Правидний бік пекла

Праведний бік пекла

Пролог

Людство не стоїть на місці. Технологічний прогрес крокував вперед семимильними кроками, що призвело до різних наслідків. Більшість хвороб було подолано, вчені гралися з ДНК як діти з конструктором Lego, але все більше людей страждало від локальних конфліктів, до яких призводила гонка озброєнь. В лабораторіях виводилися бактерії та віруси, від яких потім вимерали цілі міста. В той тяжкий час уряди схопилися, як здавалося, за найлегше вирішення проблем: кібернетику. Навіщо шукати ліки від нового штаму вірусу, якщо можна замінити знищені ним легені чи нирки на імпланти? Чи навіщо пораненому бувалому вояці з відірваною ногою мало на що спроможний знімний протез, якщо можна вживити в куксу кіберпротез, який ще й до того посилить його можливості?

Так, більшість роботи велося методом спроб і помилок, багато хто помер від відторгнення імплантатів чи зараження крові, але в подальшому це вже були швидше винятки ніж закономірність. Локальні конфлікти з часом то стихали то розгоралися знову і тоді на вулицях опинялися тисячі непотрібних нікому людей. Це виливалося в погроми, марші та протести і щоб зупинити це уряди один за одним були змушені звернутися до великих корпорацій по фінансову та силову допомогу.

Ті погодилися допомогти, але після впровадження низки законів, що обмежували права біоніків (людей з імплантатами) зокрема вживлення штучного інтелекту у протези та імпланти, який мав стримувати протизаконні дії біоніків. Корпорації зрозуміли свою владу та висунули ультиматум щодо створення радкорпорацій поряд з радами держав. Загнані в кут політики були змушені погодитись та по суті стали маріонетками в руках корпорацій.

Після тяжкої зміни двоє співслужбовців вирішили відпочити у барі. Коротко стрижений бугай дивлячись на кубики льоду в склянці з віскі запитав:

- Коли підеш до свого старого вибачатись?

Темношкірий хлопець з пучком попелястого волосся зробивши ковток пива відповів:

- Айзеку, я з ним не сварився, я просто пішов, і вибачатись не піду.

- Дурний ти, Кебуа, з таким батечком ти б уже давно не сидів в цій дірі.

- Якщо ти так говориш тоді погано знаєш Оке Нуа Ейо.

- Чому ти так думаєш?

- Якби його воля то син-байстрюк від секретарки індонезійського посла давно вже гнив би десь на передовій.

- Тяжка він людина…- сказав бугай одним ковтком вихиливши весь напій.

- Краще і не скажеш. - відповів той і зробивши ковток пива запитав:

- Завтра побачимось?

- Та ні, взяв відпустку їду на декілька днів провідати батьків.

- Ну-ну, бажаю добре відпочити. - саркастично відповів Ейо.

- Не порівнюй. - відповів той провівши смарт-годинником по спеціальні панелі оплачуючи випивку.

Мовчки допивши пиво хлопець не спішним кроком поплентався до орендованої квартири.

Частина1. Чужий серед своїх

На наступний день з самого ранку Кебуа звільняв місце для нової партії продовольства. Складаючи попередню партію він бубни собі під ніс:

- І це я один тут маю цим всім займатися? Розвели свинарник.

За декілька хвилин не почувши відповіді він продовжив:

- От отримаю звання сержанта, попрошу в Стілла десяток людей і наведу тут порядок. А хто як не я? Старий Ропі, що вже два десятки років тут на півставки прибиральником працює, чи ота вискочка Сара, що пробиває собі дорогу не тим що між вухами, а тим що між ногами. Інших навіть не вважаються місцевими служаками: чи приквартировані на короткий час чи у довгостроковому відрядженні, а старшому сержанту Віллі залишилося якихось два місяці до пенсії.

За цими думками він не зрозумів як майже все було готово, лише на дальньому стелажі знизу помітив нестандартну коробку відкривши яку побачив дивний архаїчний прилад з якого стирчала купа кабелів. Не розуміючись на саперній справі він дістав рацію та промовив:

- Проблема номер п'ять чекаю спеціалістів на другий склад.

Дочекавшись спецгрупи він пояснив ситуацію та спостерігав за всім здалеку не заважаючи професіоналам. Чоловік одягнений у спеціальний костюм почав роботу, але не пройшло і кількох хвилин як щось гучно клацнуло і пролунав вибух, а за ним ще кілька в різних кінцях приміщення. Кебуа почув лише перший, але той був такої сили, що відкинув його під колону перед тим як дах обвалився.

Хлопець думав, що загинув. Але чи можуть мертві думати?

Останнє, що він бачив це був град іскор та бетонне перекриття стелі. Проте на силу розплющивши очі він побачив запилюжену стелю по якій тягнулися “змії” кабелів, а звідкись почувся писклявий голос:

- Док, він нарешті прийшов до тями.

За кілька хвилин над ним схилився не молодий чолвік з механічним блиском в очах сказавши:

- Вам пощастило вижити, всі ті, хто був на складі чи поблизу померли від вибуху.

- Що там сталося? - на диво гучно сказав хлопець.

- Списали на теракт. Хвилину, налаштую ваш голосовий апарат. - буденно відповів лікар.

В голові Кебуа все склалося: знахідка, вибух, лікарня. Повільно видихнувши він сказав:

- Дайте дзеркало.

- Ви ще не готові прийняти це. - завчено відповів лікар.

- Все настільки погано? - запитав хлопець.

- Прийде час і ви самі дізнаєтесь. - відповів той покинувши палату.

Видавши низький рик Кебуа хотів ще щось сказати, але побачив, що медсестра ввела в крапельницю якийсь препарат і він швидко заснув. Прокинувся вже коли сутеніло. Медсестра сиділа поряд і коли той перевів на неї очі подала йому крихітне жіноче люстерко в рожевій облямівці.

- Дякую. - сказав він.

Поглянувши на себе він тихо застогнав: шия і ключиці були покриті захисними пластинами. Потім йому в голову прийшла ще одна думка і він перевівши погляд на руку шоковано затамував подих і запитав:

- Що ще замінили?

Він не був противником імплантів, як його батько, і розумів, що з часом доведеться встановити мозковий імплант, щоб запобігти деменції та запустити в кров кіблейкозів, щоб ті запобігали утворенню ракових клітин, але заміна частин тіла навіть на думку йому не приходила, ну хіба що коли він був підлітком.

- Руку, одну легеню, голосові зв'язки, трахею, бронху та усю праву частину ребер. - співчутливим тоном відповіла дівчина.

- Скільки часу я тут? - запитав він.

- Близько двох місяців, коли я почала працювати ви вже були тут. - відповіла вона відвівши погляд.

- Дякую за правду. - тихо сказав він.

Спочатку Кебуа мало не впав в депресію: нейроімпланти відчувалися настільки реалістично, що він кожен вечір лягав спати з надією, що це лише надто реалістичний сон, проте на ранок нічого не змінювалося. Вислухавши мало не цілу лекцію про фантомні відчуття та інноваційну систему взаємодії нервової системи людини з кібернейронами імплантів за допомогою штучного інтелекту від знайомої медсестри молодик майже заснув як раптом зайшов медбрат і сказав:

- Там чоловік з військової комендатури прийшов, просив передати що чекає вас в кабінеті психолога.

- Ех, вириваєш з такої приємної компанії. - сказав Кебуа швидко піднявшись з ліжка.

Дівчина посміхнулась відвіши очі, а чоловіки пройшовши темним коридором до невеликої кімнати, де заледве вміщався пошарпаний стіл та два стільці. Один з них займав огрядний чоловік за сорок, що впирався в стіл своїм черевом так, що хлопець здивувався як той може дихати.

- Кебуа Нуа Ейо? - запитав він втомленим тоном.

- Ви питаєте так ніби не знаєте. - відповів Кебуа сівши на стілець.

- Така процедура. Я Тадеуш Вуйчик. Ваш процес реабілітації підходить до кінця, моє завдання підібрати вам нове місце. - повідомив огрядний.

- Які ви маєте пропозиції?

Тадеуш дістав з “хмари” файл і підсунув планшет до співрозмовника. Кебуа прогортав перелік і без великої надії спитав: - А вакансії не на лінії кордону є?

- З протезами у розвідники не беруть: радари ШІ відслідковують. - відповів Вуйчик зневажливо посміхнувшись кутиком рота.

- Ну тоді я вимушений відмовитись, не хочу ризикувати, тим що залишилося, заради тих хто робить з мене гарматне м'ясо. - сказав хлопець піднімаючись.

- Ви так не можете! У вас контракт! - вигукнув поляк.

Він теж хотів піднятися, але стіл не дав йому цього зробити. Кебуа спостерігав за цим з гидливою посмішкою, наче на вгодованого щура в липкій пастці, сказавши:

- Мій контракт закінчується через тиждень і продовжувати тепер я його не збираюсь.

- Та ти ж такий згниєш без армії! - викрикнув Вуйчик таки вилізши з-за столу.

- Це армія давно згнила, просто я цього помічати не хотів. - сказав Ейо і гримнув за собою дверима.

Не пройшло і трьох днів як його виписали з лікарні. Орендована квартира вже належала іншим, тому Кебуа забравши свої “скарби” в орендаря поїхав за адресою, яку дала йому при прощанні медсестра. Він взагалі став зіркою госпіталю після розмови з Вуйчиком, кожен мав за честь потиснути йому руку та побажати вдачі в цьому нелегкому світі. Чоловік, до якого його провели, не зрадів гостю, але все-таки дав йому роботу на фермі та ліжко в кімнаті на трьох. Робота в нього виявилася дуже різноманітна: від заміни зламаної дошки в паркані до відстрілу зграй диких собак, що намагаються пробратися до загонів з худобою. Гавран, вже сивий серб, головний над персоналом, в перший же день вручив йому шестизарядний помповий дробовик та ключі від квадроцикла, на яких вони об’їхали все господарство. Вже за тиждень Кебуа ненавидів тих собак всім єством, тому вирішив влаштувати засідку. Ще тижні два він вичікував потрібний вечір і коли зграя не з’являлася три дні хлопець засів у кутку віддаленого корівника, навпроти якого стара береза падаючи зробила величезну діру в паркані. Зграя була голодна і тому як тільки згустилися сутінки розвідник несміло проліз під ворітьми і не помітивши небезпеку в якихось десяти метрах від себе поліз назад. Приготувавшись Кебуа був в шоці коли собаки якось відкрили засув на воротах, а тоді аж скривився від думки, що сам не закрив його. Видихнувши Ейо став на повен зріст та відкрив вогонь. Картеч вклала найсміливіших, але голод гнав інших вперед і хлопець розрядивши дробовик дістав армійський ніж. Лаючись він порізав кількох та раптом чималий самець вчепився йому в протез. Похитнувшись Кебуа перекинув зброю в іншу руку та наніс удар в шию тому і звір повис на його кінцівці, унеможливлюючи спротив. Та раптом з іншого боку пролунали постріли і після пронизливого виття зграя відступила.

- Відразу видно, армієць. - сказав Гавран.

- І не кажіть. - сказав Кебуа, розчіплюючи пащу собаки ножем.

Як виявилося під маскою буркотливого старого ховався змучений чоловік, що хотів тиші та спокою, робити корисну іншим роботу. Гавран з Кебуа зблизилися, що не пройшло повз увагу інших, тому коли Ейо замінював перегорілу лампу під дахом його оточило троє.

- Якщо, щось треба запишіть в чергу на комунікаторі. - сказав той не відриваючись від роботи.

- Треба, щоб ти нафіг звалив звідси. - сказав найтовстіший з трійки.

- І кому це треба? - запитав Кебуа.

- Нормальним людям. - сказав худий, як шпала, чоловік тримаючись обома руками за кріплення.

- Ми всі люди. - сказав темношкірий.

- Ти чофтів кіболг, ампутант, неповноцінний, вали на фонт, ваше місце там, гинути, щоб повноцінні жили нофмально. - виплюнув прищавий підліток в якого не вистачало декількох зубів.

- А ти расист і мені чисто пофіг. - відповів Кебуа.

Підліток наблизився, щоб вдарити, але Ейо різко випрямився і прищавий звалився б вниз, але кіберпальці міцно обхопили його за комір, а Кебуа дивлячись йому прямо в очі тихо сказав:

- Живи і знай: саме мій протез врятував тебе від поцілунку з бетоном.

Та невелика перепалка вже на наступний день дала свої плоди: хтось вимазав лайном двері його шафи в роздягальні. Важко зітхнувши Кебуа забрав речі та пішов на перший виклик, то була робота прибиральниці. Та не встиг він відремонтувати шланг для подачі води в корівник, як на комунікатор надійшов сигнал тривоги. Скочивши на квадроцикл Кебуа за кілька хвилин опинився біля потрібного ангару та побачив лише старого серба, що над чимось схилився. Підійшовши ближче хлопець побачив, що на землі лежить дівчина, майже ще підліток, в якомусь дранті та синцях. Придивившись він побачив на її протезі ноги недбалий напис чимось білим. “Так буде з усіма кіборгами”.

- Побудь з нею, я повернусь з аптечкою. - сказав Гавран і сів на квадроцикл.

Коли той сховався за ангарами дівчина тихо застогнала і Кебуа нахилившись до неї запитав:

- Хто це був?

Але та мовчала, лише схлипувала відвернувшись. Чорношкірий від безсилля вдарив кулаком в землю і тихо гиркнув.

- Пообіцяй, що він своє отримає. - раптом сказав тихий голос.

- Сьогодні ж. - сказав хлопець.

- Чорба. - виплюнула дівчина і знову відвернулася.

Коли прибув Гавран, Кебуа допоміг помістити її в джип, а сам хотів сісти на квадроцикл, але його зупинив серб:

- Не буду зупиняти, але віддай зброю.

Ейо махнув головою та знявши з кріплення дробовик передав старшому.

- Постарайся не вбивати. - сказав Гавран.

- Я зроблю гірше. - сказав Кебуа з вогнем в очах.

Знайшовши підлітків в їхній халабуді з тюків соломи Ейо остаточно знавіснів коли побачив, що вони передавали одне одному закопченуьлампочку з мундштуком від одноразки.

- О, дід за свою сучку мститися прийшов. - сказав підліток з обличчям схожим на рибу-каплю.

- Та ми фазом його відковошкуємо. - сказав Чорба.

Та потім він все життя буде згадувати, як тоді помилився: Кебуа різко наблизившись до них розбив “лампочку” об обличчя “риби-краплі” кинув другого підлітка так, що той врізався тім’ям в лоб третього. Зрозумівши, що діло пахне смаленим Чорба хотів дременути, але кіберкулак Ейо врізався йому в щелепу відкинувши на купу з друзів. І лише тоді його пройняло струмом такої сили, що він витягнувся мов на плацу і важко впав. Останнє, що він пам'ятав то скажений крик “риби-краплі” та думку про те, що щелепу виродка знищено, він буквально відчув хрускіт кісток, тепер такого збирати ніхто не вміє - тільки протез.

Частина 2. Те, що лишилось.

Сила струму була такою, що Кебуа прийшов до тями лише на третій день. Голова боліла ніби після похмілля, а комір арештантської роби неприємно сковзав по захисту мовного апарату, проте коли двері відкрилися він різко підвівся, ніби знову отримав удар струмом.

- А ти підкачався. - сказав гість.

В дверях стояв Оке Нуа Ейо.

Хоч вбогий інтер'єр камери ще плив в нього перед очима та батька він бачив чітко, як в той момент коли йшов з дому. Та сама бездоганна польова військова форма, впевнена постава та погляд, що мимоволі змушував відводити очі.

- У мене галюцинації чи тут є голопроектор? - запитав Кебуа.

- Я прийшов особисто, сину. - сказав Оке.

- Якщо мені не зраджує пам'ять, то минулої нашої зустрічі хтось вигукнув мені в спину, що в нього немає сина. - сказав хлопець піднявши одну брову.

- Давай забудемо старе: в мене є для тебе хороша робота. Якщо впораєшся з нею то тебе чекає місце в раді хорошої Корпорації. - сказав чоловік.

- Ти не змінишся ніколи. - прошептав син.

- Який світ такі і ми. - відрубав батько.

- А я не такий як світ! В дупі я мав твою владу! Ні тоді, ні зараз, ні в майбутньому! Я не буду твоєю лялькою! - не витримав і зірвався на крик Кебуа.

- От чого ти не можеш бути як твоя сестра? Де твої амбіції? Ти розумний, з часом ти міг би перевершити навіть мене, а замість того просиджував життя на складі і зараз хочеш занапастити своє ім'я остаточно. - сказав Оке.

- Так от чого ти тут. За ім'я своє злякався? Я вже просто бачу заголовки на шпальтах: син високопоставленого генерала побив до напівсмерті чотирьох підлітків…- почав син, але батько перебив його:

- Яке побив? Той, що зі зламаною щелепою, вкоротив собі віку, коли дізнався, що йому доведеться встановити протез, другому ти проламав тім’я, а третьому через осколки довелося замінити око та зробити десятки операцій.

Кебуа спочатку не повірив батьку, але ким тільки не був Оке Ейо, але брехуном - ніколи. Прикрашав, показував у іншому світлі, але не брехав. Дочекавшись потрібної реакції Оке сказав:

- Подумай до завтра. Ми не такі і різні, як тобі здається. Знай: ти здібний, але не вмілий.

Залишившись наодинці Кебуа посекундно прокрутив те, що навіть не назвеш сутичкою. Намагаючись приголомшити штучний інтелект в протезі він забув про те, що імплант зробив його сильнішим і про те, що в нього просив старий серб. Провівши безсонну ніч хлопець був готовий зустрітися з батьком і коли той зайшов до нього в камеру то сказав:

- Шукай собі інших ляльок.

- Я очікував іншої відповіді. - сказав Оке.

- Ти думав я зламаюсь? Смішно, але ти забув, що дечому ти мене вже навчив. - сказав Кебуа.

- І чому ж? - запитав батько.

- Твердошкірості. Я вчинив це і мені з цим жити, але через це я не побіжу робити, що ти схотів. - відповів син.

- Перший урок засвоєно, а я думав, що ти геть втрачений. Кілька місяців погаруєш, поговоримо ще. - сказав Оке.

- Втрачений, повір. - сказав Кебуа.

- І чого це? - запитав батько.

- Через оце. - відповів син піднявши протез. - Навіть якби я пішов за тобою настане той час коли ми опинимося по різні боки барикад.

- Що ти маєш на увазі? - запитав Оке.

- Цей світ боїться монстра якого створив. - відповів Кебуа.

Суд був суто формальний: за ненавмисне вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та доведення до суїциду Кебуа отримав десять років в’язниці. Батько потурбувався, щоб сина не відправили в штрафні роти, а лише добувати руду. Вранці Кебуа посадили в невеликий маглев і він навіть примостився подрімати, коли щось голосно гуркнуло і салон почав заповнювати дим. Хлопець хотів щось крикнути, як помітив кілька постатей в дихальних апаратах. Під акомпанемент лайки в своїй голові він почув приглушений протигазом голос:

- Цього теж беріть, я його в новинах бачив, Голова захоче з ним поговорити.

- Цього тільки не вистачало. - лише встиг сказати Ейо, як йому в здорове плече впялася коротенька голка.

Вид брудної стелі вже починав бісити Кебуа. Чоловік, що побачив як він прокинувся сказав чекати тут і вже десь півгодини ніхто на нього не звертав уваги. Запримітивши в кутку хлопчика років десяти, що намагався розібратися з старим металевим конструктором Ейо підсів до нього запитавши:

- Хочеш тобі машинку зберу?

- Таку як в тата? - запитав хлопчик.

Кебуа на секунду розгубився, а потім відповів:

- Можливо, а яка в нього була?

- Отакий от джип. - відповів хлопчик випроставши обидві руки на скільки міг.

Чоловік в сірому пальто, яке майже зливалося з його довгим волоссям тільки завершив засідання Ради і хотів познайомитися з цікавим гостем, якого його люди привезли, після рейду на маглев з в'язнями, серед яких були і люди які довірились йому. Він очікував побачити здорованя з широким обличчям та непривітним поглядом, натомість вже хвилин десять спостерігав за звичайним хлопцем в попелястим кублом на голові, який вперто маленькими інструментами збирав іграшку. Закінчивши Ейо сказав:

- Ось, джип, як ти і просив, дістанеш моторчик і батарейки, зроблю так, що сама їздити буде.

- Дякую, дядьку, можливо, у хлопців щось виміняю, то де вас знайти? - запитав малий.

- Як сам знати буду то розкажу. - відповів Кебуа.

Хлопчик ще щось хотів сказати, але помітивши чоловіка в плащі і злегка схиливши голову зник в проході прихопивши іграшки. Ейо піднявся, а той простягнув руку сказавши:

- Ніколас Холл, виборний керівник цієї громади.

- Кебуа Ейо, арештант-втікач, засуджений на десять років. - представився хлопець.

- Тепер ти вільний. - сказав Ніколас.

- Ну, я так не сказав би. - сказав Кебуа.

- Як і не сказав свого повного імені. - зауважив чоловік.

- Я відрікся від родового прізвища. - впевнено сказав хлопець.

- А воно від тебе? - запитав Холл.

- Що ви маєте на увазі? - запитав Ейо.

- Від сім’ї так просто не втекти: хай ти послав їх всіх, але виховання назавжди залишає свій слід. - сказав чоловік.

- Тобто ви хочете сказати, що я сам того не розуміючи буду поводитися як мій батько? - запитав хлопець.

- Не факт, у твоєму випадку. - відповів Ніколас.

- Я остаточно заплутався. - сказав Кебуа.

- Ти вже маєш достатньо досвіду і прикладів, щоб думати своєю головою, але забагато озираєшся назад. - сказав Холл.

- Як у вас все просто. - сказав Ейо опустивши очі.

- А якщо було б по іншому, то все людство давно б зникло. Люди часто чинять речі, які здаються правильними, без різких для того причин. Ти зробив вже стільки кроків всупереч всім, але чогось був готовий їхати мити фракцію через те, що наваляв кільком особам, які робили страшні речі через ніщо. - сказав чоловік.

- Не через ніщо. - тихо сказав хлопець.

- Що ти маєш на увазі? - запитав Ніколас.

- Вони бояться. Страшенно. Те, що мало допомогти, розділило соціум. Одні агресують, бо бояться невідомого, а інші бо бояться тих хто бояться невідомого. - розповів Кебуа.

- Ось це я і сподівався почути: ти один з перших хто визнав цю проблему. Тому я скажу відверто: ти переборщив з тими підлітками, але твоє життя важливіше, бо такі як ти змінюють історію. - з широкою посмішкою сказав Холл.

- Хотів би я так легко про це говорити. - сказав Ейо.

- З часом будеш. Залишишся з нами чи шукатимеш місця деінде? - запитав чоловік.

- Якщо тут є місце. - відповів хлопець.

- Тут є місце для багатьох, особливо для таких як ти. - сказав Ніколас.

Жінка за сорок виділила йому кімнату з цілими вікнами та старим ліжком в кутку.

- Якщо життя дає тобі лимон, зроби з нього лимонад. - тихо сказав сам до себе Кебуа.

Посидівши хвилину на ліжку він зірвався і пішов вештатися табором. Хлопець пам'ятав, що колись тут було містечко, яке обслуговувало станцію відкачки підземних вод, але з винаходом легких атмосферних вловлювачів люди покинули ці місця. Проте через півстоліття ці будинки стали прихистком викинутих системою подорожніх, які тримаючись один за одного намагаються прожити ще день в цьому світі. Пройшовши кілька кварталів Кебуа побачив людей, що розвантажували харчі з невеликої вантажівки і почав їм допомагати. Ніхто нічого не запитав, лише старший чоловік схвально махнув головою. Два наступні тижні Ейо провів допомагаючи на складі та на роздачі в їдальні. Його спочатку побоювалися, але швидко прийняли в свою компанію, де під час однієї з розмов дізнався, що м'ясні запаси закінчуються через те, що постачальник вдвічі підняв ціну, а доходи общини не дозволяли таких розтрат.

- Він це навмисно? - запитав Кебуа.

- Ага. В нас тут кожен хто не злочинець так його родич. Мало хто хоче зв'язуватися, а інші деруть три шкіри. - відповів Джером, один зі старших на складі.

- Погано, а є в мене знайома людина через яку можна діставати продукти, але я ніяк вийти не можу, зловлять, точно в штрафники відправлять. - сказав Ейо.

- Треба з Ніколасом поговорити. - сказав Джером.

- Якщо що, ви знаєте де мене знайти. - сказав Кебуа.

Не пройшло і п'яти хвилин як прибіг один з хлопчаків сказавши: - Містер Холл чекає вас у великому залі.

- Веди. - сказав Кебуа знімаючи фартух.

Зайшовши у гарно прикрашену будівлю вони дісталися високих подвійних дверей за якими був довгий Т-подібний стіл в голові якого сидів Ніколас.

Як тільки хлопчик зачинив двері, той запитав:

- Кого ти мав на увазі?

- Мого колишнього керівника Гавран. Він хороша людина і думаю з ним можна буде домовитися про поставки по доступній ціні. Навряд чи то будуть першосортні шматки м'яса, але за якість можете не хвилюватися. - розповів Ейо.

- Що думаєте? - запитав голова у присутніх.

- Навіть якщо це будуть нутрощі і обрізки, треба спробувати. - сказав Джером.

- Хто проти підніміть руку. - сказав Ніколас.

Всі утрималися, лише хлопець віку Кебуа підняв руку.

- Що ти пропонуєш?

- Витягнемо полюванням, він тут тиждень без року, а вже лізе в серйозні речі, я б йому так не довіряв. - сказав той.

- Слабкий аргумент, сьогодні ж з групою підеш, де він знаходиться? - запитав Холл.

- В Касабеланонні. - відповів Кебуа.

- Добре, після обіду поїдете, Симеон, він в твоєму розпорядженні. - сказав голова.

Попоївши Симеон забрав Кебуа до одного з складів, де перед входом сиділо два озброєних чоловіки, які махнули головами при їх появі. Зайшовши всередину чоловік сказав:

- Вибирай, що тобі до душі, тут не багато, зараз все переважно на руках.

- Ми не воювати з ними їдемо. - відповів хлопець.

- Звичайно, але по дорозі багато диких тварин та і мародери за час військового стану розгулялися. - сказав Симеон.

Схвально махнувши головою Кебуа поглянув на розвішену зброю і зняв зі стіни SRM 1216 та Кольт Пітон.

- Я бачу ти на дрібнички не розмінюєшся. - з посмішкою сказав Симеон.

- Ніколи не любив автоматичної зброї. - відповів Ейо.

Сівши в два пікапи восьмеро чоловіків вирушили в дорогу. Залишивши межі містечка Симеон, який особисто керував першим авто сказав:

- Нам ще в одне місце заїхати треба, дивак один недалеко живе, називає себе нейромонахом чи то

нейромагом, чи в певний час по іншому. Але суть не в тому. Він круто на імплантах знається, тому відключити твій маячок йому, що пальцями клацнути

- Хто пильнує, той уникає. - погодився Кебуа.

Проїхавши ледь помітною стежкою вони зупинилися в тіні дерев. Кілька хвилин трималася така тиша, що було чути як важко дихає один з чоловіків в кузові та як тільки хтось кахикнув з-за дерев вийшов чоловік за сорок і запитав:

- Чого приїхали?

- Треба звичну роботу зробити. - сказав Симеон.

- Якби не домовленість з Ніколасом ще на повороті ви мали б кілька зайвий дірок. - сказав місцевий і забравши Ейо знову зник між деревами.

Кебуа здалося, що вони зробили кілька кіл, перш ніж дістатися непомітного люка в підніжжі невеликого горбка.

- Почувайся як вдома, але шкарпетки не розкидай.

Судячи з форми стін відлюдник жив у відтинку старої каналізації, яку зручно переробив під свої потреби: навіть гори речей попід стінами вигідно вписувалися в інтер'єр.

- Не дивись так, це мій склад, я нікому головний вхід не показую, часи не ті щоб всім довіряти. - сказав чоловік поставивши на стелаж якийсь об'ємний ящик.

- Як я можу до вас звертатися? - запитав Кебуа.

- Мене по різному називають: старий, схиблений, хворий на голову, той, що з імплантами хімічить. - відповів чоловік.

- А ви як хочете щоб вас називали? - запитав Ейо.

- Давно до мене вже ніхто на Ви не звертався. Можеш називати Семом. - відповів чоловік.

Пройшовши через дві кімнати вони потрапили в добре освітлене приміщення з чорним кріслом поцентру. Кебуа зрозумівши ситуацію сів у нього, а Сем надягнувши дивні окуляри потягнувся до інструментів. Хвилину повивчавши протез Сем запитав:

- Що змусило тебе залишитися в поселені?

- Ніколас та інші чи не перші прийняли мене таким як я є. - відповів Кебуа.

- А хто перший? - запитав господар хсховища.

- До нього ми і їдемо стосовно харчів домовлятися. - відповів Ейо.

- Тоді бажаю удачі, але в мене питання: як ти примудрився ШІ в своєму протезі спалити? - запитав Сем.

- Мені треба було помститися кільком виродкам і тоді я згадав розповідь з лікарні, що ніби якщо швидко зробити кілька правопорушень ШІ підвисне і дасть мені зробити задумане. Все вийшло, навіть занадто, а після того я прийшов до тями вже у в'язниці. - розповів Кебуа.

- Схоже тим імпульсом ШІ спалив сам себе, а аварійна система підключилась напряму до твого мозку. - з захватом в очах розповів Сем.

- Тобто? - запитав Ейо.

- Ти перший з протезом нового покоління хто зміг підкорити його собі напряму. - відповів чоловік.

- Тобто я можу робити будь що і мене не вдарить струмом? - стурбовано запитав Кебуа.

- Так. Тому сідай і розповідай все до найменших подробиць. Можливо, нам доведеться постаратися, але формулу ми виведемо. - з захопленням промовив Сем шукаючи щось на столі.

- З усією повагою, але я змушений відмовитися. - сказав Ейо.

- Але чому? - запитав чоловік тримаючи в руках старий планшет.

- З тих самих причин, що ви не показуєте основний вхід в житло. - відповів Кебуа.

Чоловік важко впав на стілець і просидівши так кілька хвилин сказав:

- Ти молодець. Правильні слова. Це я старий дурень який швидко загоряється новими ідеями не розуміючи можливих наслідків.

- Це вміння приходить з часом. - відповів Ейо.

- Ти ж розумієш, що поки про це нікому знати не треба? - запитав Сем.

- Розумію, це може накликати проблеми. - відповів Кебуа.

- Молодець, мені з тобою робити нічого, можете їхати спокійно. - сказав чоловік.

Вивівши його до авто Сем обійняв хлопця і сказав:

- Не відвертайся від Ніколаса. Він не завжди приймає популярні рішення, тому біля нього має бути хтось такий як ти, хто пояснить наслідки його рішень.

- Обіцяю. - сказав Кебуа і пішов до пікапів, що виднілися серед кущів.

Їхали далі тихо, лише неподалік ферми Симеон запитав:

- Як ти думаєш з ним зв'язатися?

- В такий час він обхід робить: під'їдемо ближче до воріт господарства і коли настане час я подам сигнал, якого сам його навчив. - розповів Кебуа.

- Розумно, показуй куди далі. - сказав чоловік.

- За отим озерцем на ліво і залишимо машини в ожиннику. Звідти рукою подати до дороги. - розповів хлопець.

Гаврана чекати довго не довелося, тому як тільки його сива голова показалася на дорозі Кебуа склав руки і видав протяжний звук. Серб зупинився, озирнувся і коли хлопець повторив звук то швидким кроком пішов до кущів, де сильно обійняв колишнього підлеглого.

- А я знав, знав що ти живий. - сказав Гавран

- Мене вже встигли померлим оголосити, швидко вони…- невесело констатував Ейо.

- Біс з ними, як ти живеш зараз? - запитав Гавран.

- Про це я і хотів поговорити: живу зараз в одній общині, де є дефіцит продуктів, в основному м’яса і я хотів поговорити чи можливо організувати якісь поставки з вашої ферми. - розповів Кебуа.

- Ну, дивлячись яка община. - сказав серб.

- Ви ж мене знаєте. - сказав Ейо.

- Отож то, що знаю. - сказав Гавран.

- Поламаними нас кличуть. - вийшовши з кущів сказав Симеон.

Частина 3. Поламані.

Гавран думав не довго. Погодився, але і висунув умову: якщо з’являться люди які будуть шукати прихистку, то община їх прийме до себе. Симеон був явно не готовий до такого, тому ініціативу взяв Кебуа, запитавши:

- Ви ж розумієте, що це призведе до росту общини?

- Розумію, тому ставлю таку пропозицію: з мене обрізне м'ясо і сало по закупівельній ціні, субпродуктів можете набирати скільки хочете, все одно більшість замовлень зараз на армію, а там вимагають лише першосортні продукти. - відповів серб.

Симеон був приємно вражений трохи розгубився і лише коли Кебуа штурхнув його ліктем сказав:

- Згода, такі умови нам більше ніж підходять.

- Приємно буде мати справу. - сказав Гавран.

Справи потроху налагодилися, особливо після того як Кебуа домовився про постачання ліків через Гаврана. Після цього Ніколас покликав його до ради, від чого Ейо довго відмовлявся, розуміючи наслідки. Проте ближче до холодів старий його вмовив.

На заплановану неділн нараду Ніколас з'явився вже в супроводі Кебуа, який сів в кінці столу, за один зі стільців які зазвичай пустували.

- А він що тут робить? - запитав чоловік віку Кебуа, якому вже не подобалася ідея з закупками м'яса.

- Кебуа Ейо від сьогодні є молодшим членом ради. - повідомив Ніколас.

- Ви здуріли вводити цього татусиного синочка в раду? Його батько гнида з гнид, деякі люди тут саме через його рішення. Син від батька, як правило, не відрізняється. - сказав той.

- Барбаро, заспокойся. - сказав Холл.

- І не подумаю, поки він тут. - сказав Барбара.

- Я тут по особистому проханню пана Ніколаса. Моя б воля я і досі залишався б на складі та возив би провізію, але якщо голова так вирішив це означає, що я для чогось потрібен. - сказав Кебуа.

- От на складі ти і потрібен, пане Холл, навіщо нам в раді такий. - висловився овстий чоловік котрий сидів поряд з Барбарою.

- Він потрібен в раді як ніколи, особливо коли такі як ти, Димитре, навіть палець об палець не вдарили, щоб захистити жителів общини. - сказала жінка по ліву руку від Ніколаса.

- Погоджуюсь, в час нестабільних відносин з владою та насиллям бандитів нам треба людина, що розуміється на їхніх методах. - сказав Симеон.

- Але він з тих людей які і призвели до цього всього. - сказав товстун.

- Не бери всіх під одну гребінку: зараз ми за одним столом. - сказав Кебуа.

- Мене змусили тут бути. - вигукнув товстун ткнувши пальцем в стіл.

- А я через те, що влада, якій на вашу думку я можу служити, відправила мене добувати руду. - сказав Ейо.

- А ніхто не змушував тебе калічити підлітків. - сказав Барбара різко підхопившись зі стільця.

- Ті підлітки перед тим познущалися з дівчини з протезом ноги, а коли я їх знайшов передавали по колу лампочку.з наркотою!- сказав Кебуа піднявшись.

- Всім тихо: Ейо залишається в раді і крапка. В нас є нагальніші проблеми. - підвищив голос Ніколас вдаривши кулаком по столі.

Після години майже без результативної наради Симеон підійшов до Кебуа коли той спускався сходами і сказав:

- Не знаю, що сталося між вами з Ніколасом, але він вперше за кілька років підвищив голос на нараді.

Що особливо подобалося Кебуа те що він ні за що особливо і не відповідав: по суті був помічником Симеона в питаннях комунікації з протилежним боком барикади Язик в нього був підвішений тому зазвичай вдавалося домогтися хоча б невеликих привілеїв для общини. Все змінилося коли в зазначений час не повернулася група, яка забирала продукти з ферми. Ніколас зібрав термінову нараду, де Димитрус виступив перший:

- Швидше для все одна з машин накрилася, скоро приїдуть.

- На випадковість покладатися не можна, з ними може щось статися. - сказав Симеон.

- Треба взяти машину і поїхати перевірити. - запропонував Барбара.

- Візьмемо краще три: якщо щось сталося, то в дві завантажимо товари, а третю використаємо як тягач для зламаної. - запропонував Кебуа.

- А де ти стільки палива візьмеш? - в’їдливо запитав Димитрус.

- Ми нещодавно знайшли залишену мародерами цистерну, палива вистачить на всі холоди. - відповів Ейо.

- Навіть якщо так у нас немає третього вправного водія: зараз не дорога, а ковзанка. - сказав Барбара.

- Я, ти і Симеон. - сказав Кебуа.

- Ти готовий? - запитав Ніколас.

- Давайте будемо чесними: для чогось такого я і був покликаний в раду. Барбара навчений діям в місті, але як діяти в польових умовах досвіду не має. - сказав Ейо.

- Згоден, але відпускати трьох членів ради одночасно я не можу. Візьмете тягач Натана. - сказав Ніколас.

- Після конфлікту з Димитрусом він хіба що ремонтувати авто буде. - сказав Симеон.

- Всі помиляються. - відмахнувся товстун.

- Але не прирікають общину на голод. - сказав Симеон.

- Кебуа, Барбара, вмовте його поїхати і вирушайте, зимовий день короткий. - сказав Холл.

Покинувши кабінет для нарад Кебуа запитав Барбару:

- А що такого зробив Димитрус?

- Десь за місяць до того як ти з’явився він мав домовитися про велику партію будматеріалів. Все пройшло здається нормально, але коли приїхав Натан то виявилося що привіз він якесь будівельне сміття, при тому пошкодивши ходову авто. Досі ремонтує. - розповів той.

- І сказав що поки не відремонтує то на інших їздити не буде? - спробував здогадатися Ейо.

- Ага, впертий як баран. - відповів Барбара.

- Ну то зіграймо на цьому. - запропонував Кебуа.

Зайшовши в один з боксів хлопці побачили чоловіка під сорок, що саме намагався відкрутити масивну гайку з якогось механізму.

- Бог в поміч - сказав Барбара.

- Бог давно вже здох. - сказав Натан.

Барбара завис, а Кебуа взявся поруч за ключ і вдвох вони таки прокрутили заржавілу деталь.

- По хлопців не поїду, навіть якщо Димитрус вибачиться.

- То той старий свин ще й тебе у всьому звинуватив? - запитав Ейо.

- Так, з останніх сил намагається втриматися у раді, а його зв'язки приносять все менше користі. - сказав Натан.

- Не буду ходити колами: які запчастини тобі потрібні, щоб ти зараз поїхав з нами? - запитав Кебуа.

- Оце вже розмова з діловою людиною. Я напишу список і сподіваюсь ти привезеш запчастини, а не брухт з битих машин. - сказав Натан витираючи руки перемазаною в мастилі старою футболкою.

Кебуа їхав останнім, а його пасажиром був мовчазний чоловік за тридцять, тому думати йому ніхто не заважав. Після розмови з Натаном він остаточно зрозумів план Ніколаса і був приємно здивований як прагматично той позбавляється нестабільних людей в раді. Проте хто хто, а Димитрус так просто не здасться і він напевно вже зрозумів плани Холла. З думок його вирвало те, що машину кинуло в бік і щось хруснуло. Стрепенувшись він побачив вдалині зниклі машини, а попереду кілька сотень собак, що тримали зниклих в щільному кільці. Кебуа миттю схопив рацію, але Барбара вже натиснув на газ влетівши в зборище переважно чорних тварин давлячи їх масивними колесами.

- Залишайся зовні, ми розберемося. - сказав Ейо.

- Прийнято. - відповів Натан.

Кебуа розчавив кілька собак пробравшись в середину кола побачив цікаву картину: Барбара став на коліна перед чоловіком в довгому плащі, але так, ніби йому на плечі поклали завелику ношу. Коли дивний чоловік повернувся то Кебуа побачив, що той має два дивні імпланти над вухами, що нагадували спинний плавець якогось карася. Ейо остаточно зрозумів ситуацію, коли невідомий втупився поглядом в його руку, але хлопець лише показав йому фак протезом. За кілька швидких кроків був вже поруч з ним і хотів вдарити, як зненацька за здорову руку його схопив Барбара і крізь зуби сказав:

- Пах.

Кебуа з усією силою смикнув рукав і звільнившись вдарив поміж ніг незнайомця, а коли той сам впав на коліна то і додав ліктем згори. Барбара не секунду підвис, впав і піднявшись подав рукав Ейо сказавши:

- Я мав на увазі себе, але дякую.

- Будеш винний. - сказав Кебуа.

- А як він тебе не зловив? - запитав Барбара.

- Та він напевно тільки на мозкових імплантах знається. - відповів Кебуа.

- І що з ним робити? - запитав Барбара.

- Нам нічого: треба зав'язати йому очі та везти до Сема. - сказав Кебуа.

- Старий мене недолюблює. - зізнався Барбара.

- Розберемося, відправимо наших і поїдемо, треба буде встигнути до нічного закриття воріт. - сказав Кебуа.

Розібравшись з поставкою Барбара дав вказівку старшому каравану та завантаживши незнайомця в джип вони поїхали до схованки відлюдника. Той вже, як завжди, чекав їх і просто показав жестом рухатися за ним. Залізши в середину Сем дістав свій набір інструментів, кабелів і невеликий планшет показавши, щоб Кебуа всадив незнайомця в крісло. Підключившись до протезу господар хвилину щось там клацав, присвиснув і сказав:

- Тут роботи на ніч. Ходіть покажу ваші місця і що там на вечерю можу дати.

Розмістивши гостей господар зник взявшись до роботи а хлопці розігрівши пакети сіли за невеликий столик.

- Ну з того що я побачив то у вас все нормально. - сказав Кебуа.

- Ага: ти на нижній поличці і вечеряєш макаронами з м'ясом, а я на верхній і їм чорт зна що з гороховим ароматом та шматочками невідомо чого. Це він при тобі такий добренький. Ділися, в чому секрет. - сказав Барбара.

- Та ні в чому, просто поставився до нього як хочу щоб ставилися до мене. - сказав Кебуа.

Барбара хмикнув і доївши поліз до себе. Кебуа теж не довго затримався і як тільки вмостився почув:

- Ти вибач, що я сам тоді поліз, думав, він легка ціль.

- Щоб пізнати себе не треба стрибати вище голови і ставати ідеальним. Треба знати, що в твоїх силах, а що ні. - сказав Кебуа.

- Ти такий правильний, що аж верне, проте є в тобі певний плюс. - сказав Барбара повернувшись до стіни.

- І який же? - запитав Кебуа.

- На відміну від більшості ти не нав'язуєш свою правильність іншим. - відповів Барбара.

На ранок Барбара потягнув полоненого на гору, а змучений Сем сказав:

- Роботу зробив, багато цікавого дізнався, але апарат не самопальний, швидше якийсь експеримент.

- Будемо знати. - сказав Кебуа.

- Це все через те, що фронт слабне, людолови вже їздять, експерименти от, крутяться як вужі на сковорідці. - сказав господар.

Сівши за кермо Кебуа різко дав по газам.

- Куди ти так летиш? - запитав Барбара спершись рукою в панель приладів.

- Сем про дещо попередив, треба поспішати в поселення. - відповів Кебуа.

- А я казав Ніколасу, що старий то не простий. - сказав Барбара.

- Я це зрозумів як тільки спустився в його бункер. - сказав Кебуа.

Влетівши в місто Кебуа, як підсвідомо і очікував, побачив кілька рядів армійських вантажівок.

- Що тут, в біса, відбувається? - запитав Барбара.

- Те, про що говорив Сем. Збирай людей, але поки на рожен не лізьте, спробуємо з ними поговорити. - відповів Кебуа.

Барбара схвально махнув головою і зник між будинками, а Кебуа під'їхавши до самих вантажівок побачив знайому постать.

- Ококуяла, когось подібного до тебе я і готовий був побачити. - сказав він.

- А я знала, що ти не настільки тупий щоб здохнути на тому маглеві. - сказала темношкіра жінка під тридцять.

- Що тут відбувається?

- Мобілізація, фронт потребує людей. - відповіла вона.

- Якщо ви збираєте скалічених життям людей то справи ваші погані. - сказав Кебуа.

- І що ти пропонуєш? - запитала Ококуяла.

- Поговорити, а особа на задньому сидінні то показник моїх хороших намірів. Здається мені ви його давно шукаєте. - сказав хлопець.

Жінка обійшла авто і очі в неї полізли на лоба.

- Як? - лише запитала вона.

- Про це і поговоримо. - відповів він.

Як виявилося пізніше Димитрус вчинив замах на Ніколаса, але той вижив, а нападника вбив Симеон, тому головним переговорником все одно довелось би виступити Кебуа. Зайшовши в один з кабінетів, де зазвичай знаходиться головний бухгалтер хлопець перейшов до справи.

- Яло, сідай і слухай план, а там скоригуємо.

- Я вся в увазі. - сказала жінка.

- Ти і сама розумієш, що бійців тут і на пальцях перерахувати можна. Тому пропоную наступне: ми беремо на себе зачищення банд, плюс бандити які здалися підуть в штрафні роти. - розповів Кебуа.

- І що це мені дасть? - запитала Яла.

- Ви зможете відправити частину добре підготовлених бійців на фронт плюс приплив штрафників, практично без вашої участі. - відповів він.

- А може спрацювати, домовилися, але кожного тижня потрібно хоча б по п'ятдесят штрафників. - сказала вона.

- Якщо все піде по моєму плану то можливо і більше. - сказав Кебуа.

- Взагалі круто, шкода що ми боремося за різні ідеали. - сказалаЯла.

- Ми з дитинства розуміли, що так буде. - сказав брат.

- Але все одно шкода. - сказала сестра.

Через годину вцілілі члени ради зібралися за Т-подібний столом. Крісло Ніколаса ніхто не займав: сіли на своїх місцях один навпроти одного.

- Ліно, який стан Ніколаса?

- Жити буде: куля пройшла на виліт не зачепивши нічого важливого. - розповіла єдина жінка в раді.

- Як все невчасно. - сказав Кебуа.

- Що сказала твоя сестра? - запитав Симеон.

- Вона пристала на мій план, але я не впевнений чи ми потягнемо його. - відповів Кебуа.

- Спробувати варто. - сказав Барбара.

- Згоден, але що далі? Місяць, два, три ну від сили півроку ми так протримаємося, але цей договір то лише відстрочка. - сказав Кебуа.

- В тебе є якісь думки? - запитав Симеон.

- Без оцінки Ніколаса вони нічого не варті. - сказав Кебуа.

Раптом двері відкрилися і всередину зайшов Холл з перемотаними грудьми та важкою курткою на всохлих плечах.

- Розказуй. - сказав він.

- Ти повинен лежати в ліжку! - викрикнула Ліна.

- Не той час: розказуй. - сказав Ніколас.

- Ситуація гірше нікуди: тому пропоную використати цей період, щоб зібрати припаси та податися в гори на територію колишніх гірничих поселень. - розповів Кебуа.

- Це вже за кордоном. - нагадав Симеон.

- Або ми самі перетнемо кордон, або кордон прийде до нас. - сказав Кебуа.

- Дій. - сказав Ніколас.

Об'єднавши знання Барбара і Кебуа розвернули проти банд невелику війну. Спочатку діючи разом, а за місяць утворивши дві окремі команди вони захоплювали чи знищували по кілька банд в тиждень і армійські вантажівки їхали в місто забитими вщент, а в руках громади накопичувалися припаси і зброя. Після однієї успішної вилазки Барбара спитав: - А тобі їх не шкода?

- Бог не створював людей одного краще іншого, ми народжені рівними, а далі все залежить від нас. - сказав Кебуа.

- Що ти маєш на увазі? - запитав Барбара.

- Всі народжуємося рівними: слабкими, крикливими і у власному лайні, але як далі жити вирішувати нам. - відповів Кебуа.

- Ти аж настільки знецінюєш життя? - запитав Барбара.

- Життя - це низка подій, які контролювати нам не під силу. Єдине, що ми можемо то боротися. Чіплятися за життя до кінця. - відповів Кебуа.

- Вимикай свою правильність і скажи нормально. - сказав Барбара.

- Кожен сам вибирає чи боротися чи жити в лайні. - сказав Кебуа.

За кілька місяців ситуація на фронті погіршилася остаточно і рада вирішила, що треба вирушати, але була проблема в транспортуванні людей та припасів.

- Пропоную викрасти вантажний маглев, пустимо напругу на стару колію повз нас і спокійно доїдемо до гір. - сказав Барбара.

- Може вийти, охорони зараз майже немає, займись цим. - сказав Ніколас.

Кебуа хотів йти з ним, але Холл зупинив його:

- В тебе інше завдання.

- Яке? - запитав Ейо.

- Треба забрати Сема і замінувати дорогу. - розповів голова.

- Рубаємо всі канати. - сказав Кебуа.

Щоб вивести все необхідне Сему довелося гнати до нього вантажівку Натана, але це того вартувало коли старий керував закладкою зарядів.

На наступний день всі очікували маглев і він з'явився майже під вечір зі значно порідівшою командою.

- Що сталося? - запитав Кебуа першим скочивши на борт.

- Натрапили на поліцейський загін: трьох гади вбили, двох надіюсь, Ліна підлатає. - розповів Барбара з закривавленою пов'язкою на плечі.

- Їхня жертва буде не даремною. - сказав Кебуа.

Раптом десь далеко пролунав вибух і Ейо викрутивши свій голосовий імплант крикнув:

- Всі за роботу, часу обмаль.

Маглев рухався в темряву, а два друга стояли в його хвості і дивилися на захід сонця.

- І що далі?

- Далі нове життя. - сказав Кебуа.