Правидний бік пекла

Вітаю В першому абзаці «чужий серед своїх» є слово «бубни», певно то малося на увазі бубонів/ бубнів? «За декілька хвилин, не почувши відповіді, він продовжив» — бо вставна конструкція. І загалом багато пропущених ком, що не є проблемою прям страшною чи найгіршою. Але часто кидається в очі. Час неузгоджений одразу з перших обзаців. «Час не стоїть на місці», але «технічний прогрес крокуВАВ» — це вибиває з загального ритму, відволікає. Щоб було органічно, варто використовувати один час оповіді: або минулий, або теперішній. Минулий, на мій погляд, завжди більш виграшний. Але це справа смаку. "Так більшість роботи велося методом спроб і помилок" — тут теж здається не узгоджено. Бо «більшість робіт велося», або «більшість роботи велася». Дефіси замість тире. Далі не буду виписувати інші зауваження стосовно самого тексту — вони ще є, і, нажаль, відволікають від роботи. Не сподобалось, що початок був одразу з переказу лору, багатого різноманітної інформацію про минуле формулювання теперішнього світу, проте на загальну ясність картини не сильно вплинуло, бо чому майже всі ненавидять чи зневажають героя через імплантат не ясно. Дуже не сподобалось що жінка пробиває собі шлях «не тим, що між вухами, а тим що між ногами». Мені почало здаватися, що світ потроху відходить від думок, що жінки вирішують карʼєрний зріст через ліжко. Але кожному своє бачення. А якщо прибрати з тексту цей момент, то відсутність зайвого інформаційного навантаження про жінку, яка не відіграє в тексті жодної ролі, не погіршить оповідання. Добре в сенсі занурення в почуття описаний момент появи імплантів і період адаптації, звикання, усвідомлення. Болісно, особливо на фоні того, скільки наших воїнів проходять крізь це. До героя зʼявилося співчуття, а, отже, переживання, що вже плюс до роботи. Перед початком діалогу насправді не обовʼязково постійно писати «сказав:». Діалог можна спокійно починати як є, бо якщо видалити майже всі «сказав/сказавши:» текст абсолютно нічого не втратить. Не зрозуміло, звідки у людей ненависть до людей з імплантами? Навіть зараз, в наш час, в тому ж інстаграмі багато людей з протезами, які, на жаль, втратили кінцівки через війну, або за інших обставин, та і боді позитив широко розповсюджується мережами. Людина не винна, що в світі кіберпанку, після поранення, вимушена замінити органи чи кінцівки. Тому мені не зрозуміло, чому ж така відкрита ненависть та зневага, яка нічим не обумовлена. Хоч одним реченням показати релігійну упередженість чи контерпартію, яка пропагандою запевняє людей в тому, що це проти людяності, душі, зрештою, проти Бога. Я так і не зрозуміла, ким була для героя дівчина і чому він аж так вирішив за неї вступитися. Ну от вона теж була подібна до нього, так, кіборг. Але звідки до незнайомки таке емоційне включення і бажання за неї помститися? Я цьому не вірю, пробачте. Не всі чоловіки за дружин здатні стати, а тут ну просто хтось там з ферми чи вулиці. Хіба у героя загострене почуття справедливості, але тоді про це треба вказати. Він і так в хиткому положенні, куди йому ще наражати себе на погіршення пробиттям підлітків? Загалом доволі знудилася читати. З героєм постійно відбувається якийсь треш, але ескалації переживання за нього немає. Можливо через відсутність рефлексії самого героя стосовно всіх подій. Бо я як читачка поняття не маю, а що насправді відчуває герой в ту чи іншу подію. Без крихти рефлексії герой здається штучним, картонним. Все стабільно погано, але від цього нудно, бо за що я маю переживати? От окрім моменту в лікарні, де співпереживання таки зʼявилося. Але ж там якраз і була рефлексія. Взагалі з тексту виходить, що гг всі ненавидять або зневажають: батько, підлітки з вулиці, психотерапевт, люди на копалинах… всі його звинувачують, всі не поважають. Хоча ґрунтовності для цього в творі як такої немає. Немов автор проектує власне бачення ставлення суспільства до людей подібних герою.

Ну так, кожен обирає, чи боротися йому за життя в лайні. Але ж можна змити лайно, принаймні на своїй території і висадити там квіти. Проте це важко. Я б рекомендувала вам застосунок LanguageTool — він вичитує на помилки, доступний і в браузері, але там на обмежену кількість знаків, тобто текст шматками доведеться вставляти, тому краще встановити застосунок. Вичиту, трохи вміє додавати коми і все таке. Бо над текстом, та і синтаксисом речень, ще працювати. Але потенціал є. Оповіданню ж, тобто історії, не вистачає зростання динаміки, рефлексії гг, занурення читача у внутрішній світ героя і обоснуя: чому ось тут люди вважають так, а тут так? Можливо ще мотивації самому герою. Хоча тут вона все ж є: попри все лайно він намагається жити і знаходити нові шляхи, бо саме життя і є його мотивацією. Але можна додати ще чогось. Головне, щоб автор оповідання не втрачав мотивації писати і покращуватися.

Добрий день. Текст дописувався в останні дні з телефона і це не дало вичитати пунктацію і вкласти всі сенси. З часами згоден, але все ж та сама нехватка часу. Жінки бувають різні, а в умовах "гівна", як ви виразилися, багато в кого дуже падає моральна планка. Словом "сказав" я передаю тон розмови. Люди не так зневажають, як бояться людей з імплантами, з чого і виникає зневага та агресія і це вказано в тексті Дівчина, за яку він вступився була йому і справді майже ніким, але в ній він побачив всіх кардинально імплантованих, плюс його злість давно шукала виходу, а тут така нагода. І психотерапевт? Люди в копалинах? Він туди навіть не доїхав. Виникає уявлення, що ви настільки занурилися в пошуки помилок, що загубили саму історію. Дякую, що вказали на недоліки, які раніше не помітив. Вдачі.

Сподобалося: - цікавий сюжет - динаміка - в цілому хороший потанцював Не сподобалося: - кількість персонажів просто зашкалює, в якийсь момент не встигаєш зрозуміти, хто поміж цих імен у попередньому абзаці був сорокарічним чоловіком, чи може це взагалі хтось новий - місцями загубилися пробіли між словами - дефіси замість тире

Дякую за коментар. В основному пишу з телефона, там дефіси ставляться автоматично, не встиг виправити через дедлайн.

Дякую за коментар, через дедлайн не встиг прописати що в частині про собак ампутант з наголовним імплантом взяв під контроль мозковий чіп Барбари, після закінчення скину повну версію, яка точно перевалить за ліміт конкурсу.

Шановний авторе, у мене для вас погана новина: у вас помилка в назві твору, гадаю варто виправити) Щодо самого твору: трохи змішані відчуття. Написано наче непогано, стиль приємний, але про що Ваш твір? Просто фрагмент життя героя? Я не зрозуміла, що він мені дає, що я мала відчути, читаючи. Кебуа, звісно, фізично змінився впродовж оповіді, але по суті, внутрішньо, таким і лишився в кінці твору, яким ми його бачимо на початку: принциповим, серйозним, вірним своїм ідеалам. Трансформації не відбулося, арка не закрита. Вся оповідь у вас відбувається майже в одному темпі, хотілося б бачити моменти напруги більш яскраво вираженими. Але не можу не відмітити, що персонажа ви створили цікавого, особливо незвично, що він темношкірий, ще й локація нетривіальна. Думки, вислови Кебуа теж цікаві та навіть філософські. Але, відверто кажучи, кілька разів я відкладала ваш текст, бо трохи монотонно. Мені здається, це має бути або більший обсяг оповідання, або більш яскраво виражені точки напруги впродовж оповіді, які триматимуть читача в тонусі. Сподіваюсь, Вас не засмутить мій коментар, я намагалася зробити його максимально корисним для Вас. Удачі!