусій потягнув за бігунок на тугому комірі костюму. Під ним — біла корпоративна футболка з логотипом «КіТрекс» — найбільшого виробника андроїдів для охорони, поліції та гвардії. На логотипі маленька пляма. Детектив нахилив голову вправо, потім вліво та кліпнув. Для Тевти цього достатньо.

— У Златана не було колег серед людей, — Мусій не запитав — констатував факт.

Рука Ази опустилася на груди покійного, ніби дружина сподівалась відчути серцебиття:

— Авжеж. Навіщо багато людей на технологічному виробництві? Він перевіряв, як роботи розуміють людські запити й потреби. А також як реагують на непрогнозовані зміни.

— Що ж, з останнім випробуванням від пана Златана його підопічні впоралися успішно — запакували швидко та якісно.

Мусій дотягнув бігунок до коліна та приклав до голої шкіри Златана робошприц для ускладнених аналізів. Той зусібіч охопив біле стегно, перетворившись з видовженого металевого яйця на розтягнуту броню. Замиготіли індикатори, вираховуючи відстань, і в наступну секунду турбоголка пробила стегнову вену. Пробірка беззвучно наповнилась мертвою загуслою кров’ю.

— Бажаєте чекати тут, з капсулою, чи деінде? Я маю зібрати інформацію в місті.

Аза невідривно спостерігала, як робошприц, виконавши роботу, складається назад. Металеве яйце знов опинилось у лівиці Мусія й пробірка зникла в одному з отворів на жилетці детектива.

— Боюсь, що тут я невдовзі приєднаюсь до чоловіка. Почекаю вдома.

— Розумію, — Мусій узявся за кришку, — бажаєте востаннє попрощатись?

Аза протягнула бігунок застібки у зворотному напрямку до самого кінця та відступила на крок.

— Я вже це зробила.

— Тоді, — Мусій притиснув кришку і занурив руку в кишеню-стерилізатор на штанях, — лишився тільки аванс, і можемо йти.